Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Витауте Жилинскайте

- А все-таки, - загудiв товстун Твiнас, - все-таки ви побували у склянiй шафi!

- Ну i що, що побувала? - пересмикнула плечима Ейнора. - Побула нi довше й нi менше, нiж iншi новi ляльки. А пiсля того мене тягали i рвали хто хотiв i скiльки хотiв. Якщо ви хочете знати, мене називали Мурза Шарпачка - такою я i була, лише там, у лiсi, я встигла умитися снiгом i помити собi руки. А iм'я Ейнора я собi присвоїла вiд однiєї мазухи з дитячого садка.

- Вона, - поспiшила все викласти Легарiя, - украла у мене iз сумки другу рукавичку, яку я була знайшла в смiттi на машинi i яка була речовим доказом, що вона нiяка не втiкачка, а так само викинута, як i всi!

- Нiчого я не крала, - вiдказала Ейнора i стягла з руки рукавичку й шпурнула її Легарiї. - Подавися ти з усiма своїми речовими i неречовими доказами! - Вона знову повернула свої тремтячi повiки до Китички. - То ти бачиш, Китичко, яка я бридка i наскiльки гiрша за тебе! Не плач бiльше.

- Коли так, - товстим як нiколи голосом пробасив Твiнас, якому навiть розум сищика не допомiг збагнути _суть_ хлипання песика, - коли так, повторив вiн i так розхвилювався, що люлька вiшала у нього iз дзьоба й повисла пiд стелею, поруч iз сльозою Китички, - то я тож усе розповiм про себе. Чого доброго, я ще гiрший за вас обох, чого доброго, я найгiрший за вас усiх! Совiсть у мене така нечиста, як оця тапка, а чого доброго, ще бруднiша! Я втратив ступню не тому, що гнався за страшним карним злочинцем, а тому, що так насидiвся перед телевiзором, що ожирiв, як годований кабан, i... i моя ступня не витримала моєї ваги, зламалася... А люлька... згораючи вiд сорому й не смiючи подивитися в сторону Ейнори, тихiше додав сищик, - смоктати люльку я перейняв вiд справжнього сищика на iм'я Шерлок Холмс, коли його показували по телевiзору, як вiн гнався за страшним великим карним злочинцем... Тепер ви знаєте, який я пустий барабан...

Не встиг Твiнас замовкнути, як пiдскочив, наче його хто голкою вколов, Кадриль i обвiв усiх палаючими очима.

- Подумаєш! - вигукнув вiн. - Занадто вже ви всi непристойнi, та куди вам!.. Якщо вже хочете знати, то другого такого жахливого, такого непоправного злочинця, як я, немає, не було i не буде на жоднiй планетi! Бо моя таємна... тобто не таємна... просто ця моя кишенька виникла не тому, що моє хутерце розiрвав справжнiй бульдог Гог, а тому, що я це хутерце сам розiрвав, чухаючись i вiдганяючи блiх... Ось як! - I щоб показати, як вiн чухався вiд блiх, почав так завзято обома лапами дряпатися, що замалим не роздер останнє вухо i не вiдiрвав останнього вуса. А пiсля цього, не знаючи куди подiтись, кинувся до стелi i принiс Твiнасу його люльку. Вiн принiс би Китичцi i його сльозу, та подумав, що не варто.

- Ну що ж, - обiзвалася i Легарiя, вражена загальним запалом, - якщо вже створилася така ситуацiя, то i мiй обов'язок висловити кiлька самокритичних зауважень. Зiзнаюся, що i я не iз святих, хоча не можу похвастати такими неподобствами, про якi ми почули з уст iнших товаришiв... Хоч я вiд народження холоднокровна i з тверезим розумом, та все ж не уникла кiлькох стихiйних збочень, та якщо таке взагалi менi не властиве, тож не варто i рота роззявляти. - Вона вже шкодувала, що пiддалася загальному запалу. - Тому пропоную пригадати мiй благородний жест, коли я подарувала паяцу свiй унiкальний значок i лишилась з незастебненою накидкою, що її до цього часу не маю чим зашпилити. Хай цей мiй благородний вчинок урiвноважить тi хаотичнi збочення, що їх допустились iншi товаришi...

Її дальших просторiкувань уже нiхто не слухав.

- От бачиш, Китичко, - сяючи вiд радостi, нагнувся до песика Кадриль, - яка вона... повтори те таке дивне слово.

- _Суть_, - вимовив Китичка.

- Тепер, - подумавши, додав Кадриль, - i я вже зрозумiв, що воно таке, та _суть_. Це те... те, яке ще таємничiше за таємну кишеньку.

- Атож, атож, - закивав Китичка писком, облiпленим пластиром. - Я бачив таку картинку: розкрита морська черепашка, а з неї висунулось щось нiжне й голе... Iз твердого, мiцного панцира... може, то _суть_?

Вони обидва замислились i вмовкли, а за мить Китичка сором'язливо попросив:

- Чи не витяг би ти iз нашого таємного сховку мiй найдорожчий скарб? I недогризочок хiмiчного олiвця. Менi прийшло в голову, що я забув там дещо зазначити... тiльки я поки не скажу що.

- Будь ласка, можеш не говорити, - знову прикро вражений, сказав зайчик, вiдстебнув, засунув лапку i iз самого споду таємного сховку вийняв згорнений папiрець i недогризок олiвця.

Песик, так щоб нiхто не бачив, поклав папiрець на бильце крiсла i, встромивши олiвець в обмотану лапу, заходився щось виводити. Кадриль чемно вiдвернувся i загородив його своєю спиною.

- Вже, - сказав песик, повертаючи обидва скарби, з яких один знову опинився на сподi кишеньки.

- Як ти гадаєш, - проговорив, щось думаючи, Кадриль, - чому лише пiлот не сказав анi слова, коли все ми про себе розповiдали? Може... може, руку вiн втратив не пiд час катастрофи вертольота, а її в пiдвалi пацюк одгриз чи переломив який хлопчисько.

- Нi, - затряс головою Китичка, - пiлот Менес не з таких, щоб брехав. Вiн швидше дасть вiдрубати собi єдину руку, нiж збреше.

- Занадто вiн уже скритний, - повiв кiнцем вуса Кадриль.

- Зате який вiн справедливий. I чемний, i... i...

Тут песик занепокоєно засовався, тодi навiть пiднявся на обмотаних лапах, скiльки дозволяв захисний пояс. Щось надзвичайно важливе прийшло йому в голову, що вiн вiд хвилювання аж вiдкашлявся, поглянув на всiх великими очима i якомога голоснiше промовив:

- Дуже прошу ви... вибачте, що я вiдразу вам не подякував. То кажу зараз: щиро дякую.

- Нема за що, - пробасив Твiнас.

- Е! - не погодилася начальниця. - За виховну роботу! I за...

- За вашу доброту, - тихо сказав песик.

- Увага, - почувся голос пiлота Менеса, - "Срiбна шишка" опускається на попутну планету, щоб вiдрегулювати бортову систему.

Пiд час цiєї об'яви у Твiнаса випала люлька i стукнулась об пiдлогу, бо щось упало iз стелi, поцiлило якраз у голiвку люльки й вибило її iз дзьоба пiнгвiна. Такi великi i важкi сльози у Китички...

ХИТРОЩI ЕЙНОРИ

Ще нiколи не тримала Ейнора голову так незалежно й високо, ще нiколи так гордо не кривила уста, як зараз, коли всi довiдалися про її справжнє минуле i її iм'я Мурза Шарпачка. Нi, нi, вона анi крапельки не жалкувала, що сказала всю правду - бiльше того, її мучила совiсть, що вона не розповiла все до кiпця, не розплющила очей, не показала, що вони карi... Адже якби вона це зробила, то не змогла б далi стежити за пiлотом. А стежити за ним треба обов'язково, бо якщо вiн у годину щирого каяття не зiзнався, що має двi руки, якщо й надалi напускає всiм туману у вiчi значить, вiн має пiдступнi замiри i нi на яку Тандадрику вони не летять. Якщо добре придивишся, послухаєш, то зовсiм неважко помiтити, яка пiдозрiла його поведiнка. Хоча б та його кабiна... Вiн пильнує дверi як зiницю ока, навiть коли виходить на хвилину, то неодмiнно) замикає їх, а всередину нiкогiсiнько не впустить. А якщо кабiну треба так охороняти вiд стороннього ока - значить, там повинно бути щось надзвичайно важливе, i те щось допомогло б розгадати таємницю однорукого. Чого б їй не коштувало, вона викриє справжнє обличчя пiлота - навiть коли б довелося пожертвувати своїм життям!.. Пiсля того, як Китичка хотiв себе спалити, щоб спокутувати свою провину за загибель планети, пiсля того, як Кадриль стiльки разiв ризикував життям, щоб врятувати вiд загибелi товаришiв по мандрiвцi, пiсля того, як кривий товстун Твiнас ще бiльше себе принизив, аби не принизили її. Ейнору, - пiсля всього цього серце у ляльки пройнялося досi незнаною турботою про їхню долю. Тому, гордо тримаючи голову, Ейнора, проте, виношувала план, як проникнути у фортецю пiлота й досконало її обдивитися!..

- Я хотiв би вам запропонувати допомогу, коли ви будете висаджуватися, - перервав її думки басок Твiнаса.

- Дякую, я вiдчуваю себе стомленою i посиджу тут, - вiдповiла Ейнора.

Чи їй здалося, чи й справдi Твiнас зiтхнув полегшено i швиденько один собi пошльопав? Невже пiсля того, як вона зiзналася, що її викинули i що вона називається Мурза Шарпачка, вiн збайдужiв до неї i бiльше не хоче бути поруч з нею?

А мандрiвники жваво подалися вниз. Першою крокувала Легарiя, тримаючи поперед себе за ручку свою сумку; пiсля того, як пропав речовий доказ, тобто друга рукавичка Ейнори, вона вирiшила, що залишити сумку в кораблi занадто ризиковане. Слiдом за нею йшов Кадриль, однiєю лапою обнявши Китичку: песик уже не мучився своєю провиною, тому швидко почав видужувати. Останнiм злазив Твiнас, цього разу вiн був якось дивно неспокiйний, метушливий; вiн так поспiшав якнайшвидше стягти зi схiдцiв свою розбухлу тапку, неначе за ним гналося не менше десятка бульдогiв Гогiв!..

Отож у пасажирському салонi залишилася одна Ейнора. Вона продовжувала сидiти, ледь нагнувшись уперед, i прислухалась до найтихiшого шарудiння в кабiнi пiлота. А вiн, нiби навмисне, затримувався в кабiнi довго, як нiколи: видно, регулював бортовi системи. Або, може, готував для них усiх пастку - хто ж його знає?.. А якщо... якщо вiн зовсiм iз кабiни не вийде, тодi що? Тодi хитрий план Ейнори закiнчиться нiчим, а потiм може буде вже запiзно що-небудь зробити... Нi, нi, чого б їй не коштувало, вона повинна виманити пiлота iз кабiни так, щоб вiн, вийшовши, не замкнув дверi.