Звіробій - Купер Джеймс Фенимор

Мисливець, як завжди, ласкаво і навіть з ніжністю вислухав Гетті. Потім з хвилину він мовчки про щось думав. Щоки йому залив легкий рум'янець, коли він нарешті відповів:

— Я не знаю, чи повинна біла людина соромитись того, що вона не вміє читати. Але так сталося зі мною, Джудіт. Я знаю, ви мастаки в цьому ділі, а я навчився читати тальки те, що написано на горбах і в долинах, на гірських вершинах, на струмках, на лісах та джерелах. Звідси можна дізнатись не менше, ніж з книг. Та все-таки іноді мені здається, що для білої людини читання — це природний дар. Коли я вперше почув од моравських братів слова, що їх так часто повторює Гетті, в мене виникло палке бажання самому прочитати їх. Однак літнє полювання, розповіді індіянів, їхні уроки з мистецтва війни та інші справи ніяк не давали мені дотягтися до цього.

— Хочете, я навчу вас, Звіробою? — спитала Гетті дуже серйозно. — Кажуть, що я слабоумна, але читати вмію так само добре, як і Джудіт. Якщо ви навчитеся читати біблію дикунам, то коли-небудь зможете цим урятувати собі життя і, в усякому разі, врятуєте душу, бо мама часто мені це казала.

— Спасибі вам, Гетті, від щирого серця спасибі. З усього видно, що тепер наближаються скрутні часи і ніколи займатися такими справами. Та коли знову запанує мир, я прийду погостювати до вас на озеро, отоді ми вже й поєднаємо приємне з корисним. Може, мені треба соромитись того, що я не вмію читати, але від правди нікуди не втечеш. Що ж до ірокезів, то навряд чи вони забудуть про звіра з двома хвостами ради одного чи двох стихів з біблії. Гадаю, що скоріше за все вони повернуть нам бранців і потім чекатимуть слушної нагоди, аби захопити їх знову, разом з нами й з усім, що є в замку, та ще з ковчегом на додачу. Однак ми повинні якось ублажити цих бродяг: по-перше, для того, щоб звільнити вашого батька й Непосиду, а по-друге, щоб зберегти з ними мир, принаймні доти, поки Змій встигне вихопити з їхніх рук свою наречену. Якщо індіяни дуже розлютяться, вони одішлють усіх своїх жінок і дітей назад до табору, а підтримуючи з ними мирні, приятельські стосунки, ми зможемо зустріти Уа-та-Уа на призначеному нею місці. Щоб наша угода тепер не зірвалася, я згоден оддати хоч півдюжини фігурок, які зображують стрільців з луками, — в скрині їх досить багато.

Джудіт радо погодилась; вона ладна була пожертвувати навіть гаптованою парчею, аби тільки викупити батька й догодити Звіробоєві.

Надія на успіх підбадьорила всіх мешканців «замку», хоча, як і раніше, треба було пильно стежити за найменшими пересуваннями ворога. Проте спливала година за годиною і сонце вже почало хилитися до вершин західних пагорбів, а плоту з бранцями не було й сліду. Вже котрий раз оглядаючи в прозорну трубу берег, Звіробій нарешті виявив серед густих і темних заростів одне місце, де, на його переконання, ірокези зібралися значними силами. Це місце було поблизу очеретів, з-за яких першого разу виплив пліт, а дрібні брижі на поверхні води свідчили, що десь недалечко в озеро впадає струмок. Очевидно, дикуни зібралися тут на раду, щоб рішити, житимуть бранці чи помруть. Однак, незважаючи на затримку, ще не слід було втрачати надію, і Звіробій постарався заспокоїти стривожених товаришів. Певно, індіяни залишили бранців у таборі, аби не завдавати собі клопоту загодя тягти їх через ліс. Якщо це справді так, то треба було чимало часу, щоб послати гінця й привести обох блідолицих на те місце, звідки їх мали повантажити на пліт. Втішаючи себе такими думками, мешканці «замку» знову запаслися терпінням і без особливої тривоги стежили за тим, як сонце повільно наближається до небосхилу.

Звіробоєве припущення справдилось. Незадовго до того як сонце сховалося за обрій, пліт знову вигулькнув з-за очеретів. А коли він трохи наблизився, Джудіт оголосила, що її батько й Непосида, спутані по руках і ногах, лежать на гіллі посеред плоту. Як видно, ірокези розуміли, що з огляду на пізній час не варто забарничати і, зраджуючи звичаї свого племені, не вельми хапливого в роботі, щосили налягали на грубу подобу весел. Отож пліт опинився біля «замку» удвічі швидше, ніж минулого разу.

Навіть після того як всі умови було прийнято й частково виконано, передача бранців залишалася нелегкою справою. Ірокезам довелося майже цілковито покластися на чесність своїх ворогів. Вони погодились на це дуже неохоче й тільки з необхідності. Червоношкірі розуміли, що досить їм звільнити Гаттера та Непосиду, й гарнізон «замку» зросте удвоє проти тих, що зостануться на плоту. Про порятунок втечею годі було й думати, через те що білі мали три човники з кори, не кажучи вже про оборонні споруди будинку та «ковчега». Все це було аж надто ясно для обох сторін, і цілком імовірно, що угоду так би й не пощастило довести до кінця, аби чесне обличчя і поведінка Звіробоя не подіяли на Розчахнутого Дуба так, як вони діяли на кожного досі.

— Мій брат знає, що я йому вірю, — сказав індіянин, виступаючи наперед разом з Гаттером, якому щойно розв'язали ноги, щоб старий міг зійти на поміст. — Один скальп— два звіра…

— Чекай, мінгу, — перебив його мисливець. — Затримай бранця на хвилинку. Мені треба принести товар для розплати.

Хоча в цих словах і була дещиця правди, проте в головному це була лише зачіпка. Зайшовши в будинок, Звіробій звелів Джудіт зібрати всю вогнепальну зброю й віднести її в кімнату дівчат. Потім він дуже серйозно поговорив про щось з делаваром, який досі стояв на варті при вході, поклав до кишені решту слонів і вийшов знов на поміст.

— Вітаємо вас з поверненням до вашої старої оселі, майстре Гаттере, — сказав Звіробій, допомагаючи господареві «замку» піднятися на поміст і водночас передаючи нишком у руки Розчахнутому Дубові другого слона. — Ваші дочки дуже раді бачити вас. Та ось і Гетті, вона може сказати сама за себе.

Тут мисливець замовк і зайшовся своїм особливим сердечним сміхом. Індіяни саме розв'язали Непосиду й поставили його на рівні. Але мотуззя було затягнуто так туго, що молодий велет ще не міг поворухнути ні рукою, ні ногою і в цю мить являв собою вельми безпорадну й досить комічну фігуру. Це кумедне видовище, а надто розгублене Непосидине обличчя насмішили Звіробоя.

— Ти, Гаррі, як та сосна на узліссі, що хитається від буйного вітру, — сказав Звіробій, стримуючи свою неугавну веселість більше з поваги до інших присутніх, ніж до звільненого бранця. — А проте я радий бачити, що індіянські перукарі не причесали тобі чуприни, коли ти навідався до них у табір.

— Послухай, Звіробою, — сердито огризнувся Непосида, — краще б ти менше вишкіряв зуби та більше був другом. Хоч раз у житті поводь себе як християнин, а не як реготуха-школярка за вчителевою спиною. От скажи спершу, чи є в мене ступні на ногах. Я, щоправда, бачу їх, але зовсім не чую, наче вони гуляють десь на Могауці.

— Ти повернувся цілий-цілісінький, Непосидо, і це тобі не абищо, — відповів мисливець, непомітно віддаючи індіянинові другу половину викупу і водночас жестом наказуючи йому негайно забиратися геть. — Ти повернувся цілий-цілісінький, з ногами й всім іншим, тільки трішечки задубів од тугих пут. Природа хутко розжене тобі кров, і тоді ти зможеш танцювати, святкуючи найдивовижніший і найнесподіваніший порятунок з вовчого лігва.

Звіробій порозв'язував руки своїм друзям, тільки-но вони залишили пліт. Тепер обидва, кульгаючи, тупцювали на помості, бурчали, сипали прокльонами, всіма засобами силкуючись відновити порушений кровообіг. Тим часом індіяни віддалялися од «замку» так само квапливо, як і наближались до нього. Пліт уже встиг одплисти на добру сотню ярдів, коли Непосида, глянувши ненароком у той бік, помітив, як проворно ворог тікає від його помсти. Марч уже рухався порівняно легко, хоча й вельми незграбно. Однак, незважаючи на свій стан, він схопив карабін, що лежав у Звіробоя на плечі, й спробував звести курок та прицілитись. Проте молодий мисливець виявився спритнішим. Він видер зброю з рук велета, коли дуло вже встигло нахилитися в напрямку плоту. Мабуть Звіробій не переміг би в цій сутичці, коли б Непосида як слід володів своїм тілом. Але тої миті, коли рушниця вислизнула йому з рук, велет поступився й рушив до дверей, піднімаючи затерплі ноги на цілий фут. Та Джудіт випередила його. Увесь запас Гаттерової зброї, що зберігався в «замкові» на випадок раптового нападу ворога, вже було прибрано й сховано за вказівкою Звіробоя. Завдяки цій хитрості Марч позбувся можливості здійснити свій намір.