Таємниця двох океанів - Адамов Григорий Борисович

Промінь ліхтаря зоолога освітив у цю мить суміжний простір; всюди, вгорі і внизу, праворуч і ліворуч, простяглась гігантська металева сітка з триметровими чарунками і укріпленими у вузлах цих чарунок такими ж дивовижними циліндричними рибоподібними тілами… Стіною, краї якої губилися в темряві, сітка швидко неслась назустріч людям.

— Вниз! — несамовито закричав Горєлов. — На дно!

Круто повернувши рулі на повному ходу, вони кинулись головою вниз і, не встигнувши опам'ятатись, занурились майже по пояс у товстий шар пухкого мулу. Горєлов зразу ж легко вибрався з нього на поверхню дна. Поруч з ним борсався в мулі зоолог. На висоті п'яти-шести метрів з шумом, що переходив у рев, швидко наближалась сітка з нижньою, витягнутою в ниточку шеренгою циліндричних тіл, яскраво освітленою ліхтарями Горєлова і зоолога. Коли вона мчала вже безпосередньо над розпластаними по дну людьми, найближчі до них тіла з цієї шеренги раптом захвилювалися на своїх прив'язях, їхні напівкулясті голови в міру наближення все стрімкіше нахилялися вниз, наче щось їх притягувало туди, і четверо великих, круглих, кольору всрнованої сталі очей в кожній із цих голів були спрямовані на людей, ніби пильно розглядали їх. Одно чи двоє з цих страховищ несподівано рвонулись униз головами, задерши майже вертикально догори свої хвости, що оберталися, але відразу ж, підхоплені іншими, вирівнялись і помчали геть разом з усією сіткою.

— Що це? Що це значить? — злякано зашепотів зоолог і зараз же голосно скрикнув: — Та це ж торпеди! Федоре Михайловичу, торпеди!..

— Тихо! — погрозливо зашипів Горєлов. — Чого ви галасуєте, як божевільний? Може, у них звукозі детонатори, і вони перетворять нас на порох!

Зоолог сидів, проводжаючи розширеними від жаху очима зникаючу в темряві сітку. Нарешті він знову заговорив, понизивши голос до шепоту:

— Але вони йдуть на південь, Федоре Михайловичу. Підводний човен може наштовхнутися на сітку.

Горєлов засміявся уривистим, гавкаючим сміхом.

— Ну, що ви, Арсене Давидовичу! Ультразвукові прожектори повідомлять підводний човен про сітку за двадцять кілометрів до зустрічі з нею. А інфрачервоні розвідники? Пусте, Арсене Давидовичу! Поспішаймо краще до наших заростей…

Щось не сподобалось зоологові в сміху, в нервовій скоромовці Горєлова. Знову спалахнула стара антипатія, глухе, неясне недовір'я. Зоолог хотів відповісти, заперечити, але промовчав. Він стояв на дні, дивлячись вдалину, в темряву, в той бік, де мав знаходитися підводний човен і куди тепер, можливо, назустріч йому мчить, несучи загибель і руйнування, грізна стіна…

— Добре, — із зусиллям сказав, нарешті, зоолог, повертаючись до Горєлова. — Пливімо в зарості…

Не відповідаючи, Горєлов поспішно запустив гвинт, піднявся на кілька десятків метрів угору і ліг на попередній курс. Слідом за ним, на невеликому віддаленні, плив зоолог. Тепер він не зводив ні очей, ні променя ліхтаря з постаті Горєлова, що неслася попереду. За хвилину зоолог обережно поклав руку на патронташ і відкрив його. Завагавшись на мить, він намацав одну із кнопок, натиснув її, зняв з позиції і поставив на звичайне місце: телефон Горєлова був виключений. Потім зоолог натиснув другу, зняв її з місця і пересунув на позицію. Зразу ж почувся знайомий, спокійний голос:

— Слухаю вас, Лорд. Говорить старший лейтенант Богров.

— З норда на зюйд, — півголосом, стежачи за Горє-ловим, говорив зоолог, — несеться велетенська вертикальна сітка, начинена торпедами. Ми вислизнули від неї, кинувшись на дно. Боюсь, чи не наштовхнеться вона на вас.

— Що? — стривожено спитав старший лейтенант. — Ви кажете — торпеди? На якій віддалі ви їх зустріли?

— Не знаю… — зам'явся зоолог. — Я якось не стежив за часом. А втім, думаю, кілометрів за шістдесят-сімдесят від місця, де ви нас випустили.

— Ага! Гаразд. Вестимемо посилене спостереження. Дякую вам. Не повертайтесь на підводний човен до розпорядження. Відходьте подалі. Будьте уважні!

Вимкнувши телефон зоолога, старший лейтенант негайно викликав капітана. Після цього він з'єднався з Ше-лавіним і Скворсшнею, які працювали за бортом, запропонувавши їм також не повертатись до виклику і негайно відходити на десяти десятих ходу подалі на захід, тримаючись ближче до дна.

Кілька хвилин тому «Піонер» змінив курс і йшов тепер тим самим шляхом назад, з півдня на північ.

Не зводячи очей з екрана, старший лейтенант довів хід корабля до чотирьох десятих і відхилив його курс на кілька румбів на схід.

Увійшов капітан. Старший лейтенант доповів йому про повідомлення зоолога і про вжиті ним самостійно заходи.

Перше хвилинне здивування швидко змінилось на обличчі капітана жорсткою усмішкою. Не піднімаючи напів-опущених, як завжди, повік, капітан сказав:

— Гаразд, Олександре Леонідовичу! Всі ваші заходи і розпорядження схвалюю. Команду приймаю на себе. Залишайтесь біля щита управління і спостерігайте за кормовим півкругом екрана. Носовий залишаю за собою.

– Єсть, товаришу командир!

— Дайте тривожний сигнал.

– Єсть тривожний сигнал!

В усіх приміщеннях корабля пронісся голосний тривожний дроб дзвінка, з коридора почулись заглушений тупіт і човгання численних ніг, а тоді відразу настала мертва тиша.

Не зводячи очей з екрана, широко, розставивши ноги і заклавши руки за спину, капітан нерухомо і мовчки стояв посередині яскраво освітленого поста.

— Отже, полювання продовжується? — тихо, немов розмовляючи з невидимим співбесідником, сказав він після хвилинного мовчання. — Чудово! Але тепер, друзі мої, вам дорого доведеться за це заплатити.

Старший лейтенант сидів, як скам'янілий, перед щитом управління, поклавши пальці на нижню клавіатуру.

— Лівобортовий розвідник — вперед! — почулась команда капітана. — Пустити по носовому півкругу на горизонті підводного човна. Дистанція — п'ятдесят кілометрів. Крейсирувати з веста на ост і назад.

Пальці старшого лейтенанта швидко пробігли по клавішах та кнопках щита управління і завмерли в чеканні нової команди.

В рубці запанувало напружене мовчання.

За кілька хвилин на передньому півкрузі екрана, поступово заповнюючи його, почала швидко виступати розпливчаста, невиразна сітка з великими темними цятка у вузлах чарунок. З кожною секундою нитки все виразніше прорізували екран, темні крапки виростали в тупі округлі голови, за ними показались круги гвинтів, які тріпотіли в шаленому обертанні.

В передній частині екрана торпедну сітку, коли в майже впритул наблизилась до розвідника, було чітко і ясно видно. Але на обох крилах півкруга, як тільки розвідник відходив праворуч або ліворуч від його середини, відображення сітки швидко темніло, втрачаючи виразність.

— Зрозуміло, — спокійно сказав капітан. — Навіть цікаво. Сітка йде рівною стіною, захоплюючи величезний простір. Її швидкість — двадцять п'ять — тридцять вузлів. — Капітан несподівано розсміявся.

— Схоже на те, що вони поставили собі за мету прочесати заради нас весь океан!.. Чудово!.. — І, звертаючись до старшого лейтенанта, наказав: — Вести розвідника до підводного човна. Хай іде попереду сітки, зберігаючи дистанцію на півмилі від неї.

– Єсть вести розвідника до підводного човна попереду сітки на дистанції півмилі від неї!

— Так держати!

– Єсть так держати!

Силует сітки з її грізною наживкою, чіткий і різкий посередині, все більше втрачаючи виразність і, нарешті, зливаючись з пітьмою на крилах, куполі та нижній частині екрана, — тримався тепер в одному незмінному положенні перед підводним човном. Розвідник посилав на екран відображення сітки з тієї ж самої заданої йому дистанції, і тому здавалось, що і сітка і підводний човен стоять нерухомо або рухаються з однаковою швидкістю в одному напрямі.

— Яка відстань до сітки? — спитав після деякого мовчання капітан.

— Двадцять одна миля.

— «Піонер» іде на зближення з швидкістю тридцяти двох вузлів, сітка — майже з такою ж, — тихо, наче про себе, розраховував капітан. — За кілька хвилин становище на екрані зміниться. Готуйтесь до маневру.