Таємниця двох океанів - Адамов Григорий Борисович

Двадцять третього серпня о другій годині десять хвилин «Піонер» на тихому ходу проповз майже над самим дном протоки Лаперуза і вийшов у води Японського моря. Хід знову підняли до дев'яти десятих.

До четвертої години роботи на підводному човні йшли надзвичайно повільно. Малярні щіточки уважно вилизували кожну щілинку, дві труби чомусь раптом стали надмірно важкими, і людина насилу могла їх віднести на склад. Лагодження проводки в жилих приміщеннях невідомо чому вимагало особливої уваги і становило дуже тонку й складну роботу… Незабаром однак мала бути база, і «Піонер» мусив показатися в ній у всьому своєму блиску, ідеальній чистоті та справності. І старшому лейтенантові доводилося тримати всю команду на авралі, не відпускаючи спати, що, очевидно, саме і входило в плани команди і цілком її влаштовувало.

О четвертій годині, коли до Руського острова, що стояв, як вартовий, перед входом в Уссурійську затоку, залишалося всього тільки триста кілометрів, старший лейтенант, перевіряючи хід роботи, зупинився у дверях вихідної камери. Хвилину він помилувався поспішністю, з якою працювали люди, похитав головою, посміхнувся і, глянувши на годинник, наказав:

— Через сорок хвилин щоб усе тут було закінчено! Товаришу Скворешня, як начальник наряду в камері ви відповідаєте за виконання цього наказу. Після закінчення робіт у камері готуватися до авралу для входу в порт. Одягтися, поголитися, опорядитися!

Такий самий наказ він дав і в інших відсіках та приміщеннях підводного човна.

Сталося щось дивне і зовсім несподіване. «Суворий» наказ старшого лейтенанта, здавалося, влив нову енергію в кожного. З незвичайною швидкістю почала танути гора матеріалів у камері, люди літали до складів, ніби не відчуваючи ваги на плечах. Малярні щітки набрали раптом надзвичайної рухливості та легкості. Електрики, очевидно, освоїлись, нарешті, із складними й тонкими роботами в жилих приміщеннях: молотки, ключі, викрутки запрацювали в їхніх руках з надзвичайною жвавістю і одна за одною каюти здавались готовими начальникові господарської служби.

Лягати спати в нічні години, як цього вимагали «Правила корабельної служби», вже не доведеться!

О п'ятій годині десять хвилин, на відстані ста кілометрів від бази, «Піонер» повідомив по радіо свої розпізнавальні знаки та місце виплиття.

Відповідь була: «Чекаємо. Поздоровляємо з благополучним прибуттям до рідних берегів. Палко вітаю команду, наукових працівників, командний і начальницький склад славного «Піонера». Підписав радіограму командуючий Далекосхідним Червонопрапорним Флотом СРСР.

О п'ятій годині сорок п'ять хвилин капітан, який перебував увесь час у центральному посту, наказав зменшити хід підводного човна до чотирьох десятих.

Рівно о шостій годині на кораблі пролунав сигнал до авралу і довгождана команда: «Готуватися до входу в порт!»

Капітан наказав вахтовому командиру старшому лей-ценантові Богрову зупинити дюзи і продути баластні цистерни.

«Піонер» почав швидко спливати.

Ультразвуковий екран з усіх боків був густо покритий силуетами незліченних суден найрізноманітніших типів та розмірів. Але купол екрана був чистий і вільний.

Стрілка глибиноміра безперервно ковзала над циферблатом, наближаючись до завітного нуля.

Вільна від вахт і чергувань команда в чистому форменому одязі, з радісно напруженими обличчями вишикувалась шеренгами у верхнім коридорі, з командним складом підводного човна на правому фланзі. Далі стояли члени наукової експедиції на чолі з професором Лордкіпанідзе, серед них і Павлик — збуджений, блідий.

Капітан стояв біля трапа, що вів до вихідного люка центрального поста. Стрілка глибиноміра в останній раз здригнулася і завмерла на нулі.

— Відсунути корпусну кришку! — скомандував капітан, піднімаючись по трапу. — Відкрити люк!

Яскраве ранкове світло з синього безхмарного неба увірвалося в центральний пост.

У білосніжному кітелі, у форменому картузі, з кортиком на боці і орденами на грудях, капітан першим вийшов на площадку. За ним показалися старший лейтенант, потім головний акустик Чижов, головний електрик Корнєєв і стрічкою, що швидко розгорталася, — червоно-флотці з велетенською постаттю Скворешні попереду, члени наукової експедиції на чолі з професором Лордкіпанідзе.

Громіздкі лінкори, величезні стрункі крейсери, хмари есмінців, підводних човнів, загороджувачів, тральщиків, святково прикрашені прапорами, з чорно-білими рядами червонофлотців біля бортів, загриміли гуркотом привітальних залпів на честь нового собрата, готового разом з ними стати на варті радянських берегів, і на честь його героїчного екіпажу.

Безперервне «ура» розкочувалося з кораблів по спокійній поверхні моря, билось об скелі та бетон Руського острова, долинало до прибережних сопок і поверталось назад.

Під грім гарматних залпів, під мідні тисячоголосі звуки оркестру, зібраного з кораблів на могутній флагманський лінкор, під нестихаюче «ура» від «Піонера» відділився електроглісер і, немов на білих крилах спінених вод, з капітаном на борту і Скворешнею біля мотора і керма, полетів до флагманського корабля…

Через п'ять хвилин, після рапорту капітана, з потужної радіостанції лінкора понеслось донесення в Москву про прибуття «Піонера» у Владивосток, і весь численний флот, з героїчним підводним човном попереду, на чолі з капітаном, який встиг повернутись з флагманського корабля, вирушив у порт мимо Руського острова. Острів ревів тепер тисячами своїх невидимих гармат, немов розбурханий грізний вулкан.

І ось, нарешті, розкрилася попереду, на фоні синіючих у тумані сопок, з позолоченими ранковим сонцем вершинами, незабутня панорама Владивостока, форпоста Радянської держави на Далекому Сході. На набережних, покритих юрбами народу, лунали радісні вигуки, завивали сирени незліченних пароплавів, моторних кунгасів, катерів та буксирів, що стовпилися біля молів, причалів, пристаней та буїв на рейді; пронизливо свистіли паровози на естакадах Егершельда, на прибережних коліях, на далекому вокзалі коло Першої Річки, і грізно ревіли гудки заводів, фабрик, депо, розкиданих по місту.

І тисячі дрібних суден — білосніжних, як чайки, парусних яхт, вертких моторних човнів, шлюпок, кунгасів — усіяли води Золотого Рогу, перетворивши їх у луг, покритий квітами незліченних яскравих прапорів.

Батьківщина зустрічала могутнє поповнення свого флоту біля далеких своїх рубежів.

Завмерлий в строю на площадці, екіпаж «Піонера» затуманеними очима жадібно дивився на рідні береги, немов боячись ворухнутися, щоб не розвіяти цього чудового, неповторного сну.

І раптом з люка виринув Плетньов і, виструнчившись, подав капітанові білий аркуш радіограми.

— Урядова! — збуджено вигукнув він і відступив на крок назад.

Капітан пробіг рядки радіограми і підвів бліде обличчя. Він повернувся до застиглої команди, окинув поглядом цих людей, які стали йому такими близькими і дорогими протягом тримісячного незабутнього походу, і, змахнувши аркушем, вигукнув:

— Слухати радіограму Центрального, Комітету Комуністичної партії та Уряду!

Двадцять пар очей захоплено дивилися на капітана, і гучний голос його, карбуючи слова, лунав крізь рев гудків та сирен, крізь гул привітальних вигуків і, немов у німій тиші, кожне слово радіограми підхоплювалось, як дорогоцінність, напруженим вухом і чутливим, переповненим від щастя серцем…