Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918 - Павел Скоропадский

Зошит XVI складається з двох частин: 1) Підсумки «Спогадів» (с. 1583–1640) і 2) Додатки («Приложения»), які насправді є записками до «Приложений» (с. 1641–1698). Написання «Спогадів» було завершене 6 травня 1919 року: «Дневник [тобто «Спогади»] закінчений і переданий Маляревському»[5]. Оригінальний рукопис «Спогадів» Скоропадського був умовно визначений Євгеном Зиблікевичем (колишнім президентом СЄДІ; 1895–1987) і Ярославом Пеленським (теперішнім президентом СЄДІ) як перша редакція «Спогадів» Скоропадського, екземпляр 1. Далі він окреслюватиметься як Спогади Скоропадського, Перша Редакція, Екземпляр 1 (ССПР-1).

Перші дванадцять зошитів рукопису (с. 1-1122) надрукувала на машинці дружина гетьмана Олександра (з дому Дурново) у 1945–1946 рокахб. Вони окреслюються як Перша Редакція Спогадів Скоропадського, екземпляр 2 (ССПР-2).

Крім двох згаданих, в архіві СЄДІ збереглася друга машинописна редакція твору. У своїх «Дневниках» під датою 4 квітня 1919 року Павло Скоропадський зазначив, що «Маляревський знайшов даму, і мої записки [тобто «Спогади»] переписуються»[6]. Повний текст «Спогадів», за винятком «Приложений», був надрукований на машинці, мабуть, згаданою вище дамою (?) на 465 нерегулярно нумерованих сторінках і відредагований автором власноручно між 1920 і початком 1922 року. Цей текст, що був визначений Є. Зиблікевичем і Я. Пеленським як друга авторська редакція «Спогадів» Скоропадського, екземпляр 1, далі позначатиметься аббревіатурою ССДР-1.[7] Мабуть, вона була здійснена, серед іншого, у зв'язку з підготовкою до друку «Уривка зі 'Споминів' Гетьмана Павла Скоропадського», що був опублікований в українському перекладі зі значними текстовими та смисловими купюрами в журналі «Хліборобська Україна» під заголовками «1-й Український Корпус» (IV, 7 і 8 [1922–1923], с. 3–40) і «Від початку 1918-го року до проголошення Гетьманства» (V [1924–1925], с. 31–92)[8]. Ці два фрагменти становлять близько 35 % усього тексту «Спогадів» П. Скоропадського.

З огляду на поганий стан машинопису Другої редакції Спогадів Скоропадського (ССДР-1), її наново передруковано на машинці на 502 сторінках у формі робочої копії за сучасним російським правописом у 1980-х роках. Друга частина XVI зошита «Приложения», яка нараховує 25 сторінок, була надрукована тоді ж. Ця робоча копія окреслюватиметься як Друга редакція Спогадів Скоропадського, екземпляр 2 (ССДР-2).

Друкований у цьому томі текст був скопійований з другої редакції «Спогадів» П. Скоропадського (ССДР-1). Це відповідає волі П. Скоропадського (підтвердженій дочкою гетьмана Оленою Отт-Скоропадською), оскільки автор, відредаговуючи власноручно і авторизуючи другу редакцію своїх «Спогадів», вважав її остаточною. Таким чином, опублікований у цьому томі текст «Спогадів» позначатиметься як Друга редакція Спогадів Скоропадського, екземпляр З (ССДР-3).

Соціально-культурний портрет Павла Скоропадського до Революції 1917 року

Павло Скоропадський був людиною двох культур — української та російської. З українською культурою його пов'язувало родове походження. Як відомо, він був нащадком одного з найвизначніших родів козацької України, до якої ставився з пошаною в сенсі територіального патріотизму (Landespatriotismus), залюбки користуючись поняттями «козаки», «українські козаки». Ряд його предків були високими козацькими старшинами, найвизначніший серед них — гетьман Іван Скоропадський (1646–1722), який обійняв гетманство після полтавської трагедії і намагався рятувати загрожепу українську державність і гуманно допомагати тим, хто підтримував незалежну мазепинську ідею. І хоча члени цього роду політично орієнтувалися на проросійсько-лояльну позицію і робили кар'єри в системі імперії, більшість із них не зреклася української державної гетьманської традиції. Згідно зі свідченням Павла Скоропадського, у їх домі плекалася повага до українства: «постійно співалися українські пісні», «з пошаною ставилися до бандуристів, які співали свої думи», «читалися і обговорювалися книги Костомарова та інших українських письменників», серед гетьманських портретів висів портрет гетьмана Івана Мазепи, до якого «ставилися мовчазно з симпатією»[9].

Одночасно Скоропадський був продуктом російської імперської системи, у якій зробив престижну військову кар'єру. З його поглягу, вирішальними чинниками успіху людини були не культурно-етичні пов'язання, а соціальний статус, кар'єра, зв'язки з імператорським двором. Як генерал та член верховного імперського істебліьх іенту, він відстоював російські військові цілі, до речі, повністю підтримувані іншими державами Антанти, а в пізнішій фазі війни — і СІЛА. Така позиція Скоропадського була зумовлена не симпатіями до поширеної тоді серед вищих військових кіл ідеї панславізму, а лояльністю до царського престолу та імперії. Відданий православному віросповіданшо (хоч не в клерикальному сенсі) і вірний підданий Російської імперії, він одночасно вважав себе патріотом і Росії, і України.

Такий на перший погляд складний портрет П. Скоропадського (з огляду на роздвоєну лояльність, яка, безсумнівно, відіграла роль у подальших політичних рішеннях) спричинився до того, що його особа, та й сам Гетьманат опинилися серед найбільш табуїзованих питань історії України XX століття, оповитих міфами, упередженнями або й відвертими фальсифікаціями.[10] Тому аналіз та оцінка даної теми до сьогоднішнього дня ускладнені антиісторичним ідеологізованим підходом більшості дослідників і публіцистів як в Україні, так і в діаспорі та відсутністю критичної біографії Скоропадського, а також аналітичної монографії про добу Другого Гетьманату і спеціалізованих досліджень різних його аспектів (за винятком взаємин з Центральними державами).[11] У підсумку можна вирізнити лише кілька загальних праць, як-от: офіційна біографія А.Маляревського «П. Скоропадский, Гетман всея Украины» (Київ, 1918); фактографічно-позитивістська робота, написана з прогетьманської перспективи, яку можна вважати своєрідною енциклопедією цього періоду і водночас єдиним посібником з історії Другого Гетьманату, — Д. Дорошенка «Історія України 1917–1923 pp.», том 2: «Українська гетьманська держава І918 року» (Ужгород, 1930; Нью-Йорк, 1954); генеалогічне дослідження О. Пріцака «Рід Скоропадських. Історично-генеалогічна студія» (Львів, 1938); аналітичний нарис І.С. Решетаря у його праці «The Ukrainian Revolution, 1917–1920» (Принстон, 1952), с. 143–207[12].

Взаємини з Центральними державами: Німецькою і Австро-Угорською імперіями

Серед головних тем, порушених у «Спогадах», важливе місце припадає українсько-німецьким взаєминам. Це можна пояснити присутністю німців в Україні під час гетьманату Павла Скоропадського, за умов Української Центральної Ради і встановлення 29 квітня 1918 року Української держави у формі Гетьманату. Аж тоді він мав нагоду виробити докладніший, хоч іноді й стереотипний образ знайомих йому німців. Як генерал, на перший план гетьман висував військових, до яких ставився дуже прихильно і діяльність яких в Україні оцінював позитивно, хоча й бачив негативний вплив німецької окупації в цілому. Він, зокрема, вважав маршала Германа фон Айхгорна, генерала Вільгельма Гренера та їхніх підлеглих висококваліфікованими, думаючими і відповідальними політиками, які за тогочасних умов намагалися реалізувати розв'язки, що якнайкраще влаштовували б як Німецьку імперію, так і Україну. Він вважав їх, наприклад, Гренера, демократами[13].

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});