Сповідь студента економічного вузу - Антон Сергійович Лобутинський

вулиці. І дитина залишається одна, тому що друзі їй зовсім не друзі, а батьки не розуміють її зовсім, і в такому випадку стають чужими людьми.

 Ось цій дитині і належить вибрати своє майбутнє. З чого вибирати? Батьки, якими б вони не були, залишаються людьми з минулого. Тобто, не всім вдається встигати за часом. Тому приклад для наслідування тут не завжди буде хорошим. Друзі і товариші – тим більше. У такій ситуації, у самотньої, абсолютно не знаючої чого вона хоче дитини, потрапляють на перший план – уроки, яким її вчили в соціумі, незадоволені бажання, несвідомі капризи та інші фактори того середовища, в якому вона живе, здатні створювати для неї як цілі в житті, так і сам сенс.

Звісно, будь-які хороші батьки хочуть, щоб життя її дитини була якомога легше, простіше і щасливіше. Всі бажання батьків зводяться до того, що б їх дитина добре заробляла – будуть гроші, будуть і думки, і здоров'я, і затишок, і задоволення. А якщо не буде, то все, чого не вистачає, можна купити.

Тому сімнадцятирічна дитина робить вибір виходячи з того, де вона заробить якомога більше грошей. Вона рідко керується власними бажаннями з дитинства – особливо, коли їх взагалі немає. Тобто, будь-яка дитина могла б стати новим Бетховеном або Теслой, але якщо їй кажуть, що музика або наука не приносять особливих грошей (в окремих випадках), вона навіть не буде про це міркувати.

Тому дитина йде вчитися на будь-яку спеціальність, яка (о це диво) як раз потрібна її країні. Там, швидше за все, будуть платити гарні гроші, але чи буде дитина там щаслива, чи буде її професія приносити користь суспільству і чи буде в ній хоч якийсь сенс – цього в школі не вчать.

У школі, як і в більшості університетів, вам читають непотрібні лекції, розповідають наївні історії успіху абсолютно чужих для вас людей, змушують гризти теоретичну науку не заради знання, а заради оцінки. Одні вам кажуть, що все у нас погано – тому варто змиритися і знайти собі притулок в цьому світі. Інші кажуть, що у нас все прекрасно – варто тільки захотіти, як шоколадна фабрика сама пришле тобі на пошту квиток від Віллі Вонки. Треті кажуть, що не потрібно слухати ні перше, ні друге – дотримуйтесь поклику серця (якого серця і якого поклику – це не уточняється).

В результаті ми отримуємо з самотньої сімнадцятирічної дитини – тридцятирічний продукт системи, який не знає, чого хоче, але знає, що потрібно десь заробляти гроші. Він знайде собі роботу, присвятить їй все життя, створить сім'ю, виростить дітей. Коли йому буде за сорок, він озирнеться назад і нічого не зрозуміє: робив все так, як міг – але все одно залишився нещасним, самотнім, з психічними розладами та циститом печінки.

Звичайно, це всього лише один приклад з мільйонів. Але чому так відбувається? Чому люди усвідомлюють, що світ не ідеальний – світ абсолютно ненормальний, але не хочуть про це навіть говорити? І тим більше – робити. Ми все-таки заручники системи або її основа, яка може впасти, знищивши саму систему?

Сьогодні той, у кого відмінні оцінки – займе кращі місця в системі, яка, власне, завдяки критерію оцінювання виростила продукти собі на потребу. Сьогодні ми маємо тисячі різних методик оцінювання – сто балів, десять, п'ять, двадцять, з округленням до сотих, з середніми оцінками за класом, з публічними привітаннями та публічними покараннями. Сьогодні одного учня можуть вшановувати цілу годину, тоді як ті учні, які відстають у навчанні – і зовсім не варті уваги. Вони можуть бути відвертими нехлюями, а можуть бути людьми, яким просто потрібна допомога. Але ніхто їм не допоможе, особливо якщо вони повнолітні.

Сьогодні освіта націлена на отримання відмінних оцінок і знань в конкретній обмеженій сфері. Ніхто не вітає різнобічність і допитливість – тільки якщо в конкретному середовищі. Будь ти економіст, або фінансист, але якщо тебе цікавлять закони семантики або нуар в кінематографі – на тебе подивляться, як на божевільного. Сьогодні людина потрапляє в конкретну підсистему і потім все життя не може з неї вибратися. Все життя шкодує про те, про що сама не знає.

Так що ж з освітою при капіталізмі? Звичайно, вона спрямована на те, щоб якомога сильніше догодити власним інститутам. Чи має окрема людина значення? Ні. Чи має вона свободу? Потрібно розуміти, що свобода – поняття абстрактне. У вас, наприклад, немає свободи в тому, щоб переміщатися по планеті, зате ви можете вийти з власного будинку, коли захочете (якщо у вас є будинок).

Чи існують проблеми з освітою? Так. Відсутність універсального (різнобічного) виховання, проблеми з самосвідомістю, культурою, поведінкою і етикою. Це все можна вирішити? Так. Потрібно лише позбутися системи і її постулатів і прийняти загальновідомий факт за даність – сенс життя людини в тому, щоб творити, винаходити і отримувати знання, а не в тому, щоб імітувати навчання, імітувати творчість і все життя працювати на ненависній роботі.

Гроші, борги і статистика

Економіка – це гроші, борги і трохи статистики. Числа, що прописують в комп'ютері, обіцянки, спотворені розрахунком і відсутністю свободи, перелік сухих цифр, покликаних подіяти, немов таблетка плацебо на всіх, хто економікою або не цікавиться, або нічого в ній не розуміє.

Гроші є абстрактною одиницею, найчастіше існуючою у віртуальному світі. Їх використовують не тому, що вони мають цінність, а тому, що гроші прийме хтось інший. Гроші – це вимірювальний інструмент чужої заборгованості, тобто, сума боргу, яка щось обіцяє. Також вартість грошей не є мірою вартості того предмета, за яким слідує борг. Вартість грошей є мірою довіри по відношенню до десятків або сотень людей, через яких товар пройшов всі стадії виробництва. [5]

Борг – поняття, само собою зрозуміле. Розуміння того, що ніхто не може називати справжню вартість чого-небудь, як і розуміння, що людина спочатку нікому і нічого не винна, не має широкої підтримки в сучасному суспільстві. Девід Гребер в однойменній книзі «Борг» досліджував проблему боргу і його застосування. Якщо раніше вважалося, що людина зобов'язана життям богам і платила їм відсотки у вигляді жертвопринесення тварин, то сьогодні людина, перш за все, зобов'язана суспільству, в якому сформувалася і набула так звану індивідуальність – саме тому вона платить відсотки у вигляді податків. А коли є необхідність захищати своє суспільство від ворогів – готова сплатити борг своїм життям. [5]

Статистика в сфері економіки якщо не