По живу і мертву воду - Далекий Николай Александрович

— Щойно одержано депешу…

Герц прочитав повідомлення. Лише три години тому недалеко від Братина було підірвано військовий ешелон. Із загону, що супроводжував ешелон, залишилося в живих тільки троє. Половину танків спалено, решта потребує капітального ремонту. Слід гадати, що в нападі на ешелон брав участь загін чисельністю понад сто чоловік. Біля залізничної колії знайдено велику кількість стріляних гільз, переважно німецького виробу. Нападники, очевидно, втрат не мали.

Це повідомлення приголомшило начальника гестапо, його побоювання підтвердились. Ось кому вони дають зброю…

— Зараз же розшукайте радника Хауссера, — тихо, не відриваючи очей від депеші, наказав Герц. — Хай він негайно прийде до мене.

Помічник цокнув каблуками.

— Хвилиночку! — зупинив його шеф. — Нехай Карл принесе мені картотеку оунівців.

Години через півтори з’явився Хауссер. Він застав начальника гестапо за роботою. Штурмбаннфюрер з пригніченим виглядом перебирав карточки, що стояли у вузенькій лакованій скриньці, і відкладав деякі з них набік. Він мовчки кивнув головою радникові й подав йому депешу.

Як тільки Хауссер прочитав про велику кількість стріляних гільз німецького виробу, він умить зрозумів, що цього разу на залізниці діяла якась бандерівська сотня. Мала відбутися важка розмова з штурмбаннфюрером.

— Що ви на це скажете, пане раднику? Дуже цікавить мене ваша думка, — могильним голосом запитав Герц, продовжуючи розглядати картки.

— Мені здається, що треба одержати більш детальне повідомлення про те, що сталося.

— Що вам неясно?

— Все досить незвичайне, загадкове…

— Ви вважаєте, що й цей ешелон могли знищити радянські партизани? Біля Братина? Там, де ніколи не траплялося нічого подібного?..

— Наскільки мені відомо, в Братинському лісі радянські партизани бували.

— Коли це було! Рік тому! Партизанів тоді було оточено й розгромлено дощенту. Більше вони й носа свого не показували в цьому лісі.

— Від них усього можна сподіватись…

— Тільки не цього. Партизани діють на залізниці малими групами. У нападі ж на ешелон біля Братина брало участь понад сто чоловік. Загін! І потім, чи ви звернули увагу на те, що, судячи з стріляних гільз, загін був майже цілком озброєний німецькими гвинтівками.

— Хто ж знищив ешелон? — досить невинно запитав Хауссер.

— Ті, кому за вашою, рекомендацією ми видаємо свою зброю та боєприпаси.

Радника Хауссера не так-то й легко було приперти до стіни.

— Я попрошу пана штурмбаннфюрера нагадати мені хоча б один випадок збройного нападу оунівців на наші військові ешелони.

— Досить цього одного випадку. Цілком! Ми втратили одинадцять танків разом з їх екіпажами! І мені відомо, що буквально декілька днів тому оунівці відправили в район Братина велику партію німецьких гвинтівок та боєприпасів для своїх загонів.

Хауссер ще раз прочитав депешу, пожував губами, сказав поблажливим тоном:

— Що ж, можу допустити, що сталося якесь неприємне непорозуміння…

— Непорозуміння! — вибухнув Герц. — Ви називаєте це непорозумінням!.. Так ось — ставлю вас до відома: я заарештую декількох відомих оунівців і повішу їх на площі міста, щоб отакі непорозуміння більше не повторювались. Крім того, розгромлю ту банду, яка брала участь у нападі на ешелон, знищу всіх до одного!

— І звільните Братинський ліс для радянських партизанів, — спокійно додав Хауссер. — До речі, саме бандерівці допомогли вам викурити більшовиків з цього лісу рік тому. Без їхньої допомоги ви б нічого не зробили.

— З цього не виходить, що ми повинні прощати їм таку нечувану підлість.

Судячи з усього, начальник гестапо твердо вирішив кинути сувору кару на голови оунівців. Радник знизав плечима й підвівся.

— Ви несете повну відповідальність за свої дії і можете робити, як вам заманеться. Єдине, на чому я наполягаю, повідомте про акцію, яку ви передбачаєте, своє начальство.

— Дякую за пораду. Це я вже зробив.

— Тоді все гаразд, пане штурмбаннфюрер, — примирливо посміхнувся Хауссер. — Думаю, що з цією справою особливо поспішати не треба. Я переконаний, що те, що сталося, не є наслідком нової політики оунівських керівників. Це, мабуть, сваволя якогось непоінформованого або недисциплінованого їхнього командира. В найкоротшому часі ви одержите незаперечні докази того, що самі оунівці суворо покарали всіх, хто був винен у цій трагічній пригоді.

А що Герц похмуро мовчав, то радник додав жартівливим тоном:

— Сподіваюсь, що такий варіант вас може влаштувати? Хоча б тому, що вам не доведеться витрачатися на спорудження шибениць і взагалі звільнить від деяких неприємних турбот.

— Фінансові міркування мене не зупинять! — буркнув шеф гестапо. — Ми не шкодуємо грошей для шибениць!

— І все ж таки ощадність — національна риса німців…

Герц зрозумів, що Пуголовок відверто кепкує з нього, і відчув себе ображеним. Ні, на цей раз радник не відбудеться жартами. Начальство не подивиться крізь пальці на витівки оунівців. Йому, Герцові, дозволять розквитатися з цими бандитами твердо, по-німецькому. Тільки так можна прибрати їх до рук, а потурання та всіляка дипломатія нічого не дадуть. Та й Пуголовка осадять як слід. Все ж таки — ешелон з танками!.. Знайшов тему для жартів!

Начальник гестапо холодно попрощався з радником. Він навіть не здогадувався, як розлютив зміст депеші зовні спокійного Хауссера. Несподівана акція оунівців на залізниці плутала всі карти експерта. у східних питаннях, і в душі він цілком поділяв гнів гестапівця. Але Хаусєер вважав самовладання найвищою якістю характеру і навіть у розмові з переляканим Тимощуком не дав волі своїм почуттям…

Розмова ця відбулася в кімнаті Хауссера через півгодини після того, як радник залишив кабінет начальника гестапо.

— Пане Тимощук, — Хауссер говорив тихо й спокійно, неначе читав заздалегідь підготований текст заяви, — сьогодні вранці якась бандерівська сотня знищила наш військовий ешелон, який ішов на Східний фронт. Це нечуваний за своєю підступністю, страхітливий злочин. Ту зброю, яку ми даємо вам для боротьби з більшовиками, радянськими партизанами, було повернуто проти нас. Моєму обуренню немає меж… Негайно зв’яжіться з Вепром. Я вимагаю, щоб він покарав смертю винних і вжив рішучих заходів, аби такі випадки не могли більше повторитися. Якщо ще раз станеться щось подібне, ми не будемо рахуватися з попередніми заслугами Вепра, хоча дуже цінуємо його. Вепр буде «викритий» вами і знищений як наш агент. Сподіваюся, це буде вигідно для вашої ж популярності в масах… Нехай Вепр не має сумніву в тому, що ми підемо на такий крок. Обійдемося без нього. На його місце серед оунівців знайдеться чимало охочих.

Під час цієї тиради Хауссер жодного разу не підвищив голосу, але в Тимощука, який стояв перед ним навитяжку, долоні стали вологими й холодними. Він чудово розумів, що загроза на адресу Вепра однаково стосувалася і його.

Сотня повернулася на хутір. Виставили посилені пости вартових і полягали спати.

Наступного дня вранці Тарас побачив Богдана. Сотенний був неголений, очі й щоки запали. Незважаючи на повний успіх операції, Богдан був невеселий, замислений, ні до чого не втручався. Навряд чи його мучило каяття, але напевно він здогадувався, що його самочинство так просто не минеться, і серйозного прочухана від начальства йому не уникнути.

Богдан ішов повільно хутором і, здавалося, не бачив стежки перед собою. Він увесь поринув у болісні роздуми. Очевидно, для нього все ще залишалося неясним, кого ж треба вважати ворогом України, хоча референт пропаганди в своїй «задушевній» бесіді, здавалось би, дав недвозначну відповідь на це питання. Богдан ходив по вулиці, заклавши за спину руки, похмуро поглядав на всі боки, ганяв жовна на вилицях.

Сидоренко, навпаки, підбадьорився, проявляв кипучу діяльність. Вранці було оглянуто, перечищено й змащено всю зброю., взято на облік усі патрони, що залишилися у вояків. Одразу ж після сніданку почали обладнувати стрільбище. Тиху годину після обіду було відмінено — почались заняття з бойової підготовки.