Таємниця двох океанів - Адамов Григорий Борисович

«Що робити? Як взяти його? Гвинт… Зупинити його гвинт», вирішив Кравцов.

Зімкнувши ноги й ступнями повернувши на них рулі, він кинувся грудьми на груди Горєлова і встиг натиснути кнопку від його щитка управління. Щиток відкрився, кришка його відвалилася й повисла. Але зараз же, раніше ніж лейтенант устиг доторкнутися до знайомого ва-жілька, що керував гвинтом Горєлова, рука Горєлова перехопила руку лейтенанта, відкинула її далеко вбік, повернулася до щитка й піднялася над лейтенантом.

У руці Горєлова блиснула освітлена променями ліхтарів мідна голка на довгому тонкому проводі… «Смерть!» промайнуло в голові лейтенанта. Не відпускаючи Горєлова, лейтенант круто повернув руль: гвинт виніс його з-під руки ворога, і, описавши півколо, лейтенант опинився за спиною Горєлова. Та ледве він встиг полегшено зітхнути й вихопити із свого щитка управління голку, як Горєлов повернувся, рвонув і звільнив руку з ослаблих пальців лейтенанта.

Ніби крізь туман, лейтенант побачив блиск короткої жовтої змійки, що впала на груди, і зараз же, не встигнувши навіть скрикнути, він відчув, що його тіло пропалив наче вогняний ніж.

Струмінь води під тиском у кілька десятків тонн увірвався крізь розкритий шов у скафандрі і в одну мить наскрізь пробив груди лейтенанта…

Тіло лейтенанта з яскраво сяючим ліхтарем повільно перевернулося головою вниз і, підкидуване гвинтом з боку в бік, почало занурюватися в чорні глибини.

Вклавши голку в щиток, Горєлов ще дивився вслід тіні свого противника, що розпливалася в темряві, коли два громові удари впали на нього.

Два яскравих промені пронизали його шолом, і обидві руки були схоплені металевими кліщами. Знову переляк, а за ним і жах спотворили обличчя Горєлова, коли він кинув погляд праворуч і ліворуч від себе. І знову пролунав крик здивування й люті:

— Горєлов!!!

Цей крик виразно донісся з неосвітленого сектора вісімдесят вісім у центральний пост управління підводного човна. І зараз же, після короткої мовчанки, Скворешня й Марат почули різку уривчасту команду капітана:

— Взяти його й доставити на підводний човен!

– Єсть взяти й доставити на підводний човен! — глухо, крізь зціплені зуби відповів Скворешня.

В ту ж мить Горєлов рвонувся всім корпусом уліво, навалившись плечем на Скворешню, і ударом ноги далеко відкинув Марата. Його права рука, немов звільнившись з павутини, злетіла вгору, і здоровенний металевий кулак, як молот, обрушився на шолом Скворешні проти його обличчя. Голова Скворешні хитнулася в шоломі вперед, ударилася лобом об прозорий метал, і все завертілось перед очима велетня. Рука однак продовжувала тримати руку Горєлова, як у лещатах. Але одночасно з ударом Горєлов, підштовхуваний своїм працюючим гвинтом, перевалився догори ногами через плече Скворешні й вивернув йому руки назад. Від нестерпного болю Скворешня заревів і з стогоном випустив руку Горєлова. Спритність, здавалося, перемогла силу…

Тільки-но відчувши волю, Горєлов зімкнув ноги, вирівняв рулі й кинувся вгору. Це його згубило. Із стиснутим від жаху серцем, нічого не усвідомлюючи, але відчуваючи лише, що ненависний ворог вислизає, Павлик ринувся вперед. І раніше ніж Горєлов міг що-небудь зміркувати, хлопчик міцно сидів у нього на плечах, продівши ноги під його руками, і дав задній хід своєму гвинту. Гвинт Горєлова був відразу паралізований, а в наступний момент подоланий потужнішим ходом: Горєлов разом з Павликом полетів униз.

Величезні, страшні, як кліщі, руки Горєлова піднялися, щоб схопити ноги Павлика і скинути його з себе, наче пушинку. Але на півдорозі ці руки були знову перехоплені Скворешнею й Маратом, і знову тим же маневром Марат був відкинутий вбік і закрутився, як у виру, від удару ногою та під дією власного гвинта. І знову здійнялася страшна права рука, але назустріч їй злетіла вгору ліва рука Скворешні, щоб перехопити її. І вдруге Горєлов перехитрив Скворешню: велетень натрапив на вільний простір — рука Горєлова ковзнула вниз і вбік, до свого щитка управління. В наступну мить вона знову з'явилася в яскравому світлі трьох перехресних променів. Затиснута в кулаці, блиснула довга мідна голка на тонкому шнурі і, наче блискавка, метнулася, не зустрічаючи перепон, до шва на грудях Скворешні…

Пролунав пронизливий, повний жаху крик Павлика:

— Голка!..

Це був перший звук людського голосу, що вирвався за півхвилинну жахливу боротьбу…

Нога Павлика вирвалася з-під плеча Горєлова і з силою, якої не можна було сподіватися, вдарила по руці, і рука відлетіла, перше ніж голка встигла торкнутися шва. Але назад нога вже не повернулася: одним порухом плеча Горєлов скинув з себе хлопчика, що втратив рівновагу, і той сторчака, потягнений своїм гвинтом, ринувся глибоко вниз, де зіткнувся з Маратом, який ще не опам'ятався. Близько, зовсім близько біля них, тихо погойдуване струменями схвильованої води, занурювалося закуте в скафандр тіло лейтенанта.

— На смерть, гадюка?! — заревів з невимовною люттю Скворешня.

Рука Горєлова не встигла повернутися в попередню позицію, як у кулаці Скворешні блиснула така ж голка.

На одну лише мить два грізних противники застигли один перед одним, віч-на-віч, лицем в лице, ніби вишукуючи у ворога його слабке місце.

Очі Горєлова налилися люттю, обличчя було восково-блідим, тонкі губи посиніли й скривилися, наче в страшній усмішці, показуючи великі зуби. Він був схожий у цю хвилину на старого зацькованого вовка, що вирішив дорого, не чекаючи пощади, продати своє життя.

Велике, кругле, таке завжди добродушне обличчя Скворешні немов відразу осунулося, схудло, його риси наче закам'яніли в суворій мужності, маленькі сірі очі стали ще менші і впевнено, спокійно свердлили противника. Здавалось, що в останньому крику Скворешні вилилася вся його шалена лють і поступилася місцем незламній волі й холодному розумові: в смертельному бою з таким противником можна вжити всіх засобів.

Ліва рука Горєлова лишалася безнадійно паралізованою у правій руці Скворешні, але зате він міг маневрувати вільною правою проти лівої руки противника, і він вважав це своєю явною перевагою.

Минула лише одна мить, і раптом брязнули, наче шити середньовічних рицарів, металеві лікті вільних рук, відбиваючи смертельний вклад голки. Права рука Горєлова наштовхнулася на непереборну перешкоду, і в ту ж мить ліва рука Скворешні випросталася, як лук, і голка увіткнулася в незахищені груди Горєлова. Прикрити груди було вже пізно, і Горєлов лише повернувся трохи боком, — голка ковзнула по його кірасі, минаючи згубний шов.

І знову з брязкотом зіткнулися лікті, і знову права рука Горєлова відлетіла, як тріска, від лівої руки Скворешні. Горєлов, здавалося, зблід ще більше: перевага, на яку він, очевидно, так розраховував, розтанула, як дим, перед дивовижною силою Скворешні. Страх стиснув серце Горєлова немов у передчутті неминучого…

Маленькі сірі очі холодно і впевнено свердлили чорні палаючі очі противника і не пропустили тріпотливої тіні страху, що промайнула в них.

Утретє зіткнулися лікті, і рука Горєлова відлетіла, немов уже заздалегідь готова до цього, але в очах його майнуло щось невловиме, наче надія. Холодні, маленькі, що перетворилися в щілини, очі помітили й це. І замість того щоб вернутися в попереднє положення, рука Скворешні зненацька обрушилась градом невпинних переслідуючих ударів на відкинуту руку Горєлова. Вона не давала їй знайти собі місця, заганяючи все далі й далі назад. Наче прикутий ланцюгом до правої руки Скворешні, Горєлов звивався, його вільна рука не знаходила вже простору, щоб розвернутися. І раптом рука Скворешні змінила напрям, і, раніше ніж Горєлов зрозумів це, вона здійнялася над його головою і громовим, нищівним ударом, повторюючи його ж маневр, обрушилась на шолом проти обличчя Горєлова. Голова метнулася в шоломі, немов у іграшкового паяца, і в ту ж мить кулак Скворешні вдарив по туго натягнутому проводу ворожої голки і обірвав його.

Ворог був обеззброєний. Обидві його руки, ніби схоплені стальними кліщами, були в руках Скворешні. Працюючи на десяти десятих, переборюючи чотири десятих ходу Горєлова, гвинт Скворешні тягнув тепер їх обох у глибини.