КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

8. Військовим злочином, передбаченим ст. 407 КК, визнається незаконна відсутність військовослужбовця, яка продовжувалась понад три доби для військовослужбовців строкової служби (ч. 1) і понад десять діб, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинена повторно протягом року для офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців за контрактом (ч. 2), а також понад один місяць для обох категорій військовослужбовців (ч. 3), але за відсутності мети зовсім ухилитися від військової служби.

Незаконна відсутність тривалістю до трьох діб військовослужбовця строкової служби та тривалістю до десяти діб, вчинена вперше офіцером, прапорщиком, військовослужбовцем за контрактом, або після закінчення року з моменту вчинення ними самовільного залишення військової частини або місця служби, розглядається як дисциплінарний проступок.

9. Самовільне залишення військової частини або місця служби не може розглядатися як повторне, якщо знято дисциплінарне стягнення, яке було накладене за попередній проступок.

10. Суб’єктивна сторона самовільного залишення військової частини або місця служби характеризується прямим умислом. Нез’явлення вчасно на службу без поважних причин може бути вчинене як умисно, так і з необережності.

11. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 407 КК, може бути тільки військовослужбовець строкової служби; передбаченого ч. 2 — тільки особи офіцерського складу, прапорщики, військовослужбовці за контрактом; передбаченого частинами 3 і 4, — всі категорії військовослужбовців.

12. Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.

Стаття 408. Дезертирство

1. Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу —

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб — карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, —

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1. Дезертирство одне з найбільш небезпечних військових злочинів. Об’єктом цього злочину є встановлений у Збройних Силах України порядок проходження військової служби, відповідно до якого кожний військовослужбовець зобов’язаний нести військову службу упродовж встановленого законом терміну, завжди бути готовим до захисту держави і виконувати свій військовий обов’язок (статті 298, 312, 340 «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 р.; статті 49, 54, 60 «Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України» від 24 березня 1999 р.)

2. З об’єктивної сторони злочин полягає у самовільному Залишенні військової частини або місця служби з метою повністю ухилитися від проходження військової служби або у нез’явленні з тією ж метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. Військовослужбовець, який скоює дезертирство, протизаконне припиняє виконувати свій конституційний обов’язок (статті 17, 65 Конституції України) щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Дезертирство є тривалим злочином і починається з моменту самовільного залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Для закінченого складу цього злочину тривалість ухилення військовослужбовця від військової служби значення не має. Повернення дезертира до місця служби або його прибуття до органів влади є явкою з повинною, на кваліфікацію злочину не впливає. Фактична тривалість ухилення від військової служби може мати значення лише при визначенні ступеня суспільної небезпечності цього діяння та призначенні покарання. Готування та спроба дезертирства можливі лише до моменту самовільного залишення частини або до моменту закінчення строку явки на службу. Готування може виявлятися в підшукуванні засобів для безперешкодного залишення частини або для приховування майбутнього незаконного перебування поза межами частини або місця служби, або іншому умисному створенні умов для вчинення дезертирства (наприклад, придбання підроблених документів, квитків та ін.).

Спроба дезертирства можлива у вигляді умисних дій, безпосередньо спрямованих на залишення території частини або місця служби (наприклад, спроба втечі).

Добровільна відмова від дезертирства можлива лише до моменту залишення частини або місця служби чи до моменту закінчення строку явки до частини. Якщо військовослужбовець залишив частину з метою ухилення від проходження військової служби, але потім через деякий проміжок часу, незалежно від його тривалості, повернувся до частини чи з’явився до органів влади, в діях винного буде закінчений склад дезертирства, а його явку до частини чи органів влади слід розглядати як з’явлення із зізнанням.

3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом і спеціально зазначеною у диспозиції статті метою ухилитися від військової служби. Мета може з’явитися у військовослужбовця перед залишенням частини або в процесі самовільного залишення частини, при поверненні до частини з відрядження тощо. Наявність цієї мети відрізняє дезертирство від самовільного залишення частини або місця служби, оскільки при самовільному залишенні військової частини злочинець має намір через певний час повернутися до виконання обов’язків з військової служби, а кваліфікація діяння здійснюється залежно від терміну його ухилення від військової служби. Тому тривалість ухилення військовослужбовця від військової служби під час дезертирства на кваліфікацію не впливає. Об’єктивними даними, що підтверджують справжні наміри військовослужбовця, який вчинив дезертирство, можуть бути: придбання військовослужбовцем для себе фіктивних документів, проживання під чужим іменем і приховування своєї належності до військових формувань, проживання на нелегальному становищі тощо.

Мотиви дезертирства можуть бути різноманітними: небажання виконувати обов’язки з військової служби, причини сімейного та побутового характеру, намагання уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, боягузтво, легкодухість тощо. Мотиви дезертирства не впливають на кваліфікацію діяння, проте враховуються при визначенні ступеня суспільної небезпечності цього злочину та призначенні покарання.

4. Суб’єктами злочину можуть бути військовослужбовці строкової служби, у тому числі й ті, що відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні («Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України», затверджене Указом Президента України від 5 квітня 1994 р.), курсанти та слухачі військово-навчальних закладів, прапорщики, мічмани, особи офіцерського складу, військово-службовці, які проходять службу за контрактом.

Особи, що відбувають кримінальне покарання в дисциплінарному батальйоні або відбувають дисциплінарний арешт на гауптвахті, за своїм правовим статусом є військовослужбовцями, і несуть усі обов’язки з військової служби, покладені на них законами та військовими статутами. Тому у разі втечі з місця служби (гауптвахти чи дисциплінарного батальйону) з метою ухилитися від військової служби вони повинні нести відповідальність за дезертирство (постанова ПВСУ «Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон» від 28 грудня 1996 р.).

Якщо під час дезертирства вчинені інші злочини, то кваліфікація дій винної особи повинна бути за сукупністю цих злочинів.

5. Частина 2 ст. 408 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані види дезертирства — дезертирство зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб, що складають підвищену небезпеку для військового правопорядку.

Дезертирство зі зброєю передбачає, що військовослужбовець, залишаючи місце служби з метою зовсім ухилитися від військової служби, виносить із собою штатну зброю (вогнепальну, холодну).

Якщо зброя надається військовослужбовцю у зв’язку з виконанням ним спеціальних обов’язків з військової служби, то вчинене ним дезертирство із зброєю передбачене ч. 2 ст. 408 КК. Заволодіння при цьому зброєю додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.

Крадіжка зброї — це протиправне заволодіння вогнепальною зброєю з наміром привласнити викрадене або розпорядитися ним за власним розсудом або іншим чином (постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р.). Дії винних осіб у таких випадках необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів за статтями 408 і 410 КК, а також за порушення правил виконання спеціальної служби, якщо це спричинило наслідки, для запобігання яким було установлене виконання даного виду спеціальної військової служби.