КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

3. Суб’єктивна сторона злочину включає вину у формі прямого умислу, коли винний усвідомлює, що його дії або бездіяльність призведуть до полону, і бажає цього. Окрім того, суб’єктивна сторона злочину може мати і спеціальні мотиви — боягузтво або легкодухість, про що прямо зазначено у диспозиції статті. Боягузтво є наслідком страху військовослужбовця за своє життя у небезпечній ситуації. Легкодухість характеризує слабкість духу та волі військовослужбовця, низький рівень його морально-психологічних якостей. Як правило, обидві ознаки переплітаються та взаємно доповнюють одна одну.

Правильний аналіз суб’єктивної сторони дозволяє розмежувати здачу в полон та державну зраду. Саме за наявністю спеціальних мотивів можна дати правильну кваліфікацію, оскільки склади цих злочинів за об’єктивною стороною можуть співпадати між собою. Здача в полон з метою допомоги ворогу в досягненні ним агресії є державною зрадою.

4. Суб’єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець Збройних Сил України.

Стаття 431. Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні

1. Добровільна участь військовослужбовця, який перебуває в полоні, у роботах, що мають військове значення, або в інших заходах, які завідо-мо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам, за відсутності ознак державної зради —

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Насильство над іншими військовополоненими або жорстоке поводження з ними з боку військовополоненого, який перебуває на становищі старшого, —

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років. 3. Вчинення військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спрямованих на шкоду іншим військовополоненим, з корисливих мотивів або з метою забезпечення поблажливого до себе ставлення з боку ворога — карається позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Об’єктом злочину є встановлений порядок виконання військовослужбовцем свого обов’язку в полоні.

2. Об’єктивна сторона злочину може виявитися в таких формах: 1) добровільна участь військовополоненого в роботах, які мають військове значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам, за відсутності ознак державної зради (ч. 1); 2) вчинення військовополоненим, що перебуває на становищі старшого, насильства над іншими військовополоненими (ч. 2); 3) вчинення військовополоненим дій, спрямованих на шкоду іншим військовополоненим (ч. 3).

3. Роботами, що мають військове значення, визнаються будь-які роботи, спрямовані на будівництво військових об’єктів, виробництво військової техніки, боєприпасів, інших військових матеріалів. Під іншими заходами визнаються організовані ворогом заходи, що сприяють посиленню сил ворога або послабленню України чи дружніх з нею держав.

Для наявності складу злочину участь у роботах або у зазначених вище заходах повинна бути добровільною, тобто військовополонений бере участь у роботах без примушування, маючи при цьому можливість ухилитися від них. «Женевська конвенція про поводження з військовополоненими» забороняє використовувати військовополонених на роботах, що мають військове значення (ст. 50). Військовополонений має право відмовитися від участі в таких роботах і заходах. Офіцер, який знаходиться у полоні, може відповідно до цієї конвенції відмовитися від будь-якої роботи.

4. Згідно з положенням «Женевської конвенції про поводження з військовополоненими» військовополонений, що перебуває на становищі старшого (довіреного), повинен сприяти фізичному, моральному та інтелектуальному добробуту військовополонених. Якщо ж старший порушує свої обов’язки, допускає насильство або жорстоке поводження з військовополоненими, то його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 431 КК.

Під насильством слід розуміти будь-який психічний чи фізичний вплив на військовослужбовця.

Жорстоке поводження виявляється у вчиненні дій, які принижують гідність військовополонених, спричиняють їм страждання і муки.

5. Дії, спрямовані на шкоду іншим військовополоненим, можуть виявлятися у відібранні у них одягу, харчів, примушенні до виконання робіт, які повинен виконувати інший, доносі адміністрації про порушення режиму тощо.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

7. Суб’єктом злочину є військовослужбовець, що знаходиться у полоні, за ч. 2 цієї статті — тільки військовополонений, який перебуває на становищі старшого.

Для кваліфікації діяння за ч. З ст. 43 КК потрібна наявність у винного корисливості або бажання забезпечити поблажливе до себе ставлення з боку ворога.

Якщо злочинні дії військовослужбовця, який знаходиться в полоні,’вчинені із антидержавних мотивів, мають на меті послаблення України, то вони кваліфікуються як державна зрада.

Стаття 432. Мародерство

Викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених (мародерство), —

карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

1. Об’єктом злочину є порушення порядку несення військової служби під час ведення бойових дій.

2. Для об’єктивної сторони мародерства характерні дії, пов’язані з викраденням речей у вбитих і поранених. Викрадення може бути таємним або відкритим, із застосуванням насилля чи без такого.

Під речами розуміються предмети обмундирування і особисті речі убитого чи пораненого (годинник, гроші та ін.). До них не відносяться озброєння і боєприпаси, документи, які мають військове значення, технічні засоби ведення війни та інші предмети, які збираються з метою подальшого бойового застосування.

Викрадення повинне скоюватись на полі бою, тобто на ділянці, де ведуться або велись бойові дії. Полем бою є також ділянка тилу, яка піддається обстрілу противником.

Викрадення речей поза межами поля бою (наприклад, в санітарному потязі) створює склад загальнокримінального злочину — крадіжки, грабежа та ін.

Не є мародерством: заволодіння речами здорових військовослужбовців. Ці дії можуть кваліфікуватись як злочини проти власності.

Для складу злочину — мародерства не має значення, до якої армії відносяться вбиті і поранені, речі яких розкрадались на полі бою.

Мародерство передбачає наміри винного привласнити вилучену річ. З цього ж моменту, тобто коли винний отримав можливість розпорядитись вилученою річчю за своїм розсудом, мародерство вважається закінченим злочином.

3. З суб’єктивної сторони мародерство передбачає прямий умисел на заволодіння речами вбитих і поранених та корисливі мотиви.

4. Суб’єктом злочину є лише військовослужбовець.

Стаття 433. Насильство над населенням у районі воєнних дій

1. Насильство, протизаконне знищення майна, а також протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності, вчинювані щодо населення в районі воєнних дій, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій, —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Об’єктом злочину є порядок додержання законів та звичаїв ведення війни («Конвенція про права і обов’язки нейтральних держав і осіб у випадку сухопутної війни» від 5 (18) жовтня 1907 р., Гаазькі угоди, чотири Женевські конвенції про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р. (у тому числі «Конвенція про захист цивільного населення під час війни»); Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), та Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв збройних конфліктів, неміжнародного характеру (Протокол II), прийняті на дипломатичній конференції в Женеві 8 червня 1977 р., тощо).

Цими міжнародно-правовими актами забороняються вбивства, пограбування населення в районі воєнних дій, знищення рухомого та нерухомого майна, що не викликається воєнною необхідністю, примусове відібрання майна у населення тощо.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у суспільне небезпечному діянні, скоєному військовослужбовцем: 1) насильство щодо населення в районі воєнних дій; 2) протизаконне знищення майна, яке належить населенню, під приводом воєнної необхідності; 3) протизаконне відібрання майна, яке належить населенню, під приводом воєнної необхідності (ч. 1 ст. 433 КК);

4) розбій щодо населення в районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433 КК).

Обов’язковою ознакою складу злочину є місце його скоєння. Районом воєнних дій вважається частина території, на якій певні угруповання військ ведуть воєнні дії, у зв’язку з чим на цій території не діють цивільні органи державної влади, а повнота влади належить військовому командуванню.

Під населенням мають на увазі цивільних осіб, які мешкають і перебувають в районі воєнних дій, не входять до складу збройних сил і не беруть участі в масових стихійних збройних виступах, у тому числі біженці, евакуйовані, захоплені супротивником особи та інші, що з тих чи інших причин опинилися в районі воєнних дій.