Сповідь студента економічного вузу - Антон Сергійович Лобутинський
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
Ця риса не притаманна Гобсеку – за цим потрібно звернутися до представників звіриного світу, світу хижаків. Тут живе всім знайомий Шер-Хан, який тільки і бажає, щоб поласувати Мауглі. Він жадає влади, пошани і поваги. Його бажання повинні беззаперечно виконуватися, тому що він вважає себе господарем джунглів.
Наші джунглі, тобто, економічна система – це постійне зростання. Капіталізм – це нескінченне збільшення цифр. Вони збільшуються завдяки кількості вироблених товарів і послуг, співвідношенню експорту / імпорту, зростанню цін на одні товари і послуги і падінню цін на інші. Практично вся наша економіка – споживча. Щоб виробляти товари для споживачів – потрібні певні ресурси. Тому зростання економіки безпосередньо залежить від кількості наявних ресурсів. Якщо вони закінчуються, то капіталізм вимагає їх відшукати. Якщо в країни-виробника ресурсів немає, то вона може їх відібрати в іншої країни. Таким чином, якщо ресурси закінчуються, то війни не уникнути. Якщо у наддержави зі своєю надекономікою цифри перестають зростати, то війна неминуча.
При капіталізмі не злічити керівників і ляльководів. Головними представниками є "Трійка" – це група експертів, що представляють Європейський центральний банк (ЄЦБ), Європейський Союз (ЄС) і Міжнародний валютний фонд (МВФ). Все, чим займається «Трійка» – створює умови для банків і забирає гроші у простих людей. Механізми, за допомогою яких вони це роблять, зовсім не прості, але людям вселяють, що це програми допомоги. Для того, щоб пояснити, як працює МВФ і вся «Трійка», звернемося до економіста Ернста Вольфа.
Уявімо собі на земній кулі маленьке село. Цьому селу потрібна нова сільська рада – будівля обійдеться в 100 тисяч доларів. Мер йде в банк і просить 50 тисяч в кредит, так як половина вже є. Банк погоджується. Мер йде до директора будівельної компанії і пропонує йому розділити 50 тисяч порівну, тобто, забрати в свої кишені. Потім мер йде до сільської ради і з гіркотою повідомляє, що будівництво обійдеться в 150 тисяч доларів. Сільська рада це приймає, як і приймають всі жителі села, які зовсім не розуміються на економіці. Мер і директор будівельної компанії йдуть в банк. Там вони просять додаткові 50 тисяч доларів. Банк їм відмовляє, так як розуміє, що вони обидва корумповані.
Вони йдуть в інший банк, в третій, але всюди їм відмовляють. Тоді вони вирішують піти в Міжнародний валютний фонд. МВФ відразу ж погоджується, тільки з однією умовою: вони відправлять у село трьох своїх людей. Ці три людини приїжджають в село, оглядаються там і кажуть свої умови: щонеділі в селі відкрито базар, на якому продають овочі та м'ясо. З цього дня одне з місць на базарі буде належати одній великій американській компанії, яка виробляє продукти харчування і м'ясо. І це перша умова.
Друга умова: в селі є невелика ощадкаса, невеликий філіал, який видає кредити і стежить за рахунками своїх клієнтів. Відтепер поряд буде стояти невеликий філіал Goldman Saks банку. Третя умова МВФ: в селі є колодязь, який буде ними приватизований. Тепер МВФ говорить меру і директору будівельної компанії написати пропозицію про покупку цих трьох речей – місця на ринку, місця для банку і колодязя. Інакше громадськість буде задавати непотрібні питання.
Корумповані мер і директор пишуть заяву про пропозицію купити ці три речі. У селі відкривається філія Goldman Saks, який робить вигідні пропозиції для клієнтів і ощадкаса села через три місяці стає банкрутом. Тепер фінансова система села належить Goldman Saks. На ринку американська компанія починає продавати дешеву курку і місцеві фермери розоряються. Тепер компанія може підняти ціни, так як жителі повністю залежать від неї. І, нарешті, третя зміна. Люди з самого ранку йдуть до криниці, щоб набрати води, а там стоїть табличка, що вода знаходиться в магазині. Люди йдуть в магазин, де вода вже розфасована у пляшки і продається за заявленою ціною. А потім всі ці дії називаються програмою допомоги.
Європейський центральний банк і МВФ управляються керівництвом з США. Ці організації були створені для того, щоб США могли контролювати весь фінансовий світ – по суті, все життя на планеті. Долар був зроблений Сполученими штатами резервною валютою, тому що американці виробляли занадто багато продукції, яку не було куди подіти. Завдяки долару, вони отримали можливість експортувати товари по всьому світу і заробляти на цьому мільярди.
План Маршалла, який в підручниках позиціонується як гуманітарна допомога, зовсім не був таким. Завдяки йому штати зробили з Європи економічну фортецю проти СРСР, тому що там була планова економіка, яка забрала в капіталістів величезний ринок. США приходили в Африку, в Китай, в Ірак, до В'єтнаму, в Грецію. Вони приходили до багатьох країн – частіше туди, де були цінні природні ресурси. Наприклад, Африка, до появи там американських фінансистів, сама виробляла для свого народу продукти харчування. Тепер вони змушені імпортувати ці товари, так як населення зайнято роботами на промисловості, яка переробляє різноманітні ресурси для США.
Одна держава хоче керувати всім світом – і їй це вдається, так як банківська система для нас немов рятівник цивілізації. Але через це страждають люди – багато людей. Особливо коли інші держави не хочуть поступатися. Тоді починаються справжні катастрофи. Тоді солдати з іншого материку направляються в чужу країну для того, щоб відібрати чужі природні ресурси (хоча самі вони вважають, що захищають свою країну).
Таким чином, наш Гобсек виявляється не цинічним старим, а злим тигром, який хоче отримати людське дитинча не стільки заради наживи, скільки заради забави і зміцнення власного авторитету в тваринному світі. Але всі ми прекрасно знаємо, чим закінчив Шер-Хан.
Бідність – не дефект особистості
Економіст та письменник Рутгер Брегман під час виступу на TED процитував Маргарет Тетчер: «Бідність – це безхарактерність, дефект особистості». Що означає – бідні люди винні в тому, що вони бідні.
Більшість успішних людей вважає і сьогодні, що бідняки несуть відповідальність за свої помилки. Чому вони опинилися в такому становищі? Згідно зі статистикою – бідняки приймають велику кількість поганих рішень. Вони менш економні, жадібні, більше курять і п'ють, мало займаються спортом і погано харчуються. Здається, варто навчити бідних людей приймати більш вдалі рішення – навчити їх правильно жити, змінити цінності, показати інші референти. Підсумок один – бідна людина сама винна в тому, що вона бідна. За словами Рутгера Брегмана, – «я теж так думав довгий
