100 ключових подій української історії - Д. Журавльов

Учинок Мазепи спричинив репресії проти його прихильників з боку Петра I (знищення Батурина, масові страти «мазепинців» і запорожців), завдяки гетьману шведи зуміли пережити важку зимівлю 1708–1709 рр., але наступного року зазнали вирішальної поразки під Полтавою, що поставило хрест на політичних планах Мазепи і вкрай ускладнило життя Гетьманщини на наступні десятиліття. Проте, враховуючи реформаторські плани царя, можливо, вчинок Мазепи врятував козацьку автономію від швидкою ліквідації (тепер цьому перешкоджала наявність української політеміграції, що довго змушувала царя бути дещо обережнішим у «козацькому питанні»).

Барвиста біографія І. Мазепи породила як мінімум кілька потужних образів-міфів цього неординарного політика (трагіко-романтичний герой у творах В. Гюго, Дж. Байрона, К. Рилєєва, Е. Делакруа, Т. Жеріко, Ф. Ліста та ін., романтичний злочинець – у російській класиці О. Пушкіна, Ф. Булгаріна, П. Чайковського, український патріот і борець за свободу – у Ю. Словацького, В. Сосюри, Б. Лепкого, Ю. Іллєнка та ін.). На сьогодні саме завдяки згаданій події це один із найвідоміших і найсуперечливіших персонажів української та російської історії, герой сотень наукових, публіцистичних, художніх творів, 5 кінофільмів, на честь гетьмана названо всеукраїнський фестиваль.

Полтавська битва 1709 року

8 липня (27 червня) 1709 р., район сіл Жуки – Яківці–Павленки – Семенівка на північ від Полтави (нині частково на території міста Полтава, обласного центру України).

Російською армією фактично керував цар Петро I. Формальним головнокомандувачем росіян був обережний і досвідчений полководець фельдмаршал граф Борис Петрович Шереметєв (1652–1719; 1701 та 1702 р. успішно воював зі шведами в Прибалтиці, з 1701 р. генерал-фельдмаршал). Піхотою командували: гвардією – генерал-лейтенант князь Михайло Михайлович Голіцин (1675–1730; з 1725 р. генерал-фельдмаршал, командував військами в Україні); генерал князь Анікіта Іванович Рєпнін (1668–1726; з 1724 р. генерал-фельдмаршал); генерал-лейтенант Людвіг-Ніколаус Алларт (1659–1727; з 1700 р. на російській службі, в 1712–1721 рр. на саксонській службі, повернувся до Росії 1721 р., отримав чин генерал-аншефа). Кавалерією командували: генерал від кавалерії світлійший князь Олександр Данилович Меншиков (1673–1729; фаворит Петра I, спритний і безпринципний політик, хоробрий і талановитий командир кавалерії, знищив 1708 р. Батурин, після Полтави отримав чин генерал-фельдмаршала, в 1718–1724, 1726–1727 рр. президент Військової колегії, в 1725–1727 рр. фактичний правитель Росії, генералісимус, засланий до Березова на Уралі); генерал-лейтенант барон Карл Евальд Ренне (1663–1716), генерал-лейтенант Самуель Ренцель (?–1710), генерал-майор Рудольф Фелікс Бауер (1667–1717). Російською артилерією командував Джейкоб Деніел (Яків Вілімович) Брюс (1670–1735). Союзні Петру I українські козаки перебували під командуванням гетьмана Івана Ілліча Скоропадського (1646–1722; генеральний бунчужний у 1698–1699 рр., генеральний осавул у 1701–1706 рр., стародубський полковник у 1706–1708 рр., гетьман Лівобережної України, вів боротьбу за збереження її автономії).

На чолі шведської армії стояв Карл XII. Тимчасовим головнокомандувачем (через поранення короля в переддень битви) був фельдмаршал Карл Густав Реншильд (1651–1722; відзначився під Нарвою 1700 р., фельдмаршал з 1705 р., розгромив саксонсько-російську армію під Фрауштадтом 1706 р., був головним радником короля з військових питань). Піхотою командували: суворий і надійний генерал від інфантерії Адам Людвіг Левенхаупт (1659–1719), генерал-майори Аксель Спарре (1652–1728; 1721 р. фельдмаршал), Карл Густав Роос (1655–1722), Андерс Лагеркруна (1664–1739), Берндт Отто Штакельберг (1662–1734).

На чолі шведської кінноти були: досвідчений і набожний ветеран 16 битв барон Карл Густав Кройц (1660–1728), барон Х’юго Юхан Гамільтон (1668–1748), Юхан Август Мейерфельдт (1664–1749), Карл Густав Крузе (?–1732), Антон Вольмар фон Шліпенбах (1658–1739; з 1715 р. взагалі перейшов на російську службу). У таборі Карла XII перебували також гетьман І. Мазепа та кошовий Запорозької Січі К. Гордієнко.

Після важкої зимівлі в Україні війська Карла XII та Мазепи спробували спровокувати Петра I на генеральну битву, котрої цар уникав з початку російського походу шведів. Для цього (і щоб здобути базу для наступу на Москву в разі укладення союзу з Кримом та підходу в Україну своїх польських союзників) шведський король 10 травня (30 квітня за старим стилем) обложив Полтаву. Зважаючи на критичний стан гарнізону міста, цар Петро вирішив дати ослабленим, але все ще грізним шведам вирішальний бій. 7 липня (26 червня за старим стилем) російські війська спорудили 10 редутів перед укріпленим табором і приготувалися дати бій шведам. Карл XII, що потерпав від болючого поранення в ногу, завданого йому козаками ще 27 (17) червня, наказав нести себе в бій на ношах; диспозицію склав Реншильд. На момент битви шведи мали до 15 тис. осіб піхоти, до 11 тис. осіб кінноти, іррегулярний Волоський полк (до 1 тис. осіб), до 2 тис. козаків Мазепи і 5–6 тис. запорожців, а також 41 гармату і мортиру. Проте частина цих сил охороняла табір і стерегла гарнізон Полтави в шанцях під містом, тому для атаки на військо царя було виділено значно менші сили – до 8,2 тис. піхоти, 7,8 тис. кінноти, 1 тис. волоських гусарів і 4 гармати. Армія Петра I налічувала 2 гвардійські, 4 гренадерські та 34 звичайні армійські полки піхоти (до 37 тис. осіб) у складі 3 дивізій й 1 бригади, 26 драгунських, 3 кінно-гренадерських полків і 3 окремих ескадронів кінноти (до 22 тис. осіб), артилерія – 102 гармати. Реально в битві взяли участь до 35 тис. осіб регулярного російського війська, у переслідуванні шведів – також 8–10 тис. українських козаків Скоропадського. За умови панування лінійної тактики і переваги шведів у їхніх улюблених атаках холодною зброєю Петро зробив ставку на польові укріплення (редути, розташовані у вигляді літери «Т») і вогневий бій – навальну шведську атаку мали зупинити вогонь із мушкетів, розривні бомби гаубиць, ядра і картеч важких польових і легших полкових гармат. За таких обставин традиційно високий бойовий дух і вишкіл скандинавів навряд чи могли компенсувати малу їх чисельність. Слід відзначити другорядну роль у класичній великій польовій битві XVIII ст. іррегулярних військ, зокрема козаків.

Близько 1-ї години ночі шведи виступили з табору, дорогою виникла плутанина, і лише о 4-й ранку шведська кіннота розпочала бій перед редутами, в якому їй вдалося потіснити російських драгунів Меншикова і пройти крізь лінію редутів та в обхід в улоговину перед російським табором. Тим часом шведська піхота замість швидкого прориву ув’язалася у важкий бій за редути, два перших шведи взяли, але решта сильно пошарпала скандинавів вогнем, у результаті чого 6 батальйонів Рооса (до 1/3 шведської піхоти, посланої в наступ) відхилилися від напрямку прориву і заблукали в лісі, де були оточені російськими драгунами Ренцеля і розгромлені, їх рештки здалися близько 10-ї ранку. Тим часом основні шведські сили вишикувалися в довгу тонку лінію за пройденими ними з боєм редутами – в центрі піхота, на флангах двома лініями кавалерія, проти них з табору виходили царські війська, вишикувані в дві потужні лінії на всьому протязі фронту. Під шаленим артобстрілом і під акомпанемент мушкетних залпів каролінці близько 9 години ранку кинулися в атаку, їхній правий фланг навіть дещо потіснив російську 1-шу лінію піхоти, але на більше шведів не вистачило: не підтримані вчасно своєю кіннотою, за півтори години бою вони зовсім виснажилися, в лінії утворилися розриви. Наостанок російське ядро розбило ноші короля. І воїни вирішили, що їхній «зачарований від куль і ядер» і харизматичний молодий монарх убитий. Першим почало тікати ліве крило каролінців, згодом почався загальний відступ. На 11-ту годину ранку все було скінчено, шведів переслідували козаки Скоропадського і російські драгуни.

Втрати шведів, за російськими даними, становили 9234 осіб убитими, кілька тисяч пораненими, 2874 полоненими (очевидно, цифри включають і нестройових). Шведські розрахунки дають до 7 тис. загиблих, до 3 тис. полонених під Полтавою. Російські втрати, за офіційними даними, становили 1345 убитих, 3290 поранених. Битва була переломною в ході Північної війни – 11 (1) липня Левенхаупт здався із залишками армії біля селища Переволочна на Дніпрі (врятувалися лише більша частина козаків Мазепи і запорожців та близько 1,5 тис. шведів на чолі з Карлом, які втекли до Бендер, що створило передумови для кінця шведського великодержав’я, початку прискореного перетворення Росії на потужну імперію. Для козацької України це був початок кінця її автономії.

Протягом ось уже 300 років Полтавська битва була і є однією з найвідоміших битв вітчизняної історії. У Російській імперії з початку її існування, у СРСР з 1940-х рр., а також у сучасній Росії вона однозначно сприймалася і сприймається як вкрай важливий символ російської військової звитяги (наявний потужний образ, створений художньою літературою, кіно, пресою, публіцистикою, науковцями), на честь битви в Росії та Україні писали класичні поеми й опери, називали кораблі і споруджували храми та фонтани. У Полтаві є кілька пам’ятників, пов’язаних із битвою, та її музей. В Україні XIX–XXI ст. завдяки подібним же за формою засобам формування «колективної пам’яті» битву нерідко сприймали і сприймають як національну трагедію, що перекреслила можливість еволюції козацької держави в напрямку самостійності (або, навпаки, як тріумф «вітчизняної» зброї). Уже вкотре відзначають річниці події із залученям шведських та російських реконструкторів і гостей. 300-річний ювілей битви вийшов доволі політизованим російською та українською владою і громадськістю.