100 ключових подій української історії - Д. Журавльов

У результаті рейду Сагайдачного Річ Посполита зуміла укласти вигідне Деулінське перемир’я 1618 р., за яким закріпила за собою Смоленщину й Сіверщину. Козаки, щоправда, не отримали збільшення реєстру, хоча багато хто з них збагатився внаслідок пограбування Московської держави.

Ця подія – не найпопулярніша тема за часів Російської імперії і замовчувана за радянських часів. Сьогодні досить відома в Україні й Росії завдяки публіцистам і підручникам, досить популярна серед патріотично налаштованих українців – прихильників європейського вибору, а прибічниками зближення з Росією розглядається як трагічне протистояння братських народів.

Хотинська війна

20 серпня (початок збройних сутичок козаків з основними силами османів) – 9 жовтня (укладення миру) 1621 р., територія сучасних України, Молдавії та Румунії, здебільшого навколо міста Хотин (нині Чернівецька область) та на берегах річки Дністер.

Османсько-татарсько-молдавське військо: Осман II (1604–1622; султан з 1618 р., прапраправнук Сулеймана Пишного і Роксолани); Охрілі Хусейн-паша (?–1622; великий візир до 17 вересня 1621 р.); Ділавер-паша (?–1622; великий візир з 17 вересня 1621 р.); кримський хан Джанібек-Гірей (1568–1635; хан у 1610–1623, 1628–1635 рр.), видатний ногайський полководець Кантемір-мурза (?–1637; бей ногайського племені Мансур, видатний полководець); молдавський господар Олександр IV Ілляш (?–1666; був господарем Молдавії в 1620–1621 та 1631–1633 рр., Волощини в 1616–1618 та 1627–1629 рр.).

Річ Посполита: великий гетьман литовський Ян-Кароль Ходкевич (1560 – помер від хвороби в таборі під Хотином у ході боїв 24 вересня 1621 р., з 1601 р. польний, а з 1605 р. коронний гетьман литовський; досвідчений полководець); воєвода Краківський і великий коронний підчаший Станіслав Любомирський (1583–1649; один із найвпливовіших магнатів Речі Посполитої); королевич Владислав Ваза, запорозький гетьман Яків Неродич-Бородавка (?–1621; страчений козаками); запорозький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

До прямого військового зіткнення призвели часті напади українських козаків на турецькі міста і татар – на Річ Посполиту, а також втручання українських та польських магнатів у питання наслідування престолу в Молдавії 1620 р., що спричинило знищення польського війська під Цецорою. Ще одним поштовхом до війни стали ворожі дії найманців Речі Посполитої – козаків-лісовчиків – щодо османського васала, воєводи Трансільванії Бетлена Габора. Оголосивши Лехістану (Речі Посполитій) джихад, османи у випадку успішних бойових дій могли планувати навіть якісь серйозні завоювання, але здебільшого йшлося про покарання «невірних» за їхні попередні «провини». Осман II зібрав близько 100 тис. османського війська, понад 50 тис. кримських татар, ногайців, молдаван і волохів, понад 100 гармат, з них близько 60 великих. Невідома кількість слуг-некомбатантів, але вона була значною. Військо Речі Посполитої після втрати ядра збройних сил – польського коронного війська – під Цецорою було ослаблене. Його бойове ядро тепер становили литовські та наймані підрозділи, всього близько 18 тис. кінноти та 12 тис. піхоти. Запорожці виставили, за різними даними, 44–46 тис. вояків (разом із пахолками). Річпосполитське і козацьке війська мали разом не менш ніж 50 гармат, з них мінімум половина належала запорожцям. Невідомою, але вочевидь чималою була кількість обозної челяді в річпосполитському таборі.

Польсько-литовська армія з’явилася під Хотином 20 серпня і одразу почала укріплюватися, аби не пропустити османів углиб Речі Посполитої. Було створено земляний «укріпрайон» у вигляді півкола навколо річпосполитського табору, яким командували Ходкевич, Владислав та Любомирський, фланги укріплень прилягали до річки Дністер. Поблизу окопалися запорожці, яких із боями привів під Хотин Бородавка, котрого згодом змінив поранений під час походу Сагайдачний (Бородавку ж козаки звинуватили в поганому керівництві та розстріляли), а також найманці-лісовчики. Запорожці здійснили кілька рейдів проти турків, що наступали, у результаті чого османи зазнали чималих втрат, але й козаків полягло багато. 2 вересня до Хотина підійшли основні сили османів і почалася фактична облога Хотинського замку й атаки на річпосполитський і козацький табори. Проте настирливі спроби османів 2, 3, 4, 5, 7, 15, 23, 27, 28 вересня увірватися до річпосполитського та особливо козацького таборів після шалених артобстрілів закінчилися повним провалом і великими втратами для воїнів Османа II. Натомість козаки неодноразово робили вилазки, часто нічні, вирізаючи значні турецькі загони. Непогано виявили себе й річпосполитська піхота та кіннота, найманці, а також обозна челядь, що кілька разів допомогла відбити турецький наступ. Турецькі ядра заривалися в сипкий ґрунт, не маючи змоги зруйнувати козацькі «шанці», вогненний вал стрільців козацької піхоти був нездоланний, а спроби заморити християн голодом через блокаду провалилися. 24 вересня від утоми і хвороб помер Ходкевич, і новий річпосполитський командувач Любомирський наказав перейти у менший за площею табір, який було легше обороняти. Але й військо Османа потерпало від втрат, падіння бойового духу, хвороб і нестачі продовольства та фуражу, а всі терміни для наступу на Лехістан стрімко минали – насувалася пізня осінь. 29 вересня султан розпочав переговори, які 9 жовтня закінчилися мирною угодою.

Османське військо та його союзники безповоротно втратили, за найобережнішими оцінками, близько 40 тис. вояків, серед них кілька пашів (хоча популярна байка, що ґрунтується на записі Я. Собеського, про смерть внаслідок козацького нападу великого візира Охрілі Хусейна-паші аж ніяк не є правдивою, в бою з козаками загинув, наприклад, паша міста Будин (Буда) Каракаш-паша). Втрати союзників-християн могли становити до 15 тис., з них десь половина – запорожці. Головним наслідком битви був зрив османських планів допомоги Трансільванії та протестантській коаліції в Тридцятирічній війні, а також провал планів завоювання турками українських земель Речі Посполитої. Запорожці як ніколи раніше виявилися важливим чинником міжнародної політики, ставши як однією з причин війни, так і головними рятівниками Речі Посполитої. Сагайдачний, чий талант полководця востаннє яскраво виявився саме під час цих подій, був щедро винагороджений королем, проте 20 березня 1622 р. помер від ран, отриманих під Хотином, залишивши неврегульованою болючу проблему козацького реєстру. Для Османа II програна війна також стала фатальною – 20 травня 1622 р. він був убитий внаслідок бунту невдоволених яничарів, проте говорити про початок занепаду військової потуги Османської імперії після Хотина навряд чи доречно.

Масштабна війна мала швидкий і великий розголос у Речі Посполитій та Європі, стала темою героїчних поем, віршів, драм, де оспівувалися подвиги поляків та козаків. Не забували про Хотин і пізніше – зокрема, для українських авторів битва стала одним із символів незламності українського козацького духу (художні твори О. Маковея, З. Тулуб та ін.), увійшовши до шкільних підручників, науково-популярних праць тощо. У сучасній Україні існують пам’ятники та проводяться заходи на честь вшанування героїв війни. У турецькій літературній, зокрема поетичній, традиції Хотин і трагічна доля юного Османа II теж знайшли помітне відображення.

Битва на Куруковому озері та Куруківська угода

15 жовтня – 3 листопада 1625 р., береги річки Цибульник, околиці міста Крилів на правому березі Дніпра неподалік міста Кременчук, Полтавська область.

Річпосполитське військо: великий коронний гетьман Станіслав Конецпольський (1592–1646; з 1632 р. великий коронний гетьман, воєвода сандомирський з 1625 р., один із найкращих полководців Речі Посполитої за всю її історію, учень С. Жолкевського, ініціатор запровадження драгунських полків і флоту, знаний майстер оборонного бою і кавалерійський командувач, звитяжець у битвах над шведами, молдаванами, татарами); Станіслав «Ревера» Потоцький (1579–1667; з 1631 р. воєвода брацлавський, з 1636 р. воєвода подільський, з 1652 р. гетьман польний коронний, з 1654 р. великий гетьман коронний, учасник воєн із Москвою, Швецією, козаками Хмельницького, татарами, битв під Охматовом 1655 р. та Варшавою 1656 р.); Томаш Замойський (1594–1638; воєвода подільський і київський, у майбутньому канцлер Речі Посполитої; мав добрі контакти з козаками, 1619 р. підписував з ними Роставицьку угоду); староста красноставський Якуб Собеський (1588–1646; герб «Яніна», учасник Хотинської війни та походу на Москву 1618 р., у майбутньому белзький та руський воєвода, батько короля Яна Собеського); представники українських православних родів Вишневецьких, Корецьких, Збаразьких, Заславських, Тишкевичів, Балабанів, польських – Калиновських, Казановських, Одживольських та ін.