КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини.

5. Про суб’єкт див. коментар до ст. 423 КК.

6. Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.

Стаття 426. Бездіяльність військової влади

1. Умисне неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, або непо-рушення військовою службовою особою, яка є органом дізнання, кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин, а також інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду, —

караються штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, —

караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Об’єкт злочину — встановлений порядок здійснення військовими командирами (начальниками) своїх функцій. Суспільна небезпека злочину полягає:

в заподіянні шкоди порядку несення військової служби; в потуранні скоєнню злочинних дій підлеглими військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів або працівниками і службовцями Збройних Сил України у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

2. З об’єктивної сторони даний злочин може скоюватися тільки шляхом бездіяльності.

Бездіяльність військової влади полягає у невчиненні службовою особою дій, які вона могла і повинна була зробити в силу покладених на неї законами, військовими статутами, іншими нормативними актами обов’язків. Бездіяльність влади може виявитися також і в неперешкодженні порушенням закону, військового обов’язку, військового порядку іншими особами, якщо відвернення таких дій входило в обов’язки службової особи.

3. Диспозиція ч. 1 ст. 426 КК передбачає відповідальність за три самостійних види бездіяльності військової влади: 1) умисне неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим; 2) умисне непорушення військовою службовою особою, яка є органом дізнання, кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин; 3) інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду.

Два перших види бездіяльності військової влади вважаються закінченими з моменту невиконання військовою службовою особою обов’язків щодо припинення злочину, що вчиняється підлеглим, або порушення кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин. Третій вид бездіяльності військової влади відноситься до злочинів з матеріальним складом та вважається закінченим з моменту настання істотної шкоди.

Про істотну шкоду див. коментар до ст. 423 КК. Для наявності складу злочинної бездіяльності треба встановити; 1) чи було на дану службову особу покладено обов’язок виконувати певні дії, невчинення яких ставиться їй за вину; 2) чи мала ця службова особа реальну можливість у конкретних умовах виконати необхідні дії; 3) чи дійсно не були виконані обов’язки службовою особою.

4. Відповідно до ст. 59 Статуту внутрішньої служби на командирів (начальників) покладений обов’язок проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям і злочинам серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини, аналізувати стан військової дисципліни і об’єктивно доповідати про це старшому командирові (начальникові).

При цьому не має значення, скоєний підлеглим злочин військовий чи загальнокримінальний. Водночас, неприпинення злочину, скоєного сторонньою особою, дії якої командир (начальник) контролювати не зобов’язаний, не можна кваліфікувати за ст. 426 КК. В окремих випадках така бездіяльність військової влади, якщо вона виявлялася в порушенні будь-яких спеціальних правил (наприклад, статутних правил вартової служби, несення бойового чергування тощо), утворює інший військовий злочин.

5. Обов’язок порушувати кримінальну справу щодо підлеглого, який вчинив злочин, і провадити дізнання відповідно до вимог ст. 67 Статуту внутрішньої служби покладений на командира полку (корабля 1, 2 рангу, окремого батальйону).

При цьому згідно зі ст. 101 КПК України органами дізнання є: командири військових частин, з’єднань, начальники військових установ — у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв’язку з виконанням службових обов’язків або в розташуванні частини, з’єднання, установи.

Невиконання зазначених обов’язків з поважних причин виключає кримінальну відповідальність за непорушення кримінальної справи.

6. Інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, може виявлятися в неприпиненні правопорушень, що не є злочинами, у невжитті відповідних заходів щодо приведення військ у стан бойової готовності, незабезпеченні виконання бойових завдань тощо. Обов’язковою ознакою цього складу злочину є заподіяння істотної шкоди.

7. З суб’єктивної сторони цей злочин характеризується умисною формою вини. Особа усвідомлює, що її дії (бездіяльність) суперечать інтересам військової служби, отже усвідомлює її суспільне небезпечний характер, але бажає діяти саме так. Психічне ставлення до настання істотної шкоди (ч. 1) і тяжких наслідків (ч. 2) може характеризуватися і необережною формою вини.

Мотиви та мета бездіяльності військової влади на кваліфікацію злочину не впливають, однак можуть враховуватися при призначенні покарання.

8. Суб’єктом злочину можуть бути командири (начальники) як за службовим станом, так і за військовим званням або інші службові особи. Для складу злочину не має значення, постійно чи тимчасово військовослужбовець виконує обов’язки командира (начальника).

9. Про тяжкі наслідки див. коментар до ст. 423 КК.

Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.

Стаття 427. Здача або залишення ворогові засобів ведення війни

Здача ворогові начальником ввірених йому військових сил, а також не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, якщо зазначені дії вчинені не з метою сприяння ворогові, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є установлений порядок виконання начальником свого військового обов’язку в умовах бойової обстановки, використання під час бою ввірених йому військових сил, техніки та засобів ведення війни. Предметом цього злочину є військові сили, укріплення, бойова техніка та інші засоби ведення війни.

Військові сили — особовий склад військових частин, яким керує начальник. Укріплення — інженерні споруди (окопи, траншеї, доти, дзоти тощо), розташовані в межах спеціально підготовленої для ведення бою місцевості, як правило, вздовж лінії фронту або державного кордону та призначені для отримання ворога, ведення обстрілу військових сил ворога і його техніки, збереження особового складу військової частини, засобів ведення війни тощо. Бойова техніка — це технічні засоби ведення бойових дій: озброєння, ракетні установки, бойові машини, танки, бронетранспортери, самохідні артилерійські та ракетні установки, військові кораблі тощо. Спеціальна техніка — це машини з установленим спеціальним обладнанням, призначеним для управління військами і зброєю, бойового і технічного забезпечення, тилового забезпечення і обслуговування (самохідна інженерна техніка та техніка зв’язку, санітарний транспорт, пересувні майстерні, лабораторії тощо).

Інші засоби ведення війни — це матеріально-технічні засоби, які використовуються для ведення бойових дій (зброя, бойові припаси, засоби забезпечення бойових дій, засоби індивідуального захисту військовослужбовця тощо).

2. З об’єктивної сторони злочин може бути скоєний як дією, так і бездіяльністю: 1) здача ворогові начальником ввірених йому військових сил; 2) не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни.

Здача ворогові ввірених військових сил може виявлятися у формі зупинення опору і капітуляції перед ворогом або невжиття заходів щодо захисту особового складу, внаслідок чого ворог захоплює військові сили.

Під ввіреними начальнику військовими силами слід розуміти особовий склад, який перебуває у прямому підпорядкуванні у даного начальника (командира), озброєний засобами ведення бою, або особовий склад, який у даній конкретній обстановці не має озброєння.