Сагайдачний - Андрiй Чайковський

- Ваша милосте, - сказав потиху старий слуга князевi, - вiд довшого часу нетерпеливиться пан Северин Наливайко й хоче пильно з вашою милiстю говорити.

- От добре, що ми тут усi зiбранi, - каже князь до гостей, - якраз Наливайко хоче до мене. Мiркую, що хоче вимовити менi службу - то по-лицарськи, бо мiг вiд'їхати, не кажучи анi слова. Нехай тут прийде.

За хвилю увiйшов Северин Наливайко. Вбрався, як на велике свято, в кунтуш бронзової краски з червоним, як кров, сподом, у червонi штани й сап'яновi чоботи. Виглядав, як мальований. Вiн не сподiвався застати таке свiтле товариство, але цiлком не збентежився панами. Вiн вклонився вiд порога, а далi пiдступив до князя й, кланяючись у пояс, промовив;

- Ваша голова, милостивий князю!

- З яким дiлом приходиш, пане Северине?

- Зачуваю, бо вже про те говорять, що ваша милiсть ладиться в похiд на свавiльникiв пiд Бiлу Церкву. Смiю спитати вашої милостi, що прикажете, ваша милосте: вiрному слузi остати на печi чи йти в поле?

На тi слова всi дуже зачудувалися, бо дожидали чого iншого.

- Хiба ж ти би пiшов проти козацтва воювати?

- Коли ваша милiсть не прикажуть, то не пiду…

- Таж козаки - твої брати.

- А ваша милiсть - мiй батько, батько ближчий, чим брати. Було б погано, коли б я опустив у пригодi мого добродiя й пристав до його ворога.

- А нема в твоїх словах якої хитростi, бо самим словам вiри не йму?

- Ваша милiсть Наливайка не знають, як видно. Вiн найвiрнiший слуга вашої милостi, та я ще мушу виправдати свою нетерплячку, я, слуга, повинен ждати, поки пан не прикаже, але я мушу знати волю вашої милостi наперед. Зiбрати вiйсько - то не через плiт перескочити. Треба негайно зiбрати людей, узброїти, нагодувати. Вiдтак треба все впорядкувати. Треба людей заздалегiдь упередити, а то тi шибайголови пiдуть на той бiк. Вони без вiйни, як риба без води, жити не можуть.

Усiм та смiлива розумна мова козацького ватажка дуже сподобалась.

Князь Костянтин каже:

- Твоя мова розумна i щира. Пам'ятай, пане Северине, що хто нам прислужиться, той може бути певний нагороди. Князь слова додержує. По тiм походi, коли так буде, як ти говориш, будь певний моєї ласки. Даю тобi дозвiл на збирання козацтва, роби, як знаєш. Усього будеш мати, а що ти неабиякий ватажок, то я це знаю.

Наливайко вклонився й вийшов.

- Це певний чоловiк i певно нашої справи не зрадить, - каже Вишневецький.

- Вiн нам бiльше прислужиться, як хто iнший, - каже князь Януш, - По-перше, то справний ватажок i вмiє орудувати гарматою.

- I розумiв козацьку тактику.

- На Северина ждав на замковiй вулицi о. Дем'ян.

- Трохи не подавився своїми власними словами, так садивсь на чемностi. Щоб тiльки за твоєю радою, брате, не втратив козацької слави.

- Не втратиш, увесь свiт дiзнається, яку ти козацтву прислугу зробив.

- Нiхто того знати не буде, а всi мене побачать там, по тiм боцi, де я не повинен бути. Та вже вороття нема, бо коли я сам заявив князевi свої послуги, то аж тепер би зрадником остав. Нехай дiється Божа воля!

VIII

В Бiлiй Церквi все заспокоїлося. Козаки Косинського жили з мiщанами в згодi; був у городi порядок; Косинський з старшиною сидiв на замку i тут укладали план дальшої вiйни. Косинський розписував листи на всi сторони й взивав козацтво єднатися пiд його булавою. Писав на Запорожжя, писав до своїх приятелiв, писав до московського царя.

Зiйшлась рада козацьких старшин. Косинський був у добрiм настрої духа. Мав надiю, що на весну пiднiме до себе усю козаччину проти панiв, що на Українi заведеться новий лад без хлопа i пана.

Мiж його старшиною був сотник Максим Шило. Вiн, вислухавши голоси товаришiв, каже:

- Пане гетьмане, ти все бачиш пiд схiд сонця, а воно так не є. Завчасно ще, щоб уся Вкраїна на панiв встала. Буде доволi наших лицарiв по тiм боцi. От зараз скажу: ти, гетьмане, писав до Наливайка. Ти його сподiваєшся. Для нього оставив ти одну важку роботу, а то впорядкувати гармату нашу, окопати город. Вiн до того мистець.

- I вiн це, певно, зробить, то мiй добрий знайомий.

- Зробить, але не на цiм боцi. Я дiстав вiстку певну з Острога, що Наливайко держиться цупко княжого хвоста i збирає на нас козацтво.

У всiх, що те чули, наче б громом вдарило.

- Сотнику, - каже Косинський, - чи це аби не наклеп на славу доброго козака.

- Дай Боже, щоб це був наклеп, та воно щира правда. Северин пiшов туди. При князевi стоїть i його брат, пiп Дем'ян. А вони оба нерозлучнi, як можна було на нього надiятися?

- Обiйдемося без Наливайка, - каже Косинський,- я теж потрафлю орудувати гарматою.

- Не в тiм дiло, а лише в цiм, що на других уповай, а своїми силами роби. Ти, гетьмане, надiєшся i на московського царя, i на орду, а з того пуття не буде. Цар тодi вмiшається в наше дiло, як побачить у тiм свою користь, а хан татарський на те тiльки прийде нам з помiччю, щоб собi за згодою козацтва ясиру набрати та Україну пограбити. Нiкому я не вiрю, нi на кого не уповаю, хiба - на свою шаблю.

- Так, по-твоєму, не зачинати нам нiчого, хiба розiйтись додому?

- Я того не кажу, але нiде правди дiти, боюсь, щоб ми задалеко з такими силами не зайшли. Ми задалеко вiд Запорожжя. Коли б вороги позаду нас станули, так хiба на дикi поля. Нам треба десь ближче.

- Ми замок Бiлоцеркiвський приведемо до ладу i можна буде довго оборонятися. Припасiв всiляких тут доволi.

- Кажу вам, що ви дiти, - говорив старий Шило. - Зачинати вiйну проти панiв-гнобителiв на те, щоби сидiти за валами? Подумайте! На таке дiло йти вперед, не задержуючися, здобувати замки на те, щоби їх нищити, щоб пани вiдтак нiде не знайшли захисту. Але нас замало, щоб йти вперед. Пам'ятайте, товаришi, з ким граємо, - то неабиякий шляхетка, то - Острозький. Вiн лише десяту часть своїх грошей видасть, а поставить таке вiйсько, що з нiмецьким цiсарем помiряється, не то що. Я кажу так: Бiла Церква не до оборони. Шукати нам пригiднiшого мiсця, а за той час збирати сили, рушити цiле Запорожжя. Тепер би нам лише потроху рвати панiв, де вдасться, а цiлої нашої сили не виставляти, поки не запевнимось, що ми побiдимо.

- На твiй резон, сотнику, то нам нiколи не доконати великого, задуманого дiла.

- Пане гетьмане, ти береш рiч гарячо. Не наставляй даремне голови. Ти лицар, ти добрий ватажок, але ти нерозважний, i то тебе згубити може. Чи доконаємо ми задумане дiло? Нi! Ми робимо початок, уготовляємо путь грядучим поколiнням, анi ми, анi тi, що прийдуть зараз по нас, не поконаємо панiв, це зробиться пiзнiше. Але початок треба комусь зробити. Треба показати мировi хрещеному, що можна би це зробити, якби це й те.

- А поки що на нас йде королiвська комiсiя, - обзивається Павло Жук. - Вони вже в Фастовi отаборились. Самих знатних панiв до нас, худопахолкiв, король посилає.

- Кого?

- Претвича, Струся, Гульського, разом з ними йде i наш паперовий гетьман Язловецький, - самих старостiв понасилали.

- А йде за ними вiйсько?

- Нi, вислали самих комiсарiв. То таке дiло, панове, що короннi пани не конче то за Острозьким руку тягнуть. Вважають це дiло приватним самого князя з козацтвом. Це для нашої справи i добре. Нам леда день сподiватися письма з адмонiцiями, i зачнуться переговори, з котрих нiякого пожитку не буде.

- Не може це бути, щоби комiсари без вiйська йшли. Я знаю вiд своїх людей, що якась там сила з ними, i по якого чорта вони би окопувались у Фастовi…

- А я все кажу, що Бiла Церква для нас не добре мiсце, - говорив Шило.

- А куди б ти гадав?

- Краще в Трипiллi. Звiдсiля заберемо усю гармату та мунiцiю. Зайняли Бiлу Церкву, займемо i те. Чи згода, панове товариство?

- Авжеж, що згода!

I Трипiлля зайняти не було великої штуки, бо нiхто не хотiв його обороняти, а ця здобича, яку тут знайшли, варта була легкого труду.

Косинський видав приказ добре окопатися та поустановляти гармати як тi, що тут знайшли, так i тi, що привезли з Бiлої Церкви. Не довго ждали, як тут з'явився посланець вiд польських комiсарiв з листом вiд пана Миколи Язловецького. Цей поставлений польським урядом "старший" над низовим вiйськом писав:

"Панам молодцям запорозьким, що в Трипiллi пiд той час.

Панове молодцi! Хоч ви, не вважаючи на моє писання, вже показали себе непослушними i королевi, пановi своєму, i менi самому, забувши свою присягу i обов'язки супроти природженого пана, але я розумiю, що ви то вчинили через Косинського, зрадника королевi i Речi Посполитiй, i думаю, що за одного лотра всi не схочете терпiти. Тому посилаю до вас ще цього листа, наказуючи вам iменем короля, щоби ви того лотра видали, а самi волi королiвськiй не противилися, бо тут ви породилися i трудно б було вам обiйтися без Польщi, котрої вам би вже не знати. Iнакше замiсть того, що я з вами мав служити королевi й кров поганську розливати, - коли ви зараз не ув'язните того лотра i не вишлете послiв до мене, то я за помiччю божою з людьми королiвськими буду мститися над вами".

- Овва! - гукнули козаки. - Не страшний нам пан Язловецький. Нехай лиш прийде, помiримось, хоч би й зараз.

Комiсари, не дiставши вiдповiдi, пiдступили справдi з невеличким вiйськом пiд Трипiлля.