Таємниця двох океанів - Адамов Григорий Борисович

…Любий Микола Борисович! Він несе на собі таку відповідальність. За неоціненний корабель, за безпеку людей, довірених йому країною. І він обдурений людиною, якій більше, ніж комусь іншому, довірився… Неважно, що це не буде мати наслідків. Важлива брехня. Як дивитися тепер йому в очі? Як відновити минуле? Неможливо. Розказати? Щиро зізнатися? Пусте! Кому це потрібно? Кому це принесе користь? Брехня, як була, так і залишиться брехнею.

Години минали. Нудне гудіння зумера, як настирливе дзижчання чмеля, довго не могло відвернути уваги вченого від тяжких думок. Насилу він опам'ятався і зрозумів, що його викликає підводний човен.

— Арсене Давидовичу! — почувся голос вахтового, лейтенанта Кравцова. — Що ж це ви? Всі уже в їдальні. Навіть Іван Степанович на місці… А вас усе немає! Чого ви сьогодні так затримались? Марш маршем, Арсене Давидовичу! На всі десять десятих!

За обідом, сидячи на звичайному місці за одним столом з капітаном, зоолог почував себе, мов на вогнищі інквізиції, і більше мовчав, не відриваючи очей від тарілки. А втім, капітан мало турбував його розмовами та розпитуваннями, лише зрідка і побіжно скидав на нього погляд сірих променистих очей, в яких було видно і жалість і тривогу.

Зате після обіду… Можна було подумати, що Цой твердо вирішив познущатися над зоологом! Він настійливо допитувався про його здоров'я, про апетит, потім почав захоплено розповідати про свою роботу над молюсками, його думка про природну золотоносність молюска дедалі підкріплювалась точними копіткими дослідженнями. Безперечно, це м'якотіле вилучає з морської води розчиііене золото, яке в ній є, і з незвичайною силою концентрує його в своїй крові. Цоєві навіть здається, що він натрапив на слід органу, з допомогою якого в тканинах молюска здійснюється цей процес. Це ланцюжок якихось залоз, які розташовані по краях мантії і виробляють сік невідомого поки що складу.

Цой стверджував, що це відкриття, якщо воно цілком підтвердиться, може мати величезне практичне значення. В цьому випадку можна буде справді зацікавитись проектом Марата про акліматизацію і розведення цих молюсків у закритих водоймищах радянських морів, як це роблять зараз японці з перловаскойками.

Це справді будуть радянські фабрики золота. Що думає про це професор?

Зоолог змушував себе уважно слухати Цоя, висловлювати задоволення, давати вказівки про дальшу роботу, але він був щиро радий, коли в лабораторію зайшов Горєлов і запропонував вийти разом з підводного човна збирати матеріали. Сьогодні до обіду він, Горєлов, виконував основну роботу в камері змішування, а тепер він вільний і хоче показати ученому дуже цікаві зарості глибоководних морських лілій якогось вапнистого виду. В його розпорядженні є зараз три години, і треба поспішати, якщо професор хоче приєднатися до нього.

Видно було, що Горєлов справді поспішає. Під час розмови він часто поглядав на годинника, стурбовано нагадував, що ці зарості розташовані дуже далеко і потрібно чимало часу, щоб до них дістатися.

Зоолог зараз же погодився і запропонував Горєлову швидше оформити перепустку.

— Ні вже, будьте ласкаві, Арсене Давидовичу, — трохи зніяковівши, проводячи рукою по бритій голові, відповів Горелов, — візьміть де на себе. Мені ще треба дещо зробити у себе в каюті. Але я з цим скоро впораюсь і чекатиму на вас біля вихідної камери. Гаразд? Тільки, будь ласка, не затримуйтесь.

Він знову глянув на годинник і, зірвавшись з місця, швидко попрямував до виходу з лабораторії.

— Поспішайте, Арсене Давидовичу! Час іде! — кинув він на ходу і заховався за дверима.

По коридору він пройшов своїм звичайним неквапливим великим кроком, розмірено поскрипуючи взуттям, але, опинившись у себе в каюті, за замкнутими дверима, несподівано виявив гарячкову діяльність. Висунув кілька ящиків письмового столу, вихопив з них гроші, якісь документи, листи і швидко порозсував усе це по кишенях. Потім засунув ящики, випростався і оглянув каюту, немов прощаючись, востаннє. Очі на мить затримались на портреті молодої жінки, що висів над ліжком. Горєлов здригнувся, зробив було крок до нього, але повернувся, схопив з письмового столу фотографію тієї самої жінки і ретельно заховав її в бічну кишеню свого кітеля. Не оглядаючись більше, він вийшов з каюти, замкнув її і швидко попрямував униз, до вихідної камери.

Зоолога там ще не було. Горєлов глянув на годинник і нервово пересмикнув плечима.

— Який кисень у скафандрі? — рвучко запитав він Матвєєва.

— Стиснений, товаришу військінженер.

— Перезарядити! — наказав Горєлов. — Поставити рідкий!

— Слухаю, товаришу військінженер. Після історії з обвалом багато хто вимагає перезарядки, — розуміюче додав Матвєєв.

— Нічого дивного, — підтвердив його здогад Горєлов. — А акумулятори? Повний комплект?

— Так точно.

— Покажіть. Що в термосах?

— Гаряче какао.

— Покажіть. Добавте до верху!

Горєлов був уже майже одягнутий, лишалося лише надіти і закріпити шолом, коли в камері з'явився зоолог з своїм ззичайним в останні дні задумливим, майже байдужим виглядом і пред'явив Матвєєву перепустку на себе і на Горєлова. Горєлов, мабуть ледве стримуючи роздратування, накинувся на нього:

— Ну що ж ви, справді, Арсене Давидовичу! Хіба можна так затримуватись! У нас ледве вистачить часу на оглядини і на повернення. Я ні в якому разі не можу запізнитися на підводний човен!

Ледь опинившись на краю відкидної площадки, Горєлов різким, владним голосом скомандував:

— Десять десятих ходу! Швидко! Слідуйте за мною.

Слідом за їхнім стрибком у простір площадка піднялась, підводний човен зрушив з місця і, швидко набираючи хід, понісся на південь. Коли через хвилину Горєлов оглянувся, човен уже зник з очей. Однак це ніскільки його не здивувало.

Ще перед цією глибоководною станцією капітан попередив команду, особливо учасників наукових робіт, що «Піонер» не матиме тут постійної стоянки, а перебуватиме в безперервному русі. Повертаючись на підводний човен, усі, хто перебуває за його бортом, зобов'язані попередньо зв'язатися з центральним постом управління і по радіомаяку визначити свій шлях назад. Всі розуміли значення цього заходу перестороги після пам'ятних подій у Саргассовому морі. Знали також, що протягом цього крейсирування навколо місця робіт у посиленому і безперервному русі перебувають інфрачервоні розвідники — один на поверхні океану, а другий — на різних глибинах попереду підводного човна.

У витягнутому, майже горизонтальному положенні Горєлов і зоолог мовчки неслись у протилежному від під-еодного човна напрямі, в густій темряві глибин, доганяючи і переганяючи різнокольорові вогники і світні туманності жителів океану. Горєлов попереду, зоолог в кількох метрах позад нього. Так вони мчали близько години, не обмінюючись жодним словом, неухильно тримаючи курс на північ. Горєлов іноді дивився на годинник, тривожно оглядався навколо, вдивлявся вдалину, немов намагаючись пробити поглядом фіолетову запону, яка висіла перед ним на кінці голубого променя ліхтаря. Заглиблений у свої гнітючі думки, зоолог слідував за Горєловим, не звертаючи уваги на шлях, на час, на все, що оточувало його. Лише раз він звів голову, оглянувся кругом, хотів було щось запитати свого супутника, але зараз же, мабуть, облишив цей намір і знову опустив голову, віддавшись чи цілковитій байдужості, чи своїм важким думкам.

Розділ IX

АТАКА МАГНІТНИХ ТОРПЕД

Горєлов раптом стрепенувся. Вдалині, просто перед ним, у широкому промені ліхтаря, наче вирвавшись з темряви, показався силует довгого гладенького, майже циліндричного тіла, яке швидко неслося назустріч. В наступну мить з'явилась його задня частина з кругом на кінці, який, металево виблискуючи, шалено обертався, вертикальними й горизонтальними рулями та двома горизонтальними стабілізаторами — справа і зліва. Від середини тіла в усі чотири сторони відходили туго натягнуті, поблискуючі металом нитки.