Сагайдачний - Андрiй Чайковський

- Овва! - гукнули козаки. - Не страшний нам пан Язловецький. Нехай лиш прийде, помiримось, хоч би й зараз.

Комiсари, не дiставши вiдповiдi, пiдступили справдi з невеличким вiйськом пiд Трипiлля.

- Пiддайтесь, панове запорожцi, нам, комiсарам його королiвської милостi, видайте нам цього бунтаря Косинського, а тодi не мине вас королiвська ласка, - гукали поляки до зiбраних на валах козакiв.

- Краще буде, як самi сюди прийдете, то поглядаєте собi мiж нами всiх бунтарiв. У нас є один Косинський, але то пан гетьман усього низового вiйська.

- Покайтеся, бо година помсти близька!

- За ласку вам дякуємо, а вам ми радимо, забирайтесь до диявольської мами, бо зараз привiтаємо вас олив'яними галушками, що нi один з вас живий не вийде.

Що було робити! З такою малою силою годi здобути фортецю. Комiсари взялись за переговори - козаки пристали на них, i так списано угоду, якої козакам анi снилося додержати. Вони обiцяли бути послушними i бiльше нiколи Косинського гетьманом не вибирати. Нiхто не вiрив у тривалiсть такої угоди, але комiсари мали чим похвалитися, що без проливу кровi покорили козакiв. Робили усе, мовляв, лiвою рукою, бо ж це на загальну думку не була справа Речi Посполитої, а гордого князя Острозького.

Косинський оставався далi в Трипiллi, не покидаючи думки допекти Острозькому. Його ватаги почали шарпати посiлостi княжi. Мiж iншими напали i пограбили Переяслав, що теж належав до старого князя. З Київщини i Брацлавщини перекинулись цi розрухи на Волинь, а всюди доставалось або Острозькому, або його приятелям. Шляхта жалувалась, що козаки "обычаемъ неприятельскимъ замки i места его кор. милости якъ и шляхецкие поседаютъ и людей забияютъ и мордуютъ… на послушенство своє примушаютъ".

Тi жалоби мали такий наслiдок, що король приказав шляхтi з тих воєводств збиратися пiд руку князя Острозького. Поза те уряд не вийшов зi своєї байдужостi до козацького руху.

Костянтин Острозький змобiлiзував сили i своїх приятелiв: Претвича, Вишневенького i Гульського Яна i вiддав команду своєму синовi Янушевi.

Косинський сидiв тодi в маєтностi князя в Острополi. Та це мiсце не видалось йому певним. Вiн пiшов далi на схiд i окопався пiд П'яткою близько Чуднова. Вiйсько князя пiдступало не разом, а частинами. Косинський користав з того i побивав одних по других. Так само було, коли наспiла головна сила. Це було 23 сiчня 1593 року. День був тихий, морозний. Ця зима дала багато снiгу, що зверху примерз. Косинський вдарив смiло на вiйсько княже. Воно не вдержало i стало розбiгатися.

- Побiда! - гукали козаки i перли за втiкачами, добиваючи їх серед глибокого снiгу. Косинський радiв, що одним ударом вдалося ворога розтрощити. Та сталося щось несподiване. В саму пору прийшов князь Януш з новими галицькими силами i вдарив на козакiв, що, ганяючись за втiкачами, порозбiгалися. Усе пiшло шкереберть. Малi козацькi конi западали в глибокий снiг, в якому легше було повертатися великим панським коням. Погром був страшний. Косинському ледве з невеликим гуртом козакiв вдалося втекти за вали П'ятки i тут замкнутися.

Пiд час того бою Северин Наливайко робив так, щоб найменше до бою мiшатися i найближче держатися князя. Князевi старому, який нарочно сюди приїхав, пояснив Наливайко, що йому серед такого снiгу нiяк орудувати гарматою, але як прийде до облоги, то вiн уже покаже що вмiє.

I справдi зачалася облога. Наливайко мусив лаштувати гармату на своїх братiв.

- Пане Северине! - гукали козаки з валiв. - I ти став панською собакою? Ну, ну, бреши на братiв - не вийде тобi це на здоровля, ще ми стрiнемось.

Косинський пiзнав, що чи тепер, чи в четвер, а треба буде здатися. Вiн послав свого довiреного з листом до князя Олександра Вишневецького, просячи його о посередництво.

Вишневецький прочитав листа князевi, а цей каже:

- Такому лотровi, бунтаревi замала кара згинути на колi.

- Ваша милiсть, треба по-християнськи. Ласкою покорений ворог може з вдячностi стати приятелем.

- Не треба менi його приязнi. Пане Северине, як довго здобувати будеш це бунтарське гнiздо?

- Можу його здобути в однiй хвилi, - каже Наливайко. - Знаю таку одну чудотворну гармату, що нам вiдразу всi брами створить, а це є ласка вашої милостi для всiх обложених.

- I ти тої самої спiваєш?

- Так, ваша милiсть. Я козак i знаю козацький звичай. Вони доведенi до розпуки, усi вигинуть до одного, а не здадуться, анi свого ватажка не видадуть. Силою ми його живого не дiстанемо.

- Так нехай пропадуть усi! - каже сердито князь.

- Стiльки кровi християнської православної поллється. Ворог уже впокорений, а того лише вашiй милостi було треба.

Князь задумався, ходячи по кiмнатi.

- Добре, - каже. - Ще той раз, останнiй, прощаю їм. Пiдеш до них на переговори.

- По приказу вашої милостi пiду зараз.

Наливайко взяв iз собою сурмача й пiдступив пiд вали. Його зараз пiзнали козаки.

- З чим приходиш, Наливайку? Гляди, що куля тебе не мине, бережись!

- Не говори небилиць, а висилайте когось iз старшини до переговорiв.

Послали сотника Шила з писарем генеральним Iваном Кречковичем.

Шило каже:

- Не подам тобi, Наливайку, козацької руки, ти зрадник козацтва. Чи не мали пани кого iншого послати?

- Сотнику, опiсля нехай козацтво мене осудить. Сам я поставлюся на суд, на саму Сiч, або куди хочете, але знайте це,- що я просив за вами всiма, бо вас усiх мали саджати на колi. Ось спитай присутнього тут пана Претвича.

Претвич потвердив це.

Княжi посли поставили умови мира подiбнi до трипiльських. Але козаки тепер зобов'язалися скинути Косинського з гетьманства i нiколи його не вибирати. Зобов'язалися не нападати анi княжих осель, анi посiлостей тих панiв, що з князем стояли. Поставлена була ще одна упокоряюча церемонiя. Косинський мав три рази вдарити чолом перед князем i його синами.

По тiй понижаючiй церемонiї усiх козакiв враз iз Косинським випустили на волю, забравши їм усю гармату, разом 26 штук.

Косинський закипiв ще бiльшим гнiвом на князя. Прямо з-пiд П'ятки подався на Запорожжя зiбрати новi сили до дальшої боротьби.

IХ

То був останнiй похiд старого князя Костянтина. Вертався до свого Острога з великим трiумфом, як побiдник. Тих усiх, що йому помагали, нагородив по-кня-жому. Пороздавав їм рiзнi надання в своїх посiлостях. Северин Наливайко не хотiв такої нагороди прийняти.

- Такий непосидющий дух, як я, - говорив князевi, - не може придержуватись одного мiсця. Для козака свiт широкий, то його вiтчина.

Князь нагородив його золотом i гарною шаблею з своєї зброївнi, подарував йому гарного коня з багатим сiдлом.

На приїзд князя роблено в Острозi великi приготування, в яких брала участь i княжа школа. Скомпоновано канти й вiршований привiт. Петровi Конашевичевi припала честь вiтати князя вiршованою промовою, в якiй величалися великi лицарськi прикмети князя. Було то в мiсяцi лютому. День був погiдний. Далеко в дорозi порозставлювано гончих, якi мали звiщати, коли княжа коляса приблизиться.

Усе мiщанство вийшло назустрiч. Поставлено ворота з смеречини. Церкви вийшли з хоругвами. Школа уставилася пiд наглядом ректора бiля школи. Як князь сюди зблизився, школярi вiдспiвали кант, а тодi Конашевич приступив до княжої карети й виголосив смiло похвальний вiрш, який князевi дуже подобався.

- А, то ти, лучнику! Пiзнаю тебе. Гарно ти вирiс. Завтра прийди до мене на замок.

Той день був великим празником для Острога. Увечiр палено смолоскипи й смолянi бочки. З вежi княжого замку трубiли на широкий свiт сурмачi славу князя. Цiлий день дзвонили по усiх церквах дзвони, правились молебнi.

Одна лише душа була, що не веселилася тої днини: Северин Наливайко. Йому запала гострою колючкою в душу та зневага, якої дiзнав вiд старого сотника Шила, що назвав його зрадником козацтва й не подав руки.

Першим словом, яким привiтав брата Дем'яна, було:

- Пропала, брате, моя козацька слава. Менi Запорожжя цього нiколи не вибачить.

Вiн оповiв подрiбно цiлий похiд i яку заключили мирову з козацтвом.

О. Дем'ян його заспокоював:

- Не турбуйся тим, брате, лише трохи потерпи, а все гаразд виясниться, i запорожцi тебе виправдають. Химерний то народ, тi запорожцi - з часом усе забудеться. При найближчiй нагодi пошлеш їм гарний подарок, i все забудеться. Ти пам'ятай про те, що сповнив єси гарне дiло. Раз, що добрi вiдносини мiж князем i Наливайками покрiпшали, по-друге, ти охоронив вiд неминучої смертi такого ватажка, як Косинський. З князем то так, що поки вiн жиє, треба його використати для православної церкви. Що тепер вiд нього церква дiстане - то наше, по його смертi готово все пропасти. Бо хто ж перейме спадщину? Його зляшений синок Януш, його дочка Радивилева, ну i нiчого не обiцяючий син, а з Олександром, то не знати, що буде, бо вiн слабкого здоровля.

По тiм походi Северин довго не важився показатися поза посiлостi князя Костянтина.

Петро Конашевич дiстав вiд князя гарної роботи срiблом кований лук i тридцять київських стрiл. Стрiли київськi, були на той час дуже вартною рiччю. За десять таких стрiл, прикрашених орлиними перами, давали кримцi один човен солi.