Таємниця двох океанів - Адамов Григорий Борисович

Шелавін особисто переконався, що саме так було, коли, за його настійною просьбою, «Піонер» повернувся до льодяної гори, і вчений зміг оглянути ділянку підводної основи айсберга, яка цікавила його. А втім, океанографу не вдалося зробити такий докладний огляд, як йому хотілося б. З підводного човна його безперервно викликали, вимагаючи швидше повернутися, і не дали закінчити обслідування за розширеною програмою, яку склав собі вчений.

Всім не терпілося, всім хотілося як можна швидше залишити це злощасне місце, відійти подалі від цієї похмурої льодяної тюрми, в якій їм загрожувала ганебна доля безпорадних полонених на довгі нестерпні місяці.

Як тільки за Шелавіним піднялась вихідна площадка й щільно зсунулися зовнішні двері вихідної камери, двадцять першого липня, о другій годині, підводний човен взяв курс на північ і, наче птах, що вирвався на волю, нестримно понісся до неосяжних просторів Тихого океану.

Розділ V

ПІВДЕННИЙ ТРОПІК

В якомусь незвичайно похмурому настрої зоолог тільки що вийшов од капітана, з яким мав тривалу розмову про наступну зупинку підводного човна для глибоководної станції. Зупинка передбачалася в тих зонах океану, де під сороковим градусом південної широти холодна Гумбольдтова течія, що омиває західні береги Південної Америки, стикається з теплими струменями — відгалуженнями Південної екваторіальної течії.

Зустрівши майже біля самих дверей капітанської каюти Горєлова, зоолог спитав:

— Як би ви поставилися, Федоре Михайловичу, до невеликої, так на годин шість-сім, екскурсії по дну океану? Ви вже давно, коли можна так висловитись, не провітрювалися… Га? Що ви скажете?

Горєлов був, очевидно, захоплений зненацька несподіваною пропозицією зоолога. На трьох попередніх станціях, які були зроблені в Тихому океані на шляху від Антарктики, працювали тільки зоолог, Шелавін та їхні постійні супутники — Цой, Павлик, Скворешня і Матвєєв. Горєлов спробував було одного разу запропонувати й свої послуги, але йому ввічливо відмовили, посилаючись на капітана. Капітан, за словами зоолога, не згоджувався відпускати в його розпорядження для участі в наукових роботах поза підводним човном більше двох чоловік з команди, крім лише Скворешні та Матвєєва як спеціалі-стів-водолазів. Після цієї невдалої спроби Горєлов більше не порушував питання про свою участь у підводних екскурсіях. Не дивно, що, одержавши тепер це запрошення, Горєлов у першу мить трохи зніяковів, потім відверто зрадів.

— Дуже вам вдячний, Арсене Давидовичу, — відповів він усміхаючись. — З великим задоволенням вийду з вами… Я вже зовсім запліснявів тут, у цих круглих стінах.

— Ну й прекрасно! — сказав зоолог. — За дві години підводний човен зупиниться, будьте готові на цей час. Зустрінемося у вихідній камері точно о шістнадцятій годині.

І, повернувшись, зоолог квапливо попрямував коридором до своєї лабораторії.

Горєлов, не зрушуючи з місця, провів зоолога поглядом злегка примружених очей і попрямував до своєї каюти.

О шістнадцятій годині підводний човен нерухомо повис на глибині трьох тисяч метрів, майже біля самого дна океану. У вихідній камері зібралися учасники екскурсії. Перед тим як одягтися, зоолог попросив свою групу — Горєлова, Цоя та Павлика — триматися коло нього, не відпливати далеко, тому що робота буде колективна.

За кілька хвилин сім чоловік у скафандрах готові були до виходу. Лише Горєлов та зоолог були ще без шоломів. Саме тоді, коли Крутицький, черговий водолаз, який допомагав екскурсантам одягатися, збирався надіти на голову зоолога шолом, у камеру швидко ввійшли Сьомін і Орєхов.

— Ну як? Кінчаєте? — звернувся комісар до Крутицького. — Ви нам потрібні. Капітан наказав перевірити склад водолазного майна.

— Зараз звільнюсь, товаришу комісар, — відповів Крутицький, — тільки два шоломи надіну.

— Ну, ну, кінчайте спокійно, не кваптесь.

Орєхов підійшов до Горєлова, з цікавістю розглядаючи його високу, закуту в метал постать.

— Як багато речей у вас біля пояса, — промовив він, уважно перебираючи сокирку, кортик, запасний ручний ліхтар; він поторкав сітку пружинного сачка, відкрив патронташ з щитком управління, заглянув у всі його щілини, під кришку, потім відстебнув електричні рукавиці, розтягнув їх і теж подивився всередину. — Можете собі уявити, я ні разу не виходив з підводного човна! Все ніколи. Господарство, дрібниці, видачі, ордери, розписки… Ех, шкода! Закінчиться похід, а я так і не пополощусь в океанській водиці.

Розмовляючи, він ходив навколо Горєлова, пильно оглядаючи з усіх боків його скафандр.

Ледве прищуливши очі, Горєлов стежив за ним, за його руками, за простодушним обличчям, потім сказав:

— Якби дуже захотілось, то знайшли б і час. Багато цікавого побачили б.

Крутицький закінчив обряджати зоолога і підняв шолом над Горєловим.

— Дозвольте, товаришу інтендант.

— Будь ласка, будь ласка… — заквапився Орєхов і усміхнувся. — А де екскурсійний мішок товариша військінженера? Ага, ось цей! Цікаво.

Він відкрив екскурсійний мішок, з веселою цікавістю пошарив у ньому рукою, вийняв з його кишень різні дрібні екскурсійні інструменти, перебрав їх і поклав на місце.

— Ну, тут я нічого не розумію… Це вже по науковому відомству… Закінчили, Крутицький? Приходьте швидше. Ми будемо чекати вас на складі.

Помахавши на прощання руками, комісар і Орєхов вийшли з камери. Крутицький востаннє уважно оглянув одягнені в метал постаті, задоволено кивнув головою й теж вийшов. За хвилину почулося глухе дзюрчання: вода почала заливати камеру.

Не встигли екскурсанти відпливти і кількох кілометрів від підводного човна, як Горєлов з досадою повідомив зоолога, що ліхтар у нього на шоломі погас.

— Дозвольте, Арсене Давидовичу, повернутися на підводний човен і полагодити ліхтар. Без нього не рискую вирушати з вами. Я вас дуже прошу, Арсене Давидовичу: займіться поки роботами тут, недалеко від підводного човна. Я миттю злітаю туди, полагоджу ліхтар і повернусь до вас. Можна?

Після хвилинного вагання зоолог згодився, викликав підводний човен і повідомив про випадок. Крутицький одержав з центрального поста розпорядження підготувати вихідну камеру до прийому Горєлова.

За п'ятнадцять хвилин Горєлов уже знову виходив з підводного човна. Пошкодження ліхтаря було зовсім не значне: стерженьок кнопки на щиті управління був погнутий, певно, необережним рухом самого Горєлова, і сталося роз'єднання. Ліхтар знову яскраво горів у той час, коли Горєлов виходив з камери на відкидну площадку. Але тільки він ступив з неї в чорноту глибин, як світло знову погасло. Однак на цей раз Горєлов нікого про це не сповістив. У непроникній пітьмі він тихо поплив навколо підводного човна, ледве торкаючись рукою його обшивки, підплив до корми й намацав отвір центральної ходової дюзи. Обережно, намагаючись не зачепити металом свого рукава метал дюзи, Горєлов просунув руку у вихідний отвір дюзи. Рука, заглиблена по плече в ще гарячу камеру згоряння, довго виконувала там якусь стомливу роботу. Нарешті, так само обережно, як і раніш, Горєлов витягнув з камери руку. В ній був невеликий кубічний ящичок.

Повозившись трохи, Горєлов зняв з нього щось подібне до міцного металевого футляра і відкинув його вбік. Тепер у руках Горєлова лишився знайомий ящичок з горбиками, кнопками, шишечками, з прикріпленими до нього в зігнутому вигляді довгими стерженьками та мотком тонкого дроту. Горєлов поклав ящичок у кишеню екскурсійного мішка, замкнув мішок, закинув його за спину й поплив назад, до того місця, де недавно висіла відкидна площадка біля вихідної камери. Тут на його шоломі яскраво спалахнув ліхтар, після чого, безперервно викликаючи зоолога, Горєлов понісся в темряві глибин, в яких загорялися то тут, то там різнобарвні вогники підводних мешканців.

Група з чотирьох чоловік мчала на схід. Екскурсія проходила без того пожвавлення, веселого азарту, сміху й жартів, якими завжди супроводжувалися раніше подібні наукові вилазки з підводного човна. Навіть життєрадісний Павлик мовчки працював біля дна, обмежуючись короткими репліками та діловими питаннями. Горєлов відчув якусь особливу атмосферу стриманості, навіть деякої холодності, яка оточувала його цього разу. Він тривожно насторожився, не припиняючи однак зовні виявляти своє задоволення від прогулянки й радість від вдалих знахідок. В міру того, як минав час, він все більше захоплювався полюванням, головним чином за рибами, весело ганяючись за ними і віддаляючись нерідко то вперед, то назад, то вгору на таку віддаль, що супутники випускали його з очей і зоологові доводилось нагадувати йому про необхідність додержувати строю.