Таємниця двох океанів - Адамов Григорий Борисович

– І для роботи дюз тут немає нічого незвичайного, — вставив Горєлов. — По суті, ми зовсім випустили з уваги, що для нашого «Піонера» лід — це та ж сама вода. І коли б не бажання прискорити його звільнення, ми могли б, хай товариш Чижов не сприйме це як образу, обійтися навіть без його ультразвукової гармати. Дюз і розжарення корпусу цілком досить, щоб пропалити льодяну стіну, як масло гарячою голкою. Та ось, як бачите, на жаль, ніхто з нас не додумався до такої простої речі. І я можу тільки вітати себе і всіх нас, що ми працюємо на такому підводному човні, як цей чудовий витвір радянської техніки, і під начальством такого тямущого й винахідливого капітана, як наш Микола Борисович! План прекрасний, і треба лише швидше, негайно взятися за його здійснення, щоб не гаяти дорогоцінного часу.

Капітан, який до цього часу сидів нерухомо, з напівзаплющеними, як звичайно, очима, на мить підняв повіки й кинув на Горєлова бистрий, короткий погляд. Уже в наступну мить він з тим же спокійним, безстрасним обличчям слухав старшого лейтенанта Богрова.

— Миколо Борисовичу! — промовив старший лейтенант, — Справа така ясна і думка командного складу підводного човна настільки уже визначена, що, я гадаю, можна було б дійсно перейти до одержання ваших конкретних розпоряджень про початок і порядок робіт по реалізації плану.

Капітан одначе ще раз звернувся до наради:

— Я дуже прошу, коли у кого-небудь є найменші сумніви або хоч би просте запитання, заявити про це.

Серед тиші, що запанувала, несподівано в каюту долинув приглушений хор густих і низьких чоловічих голосів. Немов здалека нестримними переможними хвилями вливалися в каюту величні звуки «Інтернаціоналу».

— Це що? — подивився на комісара капітан.

— Репетиція до сьогоднішнього вечора, — почулась тиха відповідь.

— А! — промовив капітан, посміхаючись. — Мабуть, доведеться вечір відкласти.

— Я гадаю, що концерт, який ви організуєте замість цього вечора, дасть команді незмірно більше радості, — сказав комісар.

Капітан кивнув йому головою і звернувся до наради:

— Товариші, дозвольте вважати, що ваша думка про план позитивна. Заперечень ніби не було.

— Правильно! Правильно! План прекрасний! Нічого заперечити не можна! — почулися голоси.

— Чудово! — сказав капітан. — Отже, пропоную до виконання ось що. Товаришу Сьоміну негайно зібрати всю вільну від вахти частину команди. Я поінформую її про ухвалений нами план. Зараз полудень. Після обіду, о тринадцятій годині, старшому лейтенантові Богрову перевести підводний човен і всі механізми в похідний бойовий стан. О чотирнадцятій годині, за авральним сигналом, всій команді бути на своїх місцях. Корпус підводного човна держати «на парах». О чотирнадцятій годині десять хвилин підводний човен під моїм командуванням приступає до повороту на зюйд. Надалі керуватися моїми розпорядженнями. Оголошую нараду закритою.

Ополонка в айсбергу виявилася дуже вузькою для сімдесятиметрового «Піонера». Поворот підводного човна, носом на південь, до вужчої льодяної перемички, розпочатий вісімнадцятого липня точно в призначений капітаном час, вимагав великої обережності й терпіння.

Капітан стояв посередині центрального поста і, не зводячи очей з носової та кормової частин екрана, напружено слідкував за повільними складними рухами корабля. Від утоми, такої природної після безперервної тридцятишестигодшшої роботи, на обличчі капітана не лишилося й сліду.

Натхненна робота над проектом, кінець пасивного чекання змили все наче свіжою водою.

— На одній сотій вправо на борт! На одній сотій задній хід! Стоп назад! Вперед на одній сотій! — надходили одна за одною тихі команди.

Пальці лейтенанта Кравцова грали на клавішах, кнопках, важільках та маховичках щита управління найважчу симфонію розвороту підводного човна майже на місці.

— Стоп! Хай йому чорт, — з веселою заклопотаністю несподівано промовив капітан, — тут, мабуть, не розвернешся! А ми ж у найширшій частині ополонки… От задача!

— Дюзи майже упираються в цей льодяний ріжок, — сказав лейтенант, розминаючи у хвилини передишки свої майже закляклі від напруженої роботи пальці.

— Так, а на носі, майже біля самої мембрани ультразвукового приймача, — льодяний берег… Чорт його знає, що робити!

— Чи не послати Скворешню зірвати ріжок?

— Морока з цими вибухами. Та ще й так близько від підводного човна. Вже краще розпушити його ультразвуковою гарматою. Або — ні! От ідея! Давайте влаштуємо маленьку репетицію з розжаренням. Ану, Юрію Павловичу, підняти розжарення до тисячі градусів!

– Єсть розжарення до тисячі градусів! П'ятсот, шістсот… — вголос відраховував лейтенант температуру корпусу, що піднімалася по пірометру, — єсть вісімсот градусів… дев'ятсот, єсть тисяча!

— Так держати! Вперед на одній сотій! Вправо на борт на одній сотій! Так держати! Чудово! Ріже! Ріже! Так держати! Так держати! Прекрасно! Як масло ножем!

Лейтенант не мав сили утриматися, щоб хоч краєчком ока не глянути на носову смугу екрана. Він встиг лише побачити напівпрозорі струмені пари, які бурхливо виривалися вгору з-під носа корабля, і навислу, як козирок, темну масу льоду, що повільно відходила ліворуч.

Розжарений ніс підводного човна легко й упевнено випікав у льодовому березі ополонки широкий жолоб, прочищаючи собі шлях праворуч. Ще хвилина — і підводний човен опинився у вільній воді, носом на південь.

— Стоп! Що скажете, Юрію Петровичу, га? — весело спитав капітан. — Вдала репетиція?

— Чудово, Миколо Борисовичу! — вигукнув лейтенант. — Пройдемо, як по маслу! Обов'язково пройдемо!

— Здається, від сьогодні з нашого лексикону зникло слово «лід» і замінилося «маслом», — посміхнувся капітан. — Коли ми опинимось по той бік айсберга, я внесу цю поправку в усі свої словники. Ну, Юрію Павловичу, до роботи! Вперед на одній сотій!

Підводний човен поеолі ковзав на глибині сорока метрів, наближаючись до південної льодяної стіни.

Через три хвилини в усім кораблі відчувся легкий поштовх, здригання, раптова зупинка.

Подавшись трохи Еперед, в позі надзвичайного напруження, капітан стояв посередині рубки, не зводячи очей з екрана і прислухаючись до того, що відбувається попереду. Темна маса льоду повільно, ледве помітно просувалася по передній частині екрана, повз мембрани ультразвукових приймачів, розміщених на носі корабля. Корпус його здригався від дрібного, майже невідчутного тремтіння під тиском працюючих дюз.

— Підвищити розжарення до двох тисяч градусів! — дав команду капітан.

Уже на півтора тисячах градусів тремтіння припинилося. На двох тисячах градусів рух темної маси на екрані прискорився й досяг одного сантиметра на хвилину. Опір льоду зовсім не відчувався.

— Вперед на п'яти сотих!

Підводний човен помітно просувався вперед. Зовні в пост управління проникло низьке протяжне гудіння.

— Що це? — швидко спитав лейтенант, глянувши на капітана, який продовжував нерухомо стояти посеред поста.

— Лід і вода перетворюються в пару при зіткненні з розжареним корпусом, а пара проривається у вузьку щілину між корпусом та льодом… — пролунала відповідь, а за нею нова команда: — Вперед на одній десятій ходу!

Гудіння за корпусом посилилося, зробилося вищим і тоншим, як голодне виття вовків у зимову ніч.

Капітан пильно стежив за екраном.

Підводний човен повільно, але вперто вгризався в лід. Корпус його вже майже на п'ять метрів заглибився в льодяну стіну.

— Вперед на п'ятнадцяти сотих! — знову пролунала команда.

Рух підводного човна трохи прискорився, але вовче виття за обшивкою перейшло в різкий, пронизливий свист. Знову відчувалось здригання корпусу. Лід не встигав танути. Частина тиску дюз була зайвою і витрачалася на здригання корабля. Треба було дати й цій частині можливість працювати корисно.

— Підготувати носову гармату! — почулася крізь свист голосна команда капітана. — Звук! На повну потужність!

Гармонійне гудіння гігантського органа наповнило корабель, вступивши в боротьбу з пронизливим свистом за оболонкою судна. Ультразвукова гармата почала працювати, розпушуючи лід на кілька метрів попереду і цим прискорюючи його танення. Її проміння захоплювали простір більший, ніж окружність підводного човна в найшир-шому його місці. Діаметр тунелю збільшився, збільшилася щілина між корпусом корабля та льодяними стінами тунелю, пара дістала вільний вихід, і свист припинився.