КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

При вчиненні злочину через службову залежність суд повинен переконатися, що в справі відсутні підстави для застосування ч. 1 або ч. 5 ст. 41 КК (див. коментар до ст. 41 КК).

9. Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого (п. 7 ч. 1 ст. 66 КК) є там, де винний вчиняє злочин у стані так званого фізіологічного афекту (про поняття такого афекту див. коментар до ст. 116 КК) і визнається обставиною, яка пом’якшує покарання, за наявності таких умов:

а) у момент вчинення злочину винний перебував у стані сильного душевного хвилювання; б) цей стан був викликаний (спровокований) неправомірними (протиправними) або аморальними (такими, що суперечать загальновизнаним нормам моралі) діями самого потерпілого; в) стан сильного душевного хвилювання виник у винного раптово, а вчинений ним злочин був відповідною і негайною реакцією на неправомірну поведінку потерпілого; г) злочин вчинено щодо саме тієї особи, неправомірні чи аморальні дії якої викликали у винного стан афекту. Відсутність хоча б однієї із зазначених умов виключає можливість визнання розглянутої обставини такою, що пом’якшує покарання.

10. Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності (п. 8 ч. 1 ст. 66 КК) може бути визнане обставиною, що пом’якшує покарання, якщо:

а) в момент вчинення злочину винний перебував у стані крайньої необхідності (ч. 1 ст. 39 КК); б) межі крайньої необхідності ним були перевищені (ч. 2 ст. 39 КК); в) у справі відсутні обставини, наявність яких надає право суду застосувати ч. З ст. 39 КК (див. коментар до ст. 39 КК).

11. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом (п. 9 ч. 1 ст. 66 КК). Положення п. 9 ч. 1 ст. 66 КК кореспондують приписам, закріпленим у ст. 43 КК (див. коментар до ст. 43 КК). Порівняльний аналіз цих норм свідчить, що зазначена в п. 9 ч. 1 ст. 66 КК обставина враховується судом як така, що пом’якшує покарання, за наявності таких умов: а) у момент вчинення злочину винний виконував спеціальне завдання відповідних органів з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації; 6) у складі зазначеної групи чи організації ним був учинений особливо тяжкий умисний злочин, пов’язаний з насильством над потерпілим, або тяжкий умисний злочин, пов’язаний з заподіянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому чи настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Закон не тільки визнає обставину, зазначену в п. 9 ч. 1 ст. 66 КК, такою, що пом’якшує покарання, а й встановлює в ч. З ст. 43 КК певні межі караності того діяння, яке вчиняється за навності цієї обставини — суд не має Права призначити такій особі довічне позбавлення волі, а позбавлення волі на певний строк не може бути більше половини максимального строку, встановленого у санкції за вчинений злочин.

12. Якщо обставини, зазначені в пунктах 1-9 ч. 1 ст. 66 КК, встановлені щодо конкретної справи, вони повинні бути враховані при призначенні покарання, оскільки це не право, а обов’язок суду. Водночас законодавчий перелік цих обставин не є вичерпним, і відповідно до ч. 2 ст. 66 КК при призначенні покарання суд може (має право) визнати пом’якшуючими й інші обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 66 КК. Ці обставини можуть характеризувати меншу ступінь небезпечності як самого діяння, так і (або) особи винного. Наприклад, крім неповноліття винного (п. З ч. 1 ст. 66 КК), суд може врахувати молодий або, навпаки, похилий вік підсудного, а крім вагітності — перебування на утриманні жінки малолітньої дитини тощо.

Визнаючи ті чи інші, не вказані в законі обставини, такими, що пом’якшують покарання, суд повинен мотивувати це рішення у вироку і послатися на ч. 2 ст. 66 КК.

13. Встановивши у справі одну або кілька як перелічених у законі, так і не зазначених у ньому пом’якшуючих обставин і мотивуючи своє рішення у вироку, суд має право: 1) призначити основне покарання ближчим до мінімуму санкції або в мінімальних її межах; 2) обрати менш суворий вид основного покарання з тих кількох, які передбачені в альтернативній санкції; 3) призначити тільки одне додаткове покарання з кількох, передбачених у санкції;

4) не призначити додаткове покарання, яке передбачене в санкції як факультативне; 5) призначити більш м’яке, ніж передбачене в санкції, основне покарання і (або) 6) не призначити обов’язкове додаткове покарання з додержанням вимог ст. 69 КК; 7) звільнити особу від кримінальної відповідальності (статті 44-48 КК) чи 8) від покарання (статті 74-79 КК).

14. Якщо яка-небудь з обставин, що пом’якшують покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то згідно з ч. З ст. 66 КК суд при призначенні покарання не має права ще раз враховувати цю обставину як таку, що пом’якшує покарання. Отже, закон забороняє суду враховувати як такі, що пом’якшують покарання, обставини, які вже фігурують у диспозиції статті Особливої частини КК як основна чи кваліфікуюча ознака складу злочину і тим самим впливають на його кваліфікацію. У противному разі ці обставини враховувалися б судом двічі: і при кваліфікації злочину, і при призначенні покарання. Наприклад, суд не може враховувати стан сильного душевного хвилювання винного як обставину, що пом’якшує покарання, при його призначенні за статтями 116 або 123 КК, оскільки фізіологічний афект є тут ознакою, що визначає кваліфікацію злочину за зазначеними статтями, і отже, наявність цієї ознаки вже «закладено» у конструкцію санкції цих статей КК. Отже, заборона «подвійного обліку» тих самих (однойменних) обставин пояснюється тим, що закон, включаючи ці ознаки в диспозицію статті, враховує їх наявність шляхом установлення певних меж караності в санкції.

Стаття 67. Обставини, які обтяжують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частини друга або третя статті 28);

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

2. Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.

3. При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

4. Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

1. Обставини, що обтяжують покарання, — це вичерпно перелічені в законі та встановлені судом різного роду чинники об’єктивного або суб’єктивного характеру, що не є ознаками конкретного складу злочину і не впливають на його кваліфікацію, однак підвищують ступінь суспільної небезпечності особи винного і (або) вчиненого ним злочину і у зв’язку з цим є підставою для призначення більш суворого покарання.

2. У пункті 1 ч. 1 ст. 67 КК об’єднані дві обтяжуючі обставини: а) вчинення злочину повторно та б) рецидив злочинів (див. коментар до статей 32 і 34 КК).

При застосуванні п. 1 ч. 1 ст. 67 КК слід мати на увазі, що як обставину, що обтяжує покарання, закон приписує враховувати «вчинення особою злочину повторно», а не «вчинення злочину особою, яка раніше вчинила будь-який злочин». Очевидно, що останнє поняття значно ширше за своїм змістом, ніж перше. Тому як обставину, що обтяжує покарання, суд має право враховувати тільки повторність так званих тотожних злочинів, які згідно з ч. 1 ст. 32 КК передбачені однією й тією ж статтею або частиною статті Особливої частини КК (див. коментар до ст. 32 КК). Тому, якщо вчинені особою злочини не належать до тотожних, а є або однорідними (наприклад, крадіжка і грабіж), або різнорідними (наприклад, контрабанда і хуліганство) і у зв’язку з цим передбачені різними статтями КК, то в такій ситуації згідно з ч. З ст. 32 КК повторність злочинів матиме місце лише у випадках, спеціально зазначених в Особливій частині КК (наприклад, п. 1 примітки до ст. 185 КК, п. З — до ст. 368 КК та ін.) і через це обставиною, що обтяжує покарання, визнана бути не може. Отже, у випадках, передбачених у ч. З ст. 32 КК повторність: а) або є кваліфікуючою ознакою відповідного складу злочину (наприклад, ч. 2 ст. 187 КК); б) або (якщо не є такою ознакою) може бути врахована судом при призначенні покарання лише як обставина, що характеризує особу винного (див. коментар до п. З ч. 1 ст. 65 КК).