Звіробій - Купер Джеймс Фенимор

— Тихше сама не знає, чи підозрюють вони її і чи здогадуються про вашу появу, але вона сподівається, що ні. А тепер, Змію, коли я розповіла вам так багато про наречену, — вела далі Гетті, мимовільно взявши індіянина за руку і граючись його пальцями, як діти часто граються пальцями своїх батьків. — ви повинні дещо пообіцяти й мені. Коли поберетеся з Тихше, ви повинні бути добрі до неї й усміхатися їй, як усміхаєтесь мені. Не треба дивитися на неї сердито, як деякі вожді дивляться на своїх дружин. Обіцяєте мені це?

— Завжди буду добрий до Уа! Надто тендітна, дуже зігнеш — зламається.

— Ото ж бо. А ще усміхайтеся до неї. Ви навіть не уявляєте, як багато важить для дівчини усмішка тих, кого вона любить. Тато ледь усміхнувся до мене, поки я була з ним, а Гаррі.. Гаррі голосно говорив і заливався сміхом. Та я не думаю, щоб він усміхнувся коли хоч раз. Ви знаєте різницю між усмішкою й сміхом?

— Сміх краще. Послухай Уа: сміється — наче пташка співає.

— Це я знаю. Сміх у неї дуже приємний, але ви повинні усміхатися. А ще, Змію, ви не повинні примушувати її носити важке й сапати кукурудзу, як роблять інші індіяни.

Старайтеся поводитися з нею, як блідолиці поводяться з своїми жінками.

— Уа-та-Уа не блідолиця. У неї червона шкіра, червоне серце, червоні почуття. Все червоне, а не біле. Вона повинна носити дитину.

— Колена жінка залюбки носить своє дитя, — сказала Гетті усміхаючись, — і в цьому немає ніякого лиха. Але ви повинні любити Тихше, бути лагідним і добрим до неї, бо сама вона дуже лагідна й добра.

Чингачгук поважно кивнув у відповідь головою, а потім, як видно, вирішив, що тему цю краще облишити.

Перш ніж Гетті встигла заговорити знову, почувся голос Звіробоя, який кликав свого червоношкірого друга до сусідньої кімнати. Змій негайно підвівся, почувши цей голос, а Гетті повернулася до сестри.

РОЗДІЛ XIV

Яка мара, яке страхіття —

Їй-бо, небачене на світі!

Мов ящірка, а морда щуча,

Язик — роздвоєний, гадючий,

Троїсті кігті на лапищах,

А ззаду тягнеться хвостище!

Меррік

Вийшовши до друга, делавар передовсім поспішив звільнитися від свого «цивілізованого» одягу і знову стати індіянським воїном. На протест Звіробоя він одказав, що ірокези вже знають про присутність у «замкові» індіянина. Отож коли б він і далі продовжував свій маскарад, ірокезам це видалось би ще підозрілішим, ніж його одверта поява як члена ворожого племені.

Звіробій, як відомо, гадав, що вождеві пощастило прослизнути в «ковчег» непомітно для переслідувачів. Та взнавши правду, він радо пристав на те, щоб друг переодягнувся, бо ж і ховатися тепер не мало ніякого сенсу.

А втім, Чингачгукові кортіло постати знов у власній личині сина лісів не тільки з міркувань обачності,— спонукою до цього було ніжніше почуття. Адже йому сказали, що Уа-та-Уа на березі озера, якраз навпроти «замку», і серце молодого воїна-дикуна стріпнулося так, як воно стріпнулося б у найцивілізованішого юнака городянина. В душі делавара зажевріла відрадна надія, що тепер та, кого він кохає, зможе побачити його. Він розгулював помостом у своєму вбогому тубільному вбранні, мов лісовий Аполлон,[39] і сотні найсолодших мрій вихорилися йому в голові й тішили його серце.

Все це пройшло повз увагу Звіробоя, не вельми обізнаного з ремеслом Купідона;[40] до того ж його думки були зайняті черговими нагальними турботами, а не дозвільними примхами. Він одразу нагадав товаришеві про серйозність їхнього становища і запросив його на військову раду, де вони мали виробити план подальших дій. Друзі переповіли один одному все, про що довідалися з нещодавніх своїх розмов. Чингачгук вислухав історію переговорів про викуп і докладно звітував перед Звіробоєм про все, що йому розповіла Гетті. Мисливець узяв близько до серця турботи свого друга й пообіцяв зарадити йому, чим тільки зможе.

— Це наше головне завдання, Змію, і ти це знаєш. До боротьби за врятування замку та дочок старого Гаттера нас привів випадок. Так-так, я все зроблю, аби допомогти маленькій Уа, яка є справді найдобріша і найвродливіша дівчина вашого племені. Я завжди підтримував твою прихильність до неї, вождю. Такий давній і знаменитий рід, як ваш, не повинен згаснути. Якби знайшлася жінка з червоною шкірою і червоними звичаями, яку я хотів би мати собі за дружину, я шукав би саме таку, але цього не може бути, ні, цього ніколи не буде. Проте я радий, що Гетті побачилася з Уа-та-Уа, бо хоч Гетті й небагата на хитрість та розум, зате в твоєї нареченої стане цього на обох. Так, Змію, — сердечно засміявся він, — склади їх докупи, і двох таких кмітливих дівчат ти не знайдеш у всій колонії Йорк.

— Я піду в ірокезький табір, — серйозно одказав делавар. — Ніхто не знає Чингачгука, окрім Уа-та-Уа, а угоду про життя й скальпи має укласти вождь. Дай мені дивовижних звірів і дозволь взяти човна.

Звіробій сидів на краєчку помосту, звісивши ноги. Він нічого не відповів на Чингачгукові слова, а опустив голову й кінчиком вудки почав бовтати у воді, як людина, що її цілком поглинула якась невідчепна думка. Перегодя трохи заговорив за звичкою сам до себе.

— Так-так, — сказав він, — мабуть, оце воно й є те, що зветься коханням. Мені доводилось чути, ніби кохання іноді геть затуманює розум юнакові, робить його безпорадним, мов ту безсловесну тварину, нездатну мислити й розважувати. Тільки подумати, що Змій до такої міри втратив і розум, і хитрість, і мудрість! Ясна річ, треба чимшвидше звільнити Уа-та-Уа й віддати її заміж, скоро ми повернемось до племені, бо ж вождеві не буде жодної користі від цієї війни. Так-так, він ніколи не стане знову мужчиною, поки цей тягар не впаде йому з душі й до нього не повернеться тяма, як до всіх добрих людей. Змію, зараз ти неспроможний міркувати серйозно, то я нічого не відповім на твою просьбу. Але ж ти вождь, незабаром тобі доведеться водити цілі загони по стежці війни, через те я спитаю тебе: чи розумно показувати ворогові свої сили, перш ніж почалася битва?

— Уа! — вигукнув індіянин.

— Та звісно ж, Уа! Я добре розумію, що вся справа в Уа, і тільки в Уа. По щирості, Змію, мені дуже тривожно й соромно за тебе. Ніколи я не чув таких безглуздих слів од вождя, та ще од вождя, який вже уславився своєю мудрістю, попри його молодість і недосвідченість. Ні, ти не одержиш човна, якщо тільки голос дружби й перестороги щось може важити.

— Мій блідолиций друг каже правду. Хмара пройшла над головою Чингачгука, очі його померкли, і слабість прокралася в його розум. У мого брата добра пам'ять на добрі діла і погана на погані. Він забуде.

— Так, це неважко. І годі про це говорити, вождю. Але якщо знову така сама хмара пропливатиме над тобою, постарайся одійти від неї убік. Хмари часто заважають навіть на небі, а коли вони огортають нам розум, то це вже нікуди не годиться. А тепер сідай біля мене, та поміркуємо трохи, що маємо робити, бо ось-ось заявляться посли, і нас чекатиме попереду або мир, або ж кривава війна. Як бачиш, ці волоцюги вміють управлятися з колодами не згірше за найспритніших плотарів на річках, і їм не складе великого клопоту наскочити цілою ватагою. Я гадаю, що найрозумніше буде перенести Томове манаття в ковчег, позапирати й позамикати все в замкові, а самим відплисти на ковчезі. Він рухомий і, напнувши вітрило, ми зможемо провести багато ночей, не боячись, що канадські вовки знайдуть дорогу до нашої кошари.

Чингачгук вислухав план, і на його обличчі відбилося схвалення. Було очевидно, що, коли переговори кінчаться невдало, цієї ж ночі буде вчинено напад. Вороги, звичайно, розуміли, що, захопивши «замок», вони стануть хазяями всього, що в ньому є, отже й речей, призначених для викупу, і водночас утримають у своїх руках те, чим уже заволоділи. Годилося конче вжити якихось заходів, бо тепер, коли з'ясувалося, що ірокезів багато, навряд чи можна сподіватися на перемогу. Ніяк було б перешкодити ворогові захопити човники та «ковчег», а «ковчег» так само добре захищав би нападників, як і гарнізон «замку». В чоловіків була вже визрівала думка потопити «ковчег» на мілководді й відсиджуватися в «замкові», сховавши човники за його стінами. Але, помізкувавши ще трохи, вони збагнули, що, зрештою, це нічого не дасть. На березі дуже легко назбирати колоддя і спорудити пліт, тож ірокези неодмінно вдадуться до цього. Врешті два юних початківці в мистецтві лісової війни зійшлися на тому, що «ковчег» — єдиний їхній надійний захисток. Це рішення негайно повідомили Джудіт. Дівчина не мала серйозних заперечень, і всі четверо взялися до виконання розробленого плану.