Сповідь студента економічного вузу - Антон Сергійович Лобутинський

Тоді і з'явилися «Lexus», «Toyota», «Sony» і багато інших компаній виробників, що масово постачають товари на світовий ринок. Це і дозволило створити економічне «диво».

Що ж відбувалося всередині країни? Зважаючи на те, що зараз практично неможливо докопатися до правди, напевно, і самі японці не розуміли, що ж відбувається. Так, економічне диво сталося. Але тепер Японія – лідер в списку з самогубств за рік, лідер за кількістю людей, які страждають психічними захворюваннями. Японці відверто говорять на такі теми, які для представника іншої країни виявляться вульгарними і аморальними. В Японії найбільша кількість закладів, що надають плотські втіхи. В Японії найбільша кількість дівчат, які працюють в подібних закладах. І в країні багато жителів до цих пір працюють по 20 годин на добу. Зате ми спостерігали економічне диво, маємо стабільну економіку і велику кількість різноманітних товарів – потрібні вони країні та жителям, чи ні, це інша справа.

Італійське економічне диво сталося так само – завдяки техніці, точніше, автомобілям. Виробництво машин збільшилося майже вдвічі в 1960 році – автомобілебудування було в лідерах зростання. Але і в разі Італії варто також згадати, що «диво» стало можливим завдяки фінансовій допомозі США.

Американські засоби допомогли відновити зруйновані підприємства й цілі галузі промисловості після Другої світової війни. Інвестиції сприяли розвитку виробництв. У підсумку за темпами приросту виробництва Італія посіла друге місце в світі, – кращі показники були лише у Японії. За десятиліття з початку п'ятдесятих обсяг промисловості зріс утричі. Чудо завершилося різко, з настанням нафтової кризи в 1973 році. Країна-виробник автомобілів зіткнулася з різким зростанням цін на паливо після відмови країн ОПЕК поставляти нафту союзникам Ізраїлю.

Ще одне економічне диво – Китай. Секрет зростання тут максимально простий: незліченний достаток сільської робочої сили, готової працювати за копійки під строгим контролем еліти. У Китаї широко практикуються публічні розстріли корумпованих чиновників і, в той же час, наявність бізнесменів при владі, які пишуть закони і встановлюють правила. Китай, як Японія і США, закриває очі на екологічні небезпеки власного виробництва. Популярним є порушення авторських прав і несанкціоноване застосування технологій. Високий прибуток забезпечують не інновації (як в Японії), а дешеві товари не найкращої якості.

Сінгапур і Південна Корея – приклад авторитарної політичної системи, експортної ринкової економіки і суворого валютного регулювання. Сінгапур створив своє «чудо» завдяки гігантському порту, який займає одне з перших місць по суднообігу. Уряд зобов'язував громадян вкладати 20% своєї зарплати плюс ще 20% від роботодавця державі. В результаті майже половина особистих доходів громадян силовим чином була спрямована на інвестування в економіку країни, що і дозволило оплатити всім відоме «сінгапурське диво».

Побіжна це аналітика чи ні, але висновок дуже простий і зрозумілий. Якщо заради економічного зростання і підвищення добробуту країни люди повинні працювати по 20 годин на добу, отримувати за це копійки, виробництва повинні знищувати екологію нашої планети, а жителі набувати різноманітні хвороби – то це не просто неефективна система, це деструктивна, убивча і руйнівна система нашого дивовижного світу.

Масовість та її рекламні плакати

Капіталізм – поняття якщо не абстрактне, то універсальне. Воно включає в себе перелік всього фундаменту, всієї цегли і навіть будівельників, завдяки яким існує. Капіталізм формує суспільство, формує будь-яку індивідуальність. Він знаходиться абсолютно в усьому – куди б ви не пішли, де б не опинилися. Хіба що в місцях диких і позбавлених людини, але і там – чутні відгомони капіталізму в природі і екології. Люди і їх турботи, перукарні, супермаркети, відредаговані фотографії в Instagram, реаліті-шоу, реклама, соціальні мережі, гаджети, даремні товари, продукти харчування, стіл і всі ваші стільці, футбольні матчі, мітинги і страйки, змагання, розмови по телефону, театр, кінематограф, офіси і заправки. Ось лише невелика частина того, що включає в себе капіталізм, і це тільки нараховане мною в радіусі одного кілометра від місця проживання.

Сотні послуг, товарів та інших виразів капіталізму, що полегшують життя, залишають за собою величезні сліди, не бачить яких хіба що той, хто спостерігає за хмарами. Психічні розлади, самотність, страх, бідність, злидні, голод, неприродність, різні обмеження, цькування, насильство, війни. Чим довше буде список, тим меншу значимість становитиме кожна з проблем. Напевно, завдяки нескінченності складнощів і важких обставин, що вриваються в нашу свідомість, ми обираємо позицію «щасливої свідомості». Або, як писав соціолог Герберт Маркузе, безперервну віру в те, що реальність є раціональною, що система апріорі втілює добро. [9]

Синонімами капіталізму можна назвати рекламу і доступне для нас інформаційне поле, хоча б тому, що це основи грошової системи (можливо, більш важливі, ніж саме виробництво). Культ реклами в сучасному світі перевершив сам себе завдяки розвитку технологій і збільшенню кількості споживаної інформації. В результаті суспільство отримало доступ до безлічі товарів і послуг, а з ним масову культуру, ринок і стандартизацію особистості.

Сьогодні життя кожної людини являє собою універсальний сценарій. Дитячий сад, школа, університет, робота, сім'я. Однакові будинки, передбачувані споживані набори послуг і товарів, канонічні люди, представники спільнот і класів. Що для однієї людини буде прогрес, то для іншого – втрата неповторності і цілісності буття, відчуження від самого себе і набуття споживчої самотності. Люди нічим один від одного не відрізняються – тому що рівень споживання, як і духовної культури, рівноцінний наданим навколишнім середовищем можливостям.

Масовий ринок, а з ним і масова культура, за словами соціолога Ернеста ван ден Хаага, з'явився завдяки відсутності розвитку індивідуального курсу споживання. Це абсолютно не вигідно продавцю, а можливо, і покупцеві, який до цих пір не визначився. «Масовість» відповідним чином виховує людину з дитинства. Замість загальновизнаних авторитетів, моральних, особистих і етичних суджень людина віддає перевагу думкам певної групи із загальними смаками. [10]

Знеособленню самого смаку якраз сприяє реклама, яка і являє собою «масовість». Підприємці зовсім не зацікавлені в тому, щоб спеціально догоджати якомусь смаку (поганому або гарному) – вони розраховують виробництво на середній смак. Тому що споживачів, в першу чергу, розглядають як безлику юрбу. Задовольняючи їх усіх, вони пригнічують індивідуальну позицію кожного, тим самим здійснюючи певний акт насильства. Тому що середньої людини із середнім смаком не існує – це поняття із статистики. [10]

Виробники пускають і споживачів і самих себе через м'ясорубку масового виробництва, виходячи звідти абсолютно однаковими. Людина намагається виробляти якомога більше, працює в умовах, які позбавляють її індивідуальності, при цьому вона отримує винагороду у вигляді заробітної плати. Завдяки цьому люди споживають більше, ніж раніше, і набагато більше, ніж необхідно для підтримки хорошого