КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Стаття 240. Порушення правил охорони надр

1. Порушення встановлених правил охорони надр, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля, а також незаконне видобування корисних копалин, крім загальнопоширених, —

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі діяння, вчинені на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду або повторно, або якщо вони спричинили загибель людей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки, —

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого і знарядь видобування.

1. Суспільна небезпечність злочину полягає у порушенні встановлених правил охорони надр, якщо це створює небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля.

Розуміння надр як основного сировинного джерела матеріального виробництва не виключає визнання за ними, в кінцевому підсумку, екологічних пріоритетів. Злочинно на них впливаючи, особа своїми діями призводить до негативної зміни екологічної обстановки. Так, нераціональне використання надр може вплинути саме на надра та корисні копалини в них, на суміжні природні об’єкти — води, землі, ліси, на здоров’я людини та її майно.

2. Відносини, які виникають у процесі використання надр, регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодексом України про надра від 27 липня 1994 р. (ВВР. — 1994. — № 36. — Ст. 340), «Положенням про державний геологічний контроль за веденням робіт по геологічному вивченню надр України», затвердженим постановою КМ України від ЗО листопада 1994 р. № 801; «Порядком надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами», затвердженим постановою КМ України від 31 серпня 1995 р. № 709; постановами КМ України «Про затвердження Положення про порядок надання гірничих відводів» від 27 січня 1995 р. № 59, «Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення» від 12 грудня 1994 р. № 827 та іншими нормативно-правовими актами.

3. Об’єктом злочину є надра як складова частина охоронюваного кримінальним правом навколишнього природного середовища з метою дотримання раціональних і ефективних методів видобування незагальнопошире-них корисних копалин, недопущення понаднормативних втрат корисної природної сировини.

4. Предметом злочину є надра і незагальноноширені корисні копалини, які видобуваються з надр землі.

Надра — це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння (ст. 1 Кодексу України про надра). Надра належать до невідновлюваних природних ресурсів, геологічна швидкість утворення чи акумуляції яких є значно повільнішою за швидкість їх використання людиною в процесі виробництва. Вони є сукупністю різних корисних копалин, що широко використовуються в господарській діяльності.

До корисних копалин належать горючі речовини (нафта, природний газ), метали (залізна руда, мідь, свинець), неметали (глина, пісок, вапняк), благородні метали (золото, іридій, платина, срібло), води, інертні гази та інші загальнодержавного значення корисні копалини (постанова КМ України «Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення» від 12 грудня 1994 р. № 827).

Загальнопоширені корисні копалини місцевого значення (пісок, гравій, глина, галечник та ін.), що використовуються як сировина у фарфоро-фаян-совій і цементній промисловості, предметом цього злочину не є, і їх видобування не потребує особливого дозволу.

5. Об’єктивна сторона злочину виявляється у двох видах діянь: 1) у порушенні встановлених правил охорони надр; 2) в незаконному видобуванні корисних копалин (окрім загальнопоширених). Відповідальність за даною статтею настає у випадку вчинення хоча б одного з вказаних у диспозиції діянь.

Порушення встановлених правил охорони надр — це дії осіб, які здійснюють користування надрами на законних підставах (ліцензія), проте допускають при цьому порушення термінів користування, місця, розміру й виду користування надрами та інших умов і правил, що забезпечують безпеку людей і надр.

Видобування корисних копалин передбачає дії, які полягають у вилученні з родовищ корисних копалин будь-яким способом.

Незаконне видобування корисних копалин державного значення — це здійснення їх видобування без відповідного дозволу (без акта про надання гірничого відводу або з відхиленням від умов, зазначених у цьому документі). Злочин буде мати місце і в тому разі, коли дозвіл є підробленим або простроченим.

6. Надра надаються громадянам і юридичним особам (у тому числі іноземним) в користування для:

геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;

видобування корисних копалин;

будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

створення геологічних територій та об’єктів, що мають важливе наукове, культурне, рекреаційно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам’ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.);

реалізації угод про розподіл продукції;

задоволення інших потреб.

Усі зазначені види користування надрами, права та обов’язки користувачів, підстави для виникнення права користування, строки, види робіт, види корисних копалин, які визначені для використання та інші умови встановлюються спеціальним державним дозволом у вигляді ліцензії (див. «Порядок надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами», затверджений постановою КМ України від 31 серпня 1995 р. № 709).

Землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів (ліцензій) видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до 2 м і прісні підземні води до 20 м та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

7. Кодекс України про надра у цілому вирішує питання про відповідальність за порушення законодавства про надра. Проте диференціації зазначених у Кодексі порушень на злочини та адміністративні проступки не проводиться.

Найбільш характерними порушеннями правил охорони надр, які передбачають настання кримінальної відповідальності, можна вважати: самовільне користування надрами; самовільне видобування запасів корисних копалин і наявних у них компонентів; самовільне використання надр без дозволу при будівництві, розміщенні, експлуатації гірничодобувних підприємств; розробку надр за межами гірничого відводу, наданого користувачу; здійснення таких видів користування надрами, які не вказані в ліцензії; видобування корисних копалин понад встановлений в ліцензії обсяг; необгрунтована та самовільна забудова площ залягання корисних копалин; забруднення надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів тощо.

У Кодексі про адміністративні правопорушення адміністративними проступками названі такі діяння: невиконання правил охорони надр і вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, будівель і споруд від шкідливого впливу робіт, зв’язаних з користуванням надрами; знищення або пошкодження спостережних режимних свердловин на підземні води, а також маркшейдерських і геодезичних знаків; вибіркова відробка багатих ділянок родовищ, яка призводить до необгрунтованих втрат балансових запасів корисних копалин, наднормативні втрати і наднормативне розубожування корисних копалин при видобуванні, псування родовищ корисних копалин та інші порушення вимог раціонального використання їх запасів тощо (статті 57, 58 КпАП).

8. Розмежування подібних правопорушень і злочинів відбувається за наслідками. Злочин вважається закінченим, якщо вчинено хоча б одне з діянь, вказаних у статті, і воно створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля.

Склад злочину є матеріальним, між діянням і наслідками необхідно встановити наявність причинного зв’язку.

Небезпека для життя — це створення реальної можливості загибелі хоча б однієї людини.

Небезпека для здоров’я — створення загрози отримання тілесних ушкоджень або захворювання людей.

Небезпека для довкілля — загроза настання таких наслідків, як знищення або пошкодження рослин, падіж худоби тощо.

9. З суб’єктивної сторони злочин може бути вчинено як умисно (умисел, як правило, непрямий), так і з необережності. На практиці здебільшого трапляються справи, де фігурує необережне ставлення особи до наслідків вчиненого.