КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

2. Об’єктивна сторона злочину полягає в порушенні правил поводження зі зброєю, а також з предметами та речовинами, які становлять підвищену небезпеку для оточуючих та настання шкідливих наслідків.

Якщо тілесні ушкодження (незалежно від ступеня тяжкості) спричинені одній людині, то вчинене кваліфікується за ч. 1 ст. 414 КК.

При спричиненні тілесних ушкоджень кільком особам (двом або більше) відповідальність настає за ч. 2 ст. 414 КК. За цією ж частиною кваліфікуються порушення правил поводження зі зброєю або речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку, якщо наслідками була смерть однієї людини.

Якщо наслідком злочину була смерть двох і більше людей, діяння кваліфікується за ч. З ст. 414 КК. За цією ж частиною особа несе кримінальну відповідальність у випадках настання інших тяжких наслідків.

Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти велику матеріальну шкоду, але при тій умові, що утворюється загроза спричинення шкоди життю і здоров’ю оточуючих.

3. Суб’єктивна сторона злочину — необережна форма вини.

4. Суб’єктом злочину є військовослужбовець, який за характером служби або в силу інших обставин володіє зброєю, боєприпасами, іншими речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточуючих.

Якщо наслідком злочину стала смерть потерпілого або спричинення тяжких тілесних ушкоджень, додаткової кваліфікації за статтями, які передбачають відповідальність за злочини проти особи, не вимагається.

Коли внаслідок порушення правил поводження зі зброєю або іншими предметами не тільки настали шкідливі наслідки щодо людей, але й спричинена істотна шкода військовій техніці, дії особи кваліфікуються за сукупністю злочинів — за ст. 414 і ч. 2 ст. 413 КК.

Якщо порушені не правила поводження зі зброєю і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточуючих, а порядок їх застосування у зв’язку з несенням спеціальної служби (вартової, вахтової, патрульної, на бойовому чергуванні тощо), то відповідальність настає не за ст. 414 КК, а за відповідною статтею, яка передбачає відповідальність за порушення порядку несення спеціальних служб.

Розмежування між складами злочинів визначається особливим суб’єктом і особливим способом заподіяння необережних тілесних ушкоджень або смерті. За ст. 414 КК кваліфікуються дії тільки військовослужбовця і тільки у випадку, коли він спричинив необережні тілесні ушкодження або смерть внаслідок порушення правил поводження з табельною зброєю або речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточуючих і володільцем яких є військове відомство. Дії військовослужбовця, який спричинив з необережності тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження або смерть потерпілому іншим шляхом, кваліфікуються за відповідними статтями Кримінального кодексу.

Стаття 415. Порушення правил водіння або експлуатації машин

1. Порушення правил водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, що спричинило потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або загибель потерпілого, —

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило загибель кількох осіб, —

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є установлений порядок водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, що забезпечує безпеку їх руху для людей, майна та боєготовності військ (Закон України «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р.; ст. 162 «Стройового статуту Збройних Сил України»; «Правила дорожнього руху», затверджені постановою Кабінету Міністрів від 10 жовтня 2001 р. № 1306; «Положення про проведення технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорт та причепів у Збройних Силах України», затверджене наказом Міністра оборони України від 2 грудня 1996 р. № 378; «Положення про органи безпеки дорожнього руху Міністерства оборони України», затверджене наказом Міністра оборони України від 1 листопада 1999 р. № 330; «Положення про службу безпеки дорожнього руху Держкомкордону України», затверджене наказом Голови Держкомкордону від 24 квітня 1998 р. № 169; постанова Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини»від 24 грудня 1982 р.)

Бойова машина — це гусенична або колісна самохідна машина, на якій установлено озброєння, призначене для ведення бою, забезпечення бойових дій та управління військами (танки, бронетранспортери, самохідні артилерійські та ракетні установки тощо).

Спеціальна машина — це машина з установленим спеціальним обладнанням, призначеним для управління військами і зброєю, бойового і технічного забезпечення, тилового забезпечення і обслуговування (самохідна інженерна техніка та техніка зв’язку, санітарний транспорт, пересувні майстерні, лабораторії, бульдозери тощо).

Транспортна машина — це машина, призначена для перевезень особового складу, зброї, військової техніки, інших матеріальних засобів, а також машини, які використовуються для повсякденного господарського, культурно-побутового та іншого обслуговування військових частин.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у недодержанні військовослужбовцями при керуванні бойовою, спеціальною чи транспортною машиною установлених правил їх водіння чи експлуатації, шкідливих наслідках та причинному зв’язку. Ці правила встановлені не тільки «Правилами дорожнього руху» та військовими статутами, а й спеціальними нормативними актами, які діють у Збройних Силах України та інших військових формуваннях. Викладене обумовлене тим, що водіння та експлуатація таких машин у військах може здійснюватися в особливих умовах, у тому числі в різних умовах місцевості — в умовах бездоріжжя, у лісі, пустелі, де не діють «Правила дорожнього руху», при різних гідрометеорологічних умовах. Тому диспозиція статті є бланкетною. Порушення правил водіння або експлуатації таких машин може бути скоєне як дією, так і бездіяльністю.

Водіння — це процес безпосереднього керування рухомою машиною, яке починається рухом ходової частини машини (коліс, гусениць) та закінчується припиненням руху. З початку і до кінця руху водій зобов’язаний додержуватися встановлених правил водіння.

Під експлуатацією слід розуміти використання таких машин за призначенням та проведення їх технічного обслуговування, виконання технічних норм і правил, які забезпечують нормальну роботу агрегатів, систем і механізмів, а також виконання вимог безпеки у будь-яких умовах.

Прикладом порушення правил водіння може бути виїзд водія такої машини на зустрічну смугу руху та зіткнення з іншим автомобілем; порушення правил руху заднім ходом, внаслідок чого водій скоїв наїзд на військовослужбовця, який став позаду машини; невжиття заходів щодо зупинення машини, внаслідок чого пішохід, який перебігав дорогу, був збитий тощо.

Прикладом порушення правил експлуатації автомобіля є передача керма іншій особі, яка не мала права на управління машиною, випуск у рейс технічно несправної машини тощо.

Обов’язковою умовою настання відповідальності за порушення правил водіння чи експлуатації таких машин є настання суспільне небезпечних наслідків (заподіяння потерпілому середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень або загибель потерпілого).

3. Кваліфікуюча ознака злочину передбачена в ч. 2 цієї статті — загибель кількох (тобто двох та більше) осіб.

Визначення середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень подане у коментарі до статей 121 і 122 КК.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується лише необережною формою вини. При цьому винний не передбачає настання суспільне небезпечних наслідків, хоч повинен був і міг їх передбачити (злочинна недбалість), або передбачає настання суспільне небезпечних наслідків, легковажно розраховуючи на їх відвернення (злочинна самовпевненість). Якщо під час розслідування справи буде встановлено, що заподіяння потерпілому смерті або тілесних ушкоджень середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень охоплювалося умислом винної особи, то такі дії слід розглядати як умисний злочин проти життя та здоров’я.

5. Суб’єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець, що безпосередньо керує рухом такої машини, а також військовослужбовець, у обов’язки якого входить забезпечення безпеки руху (командир відповідного підрозділу, начальник контрольно-технічного пункту тощо), чи інший військовослужбовець, відповідальний за експлуатацію. Для притягнення військовослужбовця до відповідальності за цією статтею не має значення, чи був правопорушник штатним водієм такої машини і чи вміє він водити машину.

Не підлягає кримінальній відповідальності військовослужбовець, який вчиться водінню на учбовій машині під наглядом інструктора. У цьому випадку обов’язок щодо забезпечення безпеки руху покладена на інструктора, який і буде відповідати за порушення правил водіння.