100 ключових подій української історії - Д. Журавльов

Добре знана сучасними українцями негативна історична подія, оповита чималим серпанком міфу (офіційного та неофіційного походження). Знайшла відображення в українському фольклорі (пісні «Світ великий…», «Ой чого, чого запорожці та й смутні, невеселі стали…»). Сьогодні в Україні найчастіше згадується перш за все П. Калнишевський як український патріот-мученик із наголосом на боротьбі з імперією (хай і дипломатичній). Цьому сприяє офіційна канонізація Українською православною церквою Київського патріархату отамана як мученика Петра Багатостраждального 2008 р. Калнишевський і Глоба є героями кількох літературних та живописних творів. Кошовому встановлено декілька погрудь, існує проект перепоховання останків в Україні, за часів президентства В. Ющенка було засновано козацьке свято «Калнишева рада» на Сумщині; І. Глобі встановлено пам’ятник у місті Глобине.

Доба імперій

Жалувана грамота Катерини II дворянству

21 квітня 1785 р., місто Санкт-Петербург.

Імператриця Катерина II (1729–1796; імператриця Російської імперії в 1762–1796 рр.).

Дворянство в Московському царстві ніколи не мало тих прав і привілеїв, які існували у дворян у Західній Європі та Речі Посполитій, значно більше залежачи від правителя. У рамках модернізації, проведеної Петром I, дворянство урівняли з вотчинниками, йому було даровано цілу низку прав та привілеїв, воно лишалося єдиним станом, що мав право володіти землею; за «Табелем про ранги» 1721 р. дворянство можна було вислужити, отримавши 8-й ранг військової або чиновної служби, дворяни звільнялися від подушної податі, мали право вільно розпоряджатися маєтками, але обов’язково служити і віддавати дітей навчатися. За часів Петра III за «Маніфестом про вольності дворянства» 1762 р. дворянство отримало право взагалі не служити державі, без перешкод виїжджати за межі імперії тощо. По суті, в Росії склалися передумови для остаточного оформлення дворянського стану як єдиної по-справжньому привілейованої верстви суспільства, крім того, треба було юридично оформити права еліт нових територій, що остаточно увійшли до складу імперії, втративши автономію (наприклад, українських козацьких земель). Переломним у ході юридичного відмежування козацької старшини від решти суспільства став 1767 p., коли козацька еліта отримала право обирати предводителів, депутатів у Законодавчу комісію та брати участь у її роботі на тих же підставах, що й російські дворяни. З цього часу українська старшина могла посилати своїх дітей до кадетського корпусу і товариства шляхетних дівчат.

21 квітня 1785 р. імператриця видала два документи: «Грамоту на права, вольності і привілеї благородного дворянства» і «Жалувану грамоту містам». У грамоті дворянству (яке тепер отримувало офіційну назву «благородне дворянство») підтверджувалися всі до того даровані права (зокрема, ексклюзивне володіння землею), дворяни звільнялися від постоїв військ, тілесних покарань, їх судили тільки дворянські суди, дворянство можна було втратити лише за ганебні злочини, проте маєток злочинця не міг бути конфіскований державою, а переходив спадкоємцям. Термін давності злочину вважався 10 років. Дворянин міг користуватися положеннями міського права (але не навпаки), займатися підприємництвом, торгівлею, експлуатувати земні надра в межах свого маєтку, вільно залишати імперію і ставати на службу до інших монархів. У разі шлюбу з представником іншої верстви дворянка не втрачала свого статусу, але не передавала його чоловікові й дітям. Дворяни отримували право мати свої станові представницькі органи (зібрання) на рівні губерній і повітів, обираючи своїх предводителів і судових засідателів, утримуючи будинок дворянських зібрань, архів, казну.

У Російській імперії дворянство отримало величезний обсяг прав, ставши по суті єдиним вільним станом (щоправда, якщо не брати до уваги певну прив’язаність поміщика до маєтку і необхідність опікуватися кріпосними селянами і господарством). Дія грамоти була поширена на нові категорії населення – українську козацьку старшину, польську шляхту, білоруських, смоленських поміщиків та ін., що, на думку уряду імператриці, мало сприяти і реально значно посприяло легшій інтеграції імперського «прикордоння». Деякі пункти грамоти (монопольне володіння землею, наприклад) були скасовані в ході реформ Олександра II 1861 р., проте основні положення в цілому діяли до Лютневої революції 1917 р., визначаючи практично всі як сильні (посилення почуття власної гідності, збільшення кількості вільного часу у дворян), так і слабкі сторони політичного, економічного, культурного життя самодержавної дворянської імперії.

Непогано відома в сучасній Україні з підручників подія, яка за умов незалежності аж ніяк не є предметом державного піару, що й зрозуміло. Проте зауважимо – історична пам’ять про неоднозначну, але колоритну постать самої імператриці, її успішні війни та особисте життя практично залишає для неісториків у тіні пам’ять про її внутрішню політику, вкрай важливу для подальшого існування Російської імперії. Катерині II присвячено величезну кількість художніх творів, фільмів, встановлено пам’ятники (в Україні – в Одесі), проте рідко де імператриця фігурує саме як авторка «Грамоти», котру вона сама вважала вінцем своєї політичної діяльності.

Ясський мир 1792 року

9 січня 1792 р., місто Ясси (нині центр повіту, Румунія).

Князь Григорій Олександрович Потьомкін (1739–1791); князь Олександр Андрійович Безбородько (1747–1799; виходець з української козацької старшини, успішно воював у російсько-турецькій війні 1768–1774 рр., уклав Кючук-Кайнарджійський мир 1774 р., з 1780 р. зарахований до Колегії іноземних справ, віце-канцлер і наближена особа до імператриці, з 1797 р. канцлер Російської імперії, відомий меценатською діяльністю і щедрою протекцією землякам-українцям); Олександр Миколайович Самойлов (1744–1814; племінник князя Г. Потьомкіна, 1775 р. відзначився під час взяття Сілістрії, командував Таврійським єгерським корпусом, зайняв Крим, відзначився під час взяття Очакова, Кілії в 1788–1789 рр., з 1792 р. генерал-прокурор Сенату, проте на цій посаді нічим позитивним не відзначився); Хосе де Рібас (1751–1800; каталонський дворянин, на російській службі з 1770 р., виконував таємні доручення Катерини II, надзвичайно успішно керував весловим флотом, зокрема козаками, в 1788–1790 рр. виграв кілька битв з турками на морі та Дунаї, з 1789 р. генерал-майор, з 1792 р. контр-адмірал, у 1794–1795 рр. заснував Одесу, з 1799 р. адмірал і міністр лісів).

Великий візир Османської імперії Коча Юсуф-паша (1730–1800; грузин, 1785 р. став губернатором Пелопоннесу, в 1787–1792 рр. командував арміями у війні з Росією, 1789 р. розбитий О. Суворовим під Римніком, у 1786–1789 та 1791–1792 рр. був великим візиром).

Російсько-турецька війна 1787–1791 рр. була розпочата Османською імперією через приєднання Росією Кримського ханства та Георгіївський трактат з Грузією (обидва 1783 р.). Росія вела війну в союзі з Австрією. За роки війни імперська армія під командуванням Г. Потьомкіна, М. Рєпніна та О. Суворова здобули низку перемог над турками (під Кінбурном 1787 р., Фокшанами і Римніком 1789 р., 1788 р. було взято турецькі фортеці Очаків і Хотин, 1790 р. Кілію, Тульчу, Ісакчу, Ізмаїл), кілька перемог здобув і молодий російський Чорноморський флот під проводом М. Войновича та Ф. Ушакова (битви під Фідонісі, Керчю, біля Тендри). Остаточно схилив султана Османської імперії Селіма III до миру безуспішний перебіг подій 1791 р.: програна 9 липня битва під Мачиним і морська битва біля Каліакрії 11 серпня.

Після розгрому турецької армії в липні 1791 р. під Мачином російський командувач М. Рєпнін підписав із великим візиром Коча Юсуфом-пашею в Галаці 31 липня 1791 р. прелімінарні умови миру. Невдовзі почалися мирні переговори в столиці Молдавського князівства – місті Ясси. З російської сторони переговори очолював Г. Потьомкін, згодом – О. Безбородько. Османам було важко примирится із втратою позицій у Північному Причорномор’ї, ліквідацією Кримського ханства, російською присутністю в Молдавії тощо. Проте безперспективність подальшої війни також була для султана та великого візира очевидною. Зрештою потенційні союзники османів – Великобританія та Пруссія – не втрутилися в ситуацію, і 9 січня 1792 р. мир було укладено. Новий договір підтвердив Кючук-Кайнарджійський мирний договір 1774 р. Договір підтвердив приєднання Криму та земель кубанських татар до російських володінь. Османська імперія відмовлялася від будь-яких претензій на Грузію і зобов’язувалась не воювати проти неї. Натомість Російська імперія повертала османам Молдавію і Волощину, зайняті під час воєнних дій. Новий кордон між двома державами встановлювався на південному заході по Дністру, на Кавказі – по Кубані. До складу Російської імперії переходили українські землі між річками Південний Буг і Дністер (так званий Буджак). За умовами договору турецький уряд зобов’язувався забезпечити інтереси російської торгівлі в Алжирі, Тунісі та Тріполі. Від отримання контрибуції 7 млн карбованців, яка була внесена в проект угоди, Росія відмовилася – османські фінанси і так були вкрай підірвані війною.