КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Коли до нестатутних дій, що скоює військовослужбовець, підключається особа, яка є начальником для потерпілого, то начальник у такому випадку не може бути співвиконавцем злочину, передбаченого ст. 406 КК. Його дії необхідно кваліфікувати за ст. 424 КК. Така кваліфікація обумовлена тим, що винний посягає на порядок здійснення військовими службовими особами службових повноважень. Дії виконавця у цій ситуації не можуть бути кваліфіковані за ч. З ст. 406 КК, як скоєні у групі, оскільки начальник у даному випадку не є суб’єктом даного злочину і не може бути визнаний його співвиконавцем.

Якщо до нестатутних дій, які скоює начальник щодо рівних йому за службовим станом військовослужбовців, приєднується особа, яка перебуває у відносинах підлеглості як до винного, так і до потерпілого, дії начальника необхідно кваліфікувати за ст. 406 КК, а дії підлеглого, — як співучасть у цьому злочині залежно від конкретних обставин за статтями 14 і 15 та 406 КК, оскільки підлеглий у даному випадку не є суб’єктом і не може бути визнаний співучасником цього злочину. У деяких випадках означені дії підлеглого можуть бути кваліфіковані за сукупністю цих злочинів та за статтями чинного Кодексу, які передбачають відповідальність за злочин проти порядку підлеглості (ст. 405 КК).

Про застосування зброї див. коментар до ст. 404 КК.

Застосування під час нестатутних відносин предметів господарського чи іншого призначення (складаний, кухонний ножі, камінь, палиця) не може бути підставою для кваліфікації дій винного за ч. З ст. 406 КК. Зброя може бути застосована для завдання тілесних ушкоджень, а також як засіб психічного впливу при іншому насильстві, коли винний погрожуванням зброєю примушує потерпілого виконувати замість себе окремі обов’язки з військової служби, надавати йому різні послуги, скоювати дії, які принижують особисту гідність потерпілого.

Під спричиненням тяжких наслідків слід розуміти заподіяння потерпілому внаслідок порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями тяжких тілесних ушкоджень, необережне заподіяння йому смерті, самогубство потерпілого.

Коли внаслідок порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями скоюється умисне вбивство потерпілого, заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть, то дії винної особи потребують додаткової кваліфікації за ст. 406 КК та за статтями чинного Кодексу, які передбачають відповідальність за такі злочини.

Стаття 407. Самовільне залишення військової частини або місця служби

1. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, —

караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, —

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

4. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Залишення військовослужбовцем без відповідного дозволу території розташування військової частини або місця служби, нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу є грубим порушенням військової дисципліни, оскільки військовослужбовець не може виконувати своїх обов’язків.

2. Об’єктом злочину є установлений порядок проходження військової служби, який зобов’язує військовослужбовців строкової служби постійно знаходитися в розташуванні військової частини чи місця служби, а офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців за контрактом — у службовий час і не залишати їх без дозволу відповідного начальника (ст. 2 Закону України «Про

загальний військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 р.; статті 59, 216—222, 260—264 «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил і України» від 24 березня 1999 р.; статті 23, 25 «Статуту гарнізонної та варто-вої служб Збройних Сил України» від 24 березня 1999 р.; «Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України»; «Положення про проходження , військової служби солдатами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України»; «Положення про проходження військової служби (на- , вчання) за контрактом у Збройних Силах України курсантами (слухачами) і вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів ‘ вищих навчальних закладів»; «Положення про проходження військової служ- і би за контрактом та кадрової військової служби у Службі безпеки України»;

«Положення про проходження строкової військової служби солдатами і матросами, сержантами і старшинами Служби безпеки України»; «Положення ! про проходження військової служби (навчання) за контрактом курсантами і (слухачами) вищих військових навчальних закладів Служби безпеки Ук- і раїни», затверджені Указом Президента України від 7 листопада 2001 р.).

3. Ця стаття з об’єктивної сторони містить два склади злочину:

1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез’явлення вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або , лікувального закладу.

Самовільне залишення частини полягає у тому, що офіцер, прапорщик, військовослужбовець за контрактом у службовий час, а військовослужбовець строкової служби в будь-який час залишає територію військової частини або місце служби, не одержавши дозволу відповідного начальника. Під військовою частиною слід розуміти територію у межах казарменого, табірного, похідного чи бойового розташування частини. Місцем служби військовослужбовця, як правило, є військова частина, в якій він проходить службу, і тому поняття військової частини і місця служби звичайно збігаються. Якщо вони не збігаються, то під місцем служби слід розуміти всяке інше місце, де військовослужбовець повинен в проміжок деякого часу виконувати військові обов’язки або перебувати згідно з наказом або дозволом командира (начальника). Ними вважаються, наприклад, місця виконання службових завдань або господарських робіт поза розташуванням частини, проведення навчальних занять або культурно-масових заходів, пересування у складі команди — ешелон, поїзд, колона тощо. Маршрут руху та місце перебування у відрядженні повинне бути зазначене у посвідченні на відрядження.

4. Для складу злочину, передбаченого ст. 407 КК, необхідно, щоб залишення військової частини або місця служби мало самовільний характер, тобто було вчинене без дозволу начальника. Залишення частини не є самовільним, якщо воно мало місце з дозволу начальника, який не мав права надавати такий дозвіл. Наприклад, командир взводу надав звільнення військовослужбовцю.

5. Нез’явлення вчасно на службу полягає в тому, що, залишивши військову частину або місце служби на законній підставі та маючи об’єктивні можливості для повернення в установлений час, військовослужбовець своєчасно до частини не з’являється і знаходиться поза її розташуванням понад установлений строк. У цьому випадку ухилення від несення обов’язків військової служби здійснюється шляхом бездіяльності.

Якщо військовослужбовець своєчасно не з’явився до частини з поважних причин, то таке запізнення не розглядається як військовий злочин.

6. Поважними причинами нез’явлення в строк на службу слід вважати такі об’єктивні фактори, що перешкоджають військовослужбовцю своєчасно з’явитися до частини (стихійне лихо, затримання органами влади, перерва в русі транспорту тощо). Питання про наявність поважних причин нез’явлення вирішується в кожному конкретному випадку виходячи з обставин справи.

7. Початком злочину вважається момент фактичного самовільного залишення військової частини або місця служби, а кінцем — день повернення до частини або затримання поза межами частини. Початком нез’явлення на службу вважається закінчення установленого строку з’явлення, а кінцем — час повернення до частини або затримання.