Звіробій - Купер Джеймс Фенимор

— Ніч темна для рушниці, але не для човна, — відповів Непосида, прямуючи сягнистим кроком до дверей з карабіном в руках. — Не жити тому, хто стане мені на дорозі й заважатиме зняти скальп з цієї гадини! Що більше ти їх розчавиш у яйці, то менше їх лишиться жалити тебе в лісі!

Джудіт тремтіла, немов осичка, сама не знаючи чому. А втім, були всі підстави чекати насильства. Якщо Непосида, знаючи свою велетенську силу, був невгамовний і лютий до краю, то в поведінці Звіробоя відчувалася спокійна рішучість, несхильна до будь-яких поступок. Суворість і невблаганність, що відбилися на обличчі молодого мисливця, налякали Джудіт дужче за Непосидине буйство. Гаррі навально кинувся до того місця, де був припнутий човник, але Звіробій уже встиг щось швидко сказати Змієві по-делаварськи. Правда, пильний індіянин перший почув сплески весел і раніше за інших вийшов на поміст. Світло смолоскипа сповістило його про наближення посланця, і коли хлопець кинув йому до ніг пучечок хмизинок, це не розгнівило й не здивувало делавара. Він просто стояв напоготові з карабіном у руці й пильнував, чи не ховається за цим викликом якесь підступництво. І тепер, коли Звіробій гукнув делавара, він, швидкий, наче думка, плигнув у човник і прибрав весла. Непосида осатанів, побачивши, що йому не дали переслідувати хлопця. З гучними погрозами він підскочив до індіянина, і навіть Звіробоєві на мить стало страшно, коли він подумав, що може статися. Марч уже стиснув кулаки-молоти й насовувався з ними на Чингачгука. Всі чекали, що він ось-ось спробує звалити делавара з ніг. Звіробій не мав сумніву, що це неминуче призведе до кровопролиття. Але навіть Непосида знітився, наразившись на незворушний спокій вождя. Він збагнув, що такої людини неможливо покривдити безкарно. Тому весь свій гнів він спрямував на Звіробоя, гадаючи, що його можна менше боятися. Хтозна, чим закінчилася б суперечка між ними, та, на щастя, вона не встигла розпалитися.

— Непосидо, — почувся біля його плеча ніжний заспокійливий голос, — грішно сердитись, бог цього не простить. Ірокези добре поводилися з вами і не зняли вашого скальпа, хоч ви з татом самі хотіли їх оскальпувати.

Давно відомо, як лагідність утихомирює бурхливі пристрасті. До того ж Гетті своєю нещодавньою самопожертвою й рішучістю завоювала до себе повагу, якої раніше ніколи не мала. Мабуть, її впливові сприяла й усім відома слабоумість, яка виключала найменший сумнів щодо чистоти намірів дівчини. А втім, хоча б які були причини, наслідки її втручання дали себе взнаки одразу ж. Замість учепитися в горлянку своєму недавньому попутникові, Непосида зненацька обернувся до дівчини й вилив перед нею усі свої жалі та кривди.

— Кривдно й образливо, Гетті! — вигукнув він. — Кривдно й образливо сидіти в буцегарні чи марно ганятися за бобрами, та ще гірше спіймати якусь звірюку у свою власну пастку, а потім бачити, як вона тікає звідти! Якщо брати на гроші, то шість першосортних шкурок попливли від нас на колодах, і це в той час, коли, щоб наздогнати їх, досить двадцяти добрих ударів веслом. Я кажу, коли брати на гроші, бо саме хлопчисько не варте бодай поганенької шкурки… Ти підвів товаришів, Звіробою, скоро дозволив такій здобичі вислизнути з моїх рук, та і з твоїх також.

Звіробій відповів йому спокійно, але так рішуче, як може собі дозволити людина не тільки безстрашна, але й свідома власної правоти:

— Я вчинив би велику несправедливість, Непосидо, коли б діяв інакше, і ні ти й ні хто інший не має права вимагати цього від мене. Хлоп'я прибуло сюди в законній справі, й найпослідущий червоношкірий, що вештається в лісах, вважав би для себе ганьбою не поважати звання посланця. Та тепер він уже недосяжний для вас, майстре Марчу, і не варто товкти воду в ступі, сперечаючись про те, чому неможливо зарадити.

Сказавши це, Звіробій одвернувся, як людина, що вирішила не пускати слів на вітер, а Гаттер шарпнув Непосиду за рукав і повів його в «ковчег». Там вони довго сиділи й радились. Тим часом індіянин та його друг також про щось таємниче перемовлялися.

Хоч до появи зірки-гасла лишалося ще три чи чотири години, Чингачгук нетерпеливився обговорити із Звіробоєм свої плани та вилити перед ним свою душу. Джуді? також заспокоїлась і уважно слухала простодушну розповідь Гетті про те, що сталося з нею по тому, як вона" ступила на берег. Сестри не боялися лісу, бо ж виросли поблизу нього й звикли щодня дивитися з озера на його пишне громаддя чи блукати в його темних хащах. Але старша сестра відчувала, що не зважилась би піти сама одна в табір ірокезів. Про Уа-та-Уа Гетті розповіла дуже небагато. Вона лише згадала про доброту та привітність делаварки і про те, як вони здибалися в лісі. Але Чингачгукову таємницю Гетті оберігала так хитро і з такою невідступністю, що не всі дівчата З гострішим розумом могли б позмагатися з нею.

Коли Гаттер знову вийшов на поміст, розмови припинились.

Старий зібрав усіх навколо себе й коротко розповів про те, що він вважає за потрібне робити далі. Гаттер схвалив план Звіробоя залишити на ніч «замок» і шукати пристановища в «ковчезі». Він поділяв думку, що це єдиний надійний спосіб уникнути цілковитого розгрому. Раз уже дикуни взялися будувати плоти, вони неодмінно спробують захопити «замок». А пучечок скривавлених хмизинок промовисто свідчить, що вони вірять в успіх цієї спроби. Одне слово, старий гадав, що ця ніч буде критичною, і попросив усіх якнайшвидше приготуватися до того, щоб покинути «замок» принаймні на деякий час, якщо не назавжди.

Коли Гаттер замовк, усі швидко, але дбайливо заходились лаштуватися в дорогу. Дім замкнули вже описаним раніше способом; човники вивели з доку й поприпинали до «ковчега»; позносили в каюту деякі необхідні речі, що ще залишалися в будинку, загасили вогонь, і всі перейшли на судно.

Від близького сусідства прибережних горбів, порослих соснами, ніч здавалася набагато темнішою, ніж це звичайно буває на озерах. Тільки на самісінькій середині водяної поверхні тяглася ясніша смуга, тоді як усе інше губилося в кромішній пітьмі. «Замок» стояв у цій смузі, але ніч була надто темна, тож «ковчег» одплив зовсім непомітно. Ніякий спостерігач не міг би побачити судна з берега ще й тому, що воно просувалося на тлі темних горбів, які, куди не кинь оком, бовваніли по видноколу. На озерах цього краю дмуть здебільша західні вітри, але гори утворюють тут численні закрути, і часто-густо буває просто неможливо визначити справжній напрям повітряних потоків, бо він дуже швидко міняється. Це стосується головним чином легких коливань атмосфери, а не сталих вітрів. Хоча, як відомо, в горяних місцевостях та у вузьких водоймах пориви дужого вітру також бувають мінливі й непевні.

Цього разу, коли «ковчег» відчалив од помосту біля «замку», навіть сам Гаттер не наважився б сказати, в який бік дме вітер. Звичайно в таких випадках напрямок вітру визначають по хмарах, що пливуть над вершинами горбів. Але зараз увесь небосхил нагадував важкий суцільний похмурий дах. Жодного просвіту, жодної зірки, і Чингачгук уже почав не на жарт турбуватися, що його наречена не прийде на умовлене місце.

Гаттер тим часом поставив вітрило, очевидно, з єдиним наміром: одплисти якомога далі від «замку», бо залишатися поблизу нього було небезпечно. Коли вітрило напнулось і баржа стала слухатись керма, виявилось, що вітер дме на південний схід. Кращого ніхто не міг навіть бажати, і судно понад годину вільно пливло в цьому напрямі. Потім вітер перемінився, і «ковчег» стало потроху зносити в бік індіянського табору.

Звіробій з непослабною увагою стежив за кожним рухом Гаттера та Непосиди. Спочатку він не знав, чому приписати вибір напрямку— простій випадковості чи обдуманому наміру; тепер же він схилявся до останнього. Гаттер чудово вивчив своє озеро, і йому легко було ввести в оману новачка, не звиклого до маневрувань на воді. Коли він справді замислив те, що підозрював Звіробій, то було цілком ясно: не мине й двох годин, як судно опиниться за сотню ярдів од берега, саме навпроти індіянського табору. Але ще задовго до того, як «ковчег» досяг цього місця, Непосида, що трохи знав по-альгонквінськи,[43] зайшов у таємничу розмову з Чингачгуком. Про зміст цієї розмови молодий вождь одразу ж розповів Звіробоєві, який залишався холодним, щоб не сказати ворожим, свідком усього, що відбувалося в нього на очах.