КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Утримання — самовільне протиправне залишення в своєму користуванні релігійної святині. Утримання буде незаконним і в тому разі, коли отримання в користування відбулося на законних підставах, але для подальшого утримання такі підстави відсутні.

Осквернення — глум над релігійною святинею, наруга, опоганювання, що порушує святість поховання, релігійної споруди, ікони тощо. Глум над святинею можливий різними способами, в тому числі шляхом її пошкодження або зруйнування (див. коментар до ст. 178 КК).

Знищення (зруйнування) релігійної святині — це доведення до повної непридатності щодо цільового призначення святині, внаслідок чого вона втрачає свою специфічну цінність або взагалі перестає існувати як така.

Для ‘встановлення чи була знищена релігійна святиня проводиться відповідна експертиза.

Об’єктивна сторона має місце лише у випадку, коли релігійна святиня знищена саме в результаті суспільне небезпечної дії.

Знищення релігійної святині — пам’ятки історії або культури тягне за собою додаткову кваліфікацію за відповідною частиною ст. 298 КК.

Спосіб вчинення осквернення чи знищення релігійної святині та розмір матеріальної шкоди, яку спричинив злочин, як правило не впливають на кваліфікацію.

Разом з тим, у разі вчинення знищення релігійної святиш загальнонебез-печним способом, або якщо це спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, відповідальність настає за сукупністю злочинів — за ст. 179 і ч. 2 ст. 194 КК чи ст. 196 КК.

Моментом закінчення злочину слід вважати скоєння утримання чи осквернення релігійної святині, тоді як при знищенні — настання цього суспільно-небезпечного наслідку.

Місцем скоєння злочину може бути місце паломництва чи місце проведення релігійного заходу (релігійного обряду тощо).

Час вчинення злочину не впливає на його кваліфікацію, але якщо злочин був розпочатий під час здійснення релігійного обряду чи суспільне небезпечний наслідок настав до здійснення обряду, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 179 і ч. 1 ст. 180 КК України.

3. Суб’єктивна сторона — прямий умисел щодо діяння — утримання та осквернення релігійної святині, при знищенні святині — умисел щодо діяння та умисел або необережність щодо наслідку — знищення релігійної святині.

Мотив не впливає на кваліфікацію, але наявність хуліганського мотиву вимагає додаткової кваліфікації за ст. 296 КК як хуліганства.

Метою утримання святині може бути її осквернення, а метою осквернення може бути знищення предмета злочину саме як релігійної святині. Наявність мети перешкоджання здійсненню релігійного обряду свідчить про прямий умисел на вчинення злочину, передбаченого ст. 180 КК і потребує додаткової кваліфікації як замах чи закінчений злочин залежно від настання суспільне небезпечних наслідків, що сталися в результаті перешкоджання здійсненню обряду.

4. Суб’єкт злочину як загальний — фізична особа, яка досягла 16-ти років, так і спеціальний — службова особа (в тому числі керівник релігійної організації).

Якщо утримання, осквернення або знищення релігійної святині сталося як результат діяння, вчиненого службовою особою, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю злочину, передбаченого ст. 179 КК, і злочинів, передбачених статтями 364, 365 чи 367 КК.

Стаття 180. Перешкоджання здійсненню релігійного обряду

1. Незаконне перешкоджання здійсненню релігійного обряду, що зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд, —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Примушування священнослужителя шляхом фізичного або психічного насильства до проведення релігійного обряду —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

У частині 3 ст. З Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено: «Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягають лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров’я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов’язанням України».

Отже, заважання віросповідуванню поза встановленими межами і є незаконним.

1. У частині 1 ст. 180 КК безпосереднім об’єктом злочину є право на безперешкодне здійснення релігійного обряду, додатковим факультативним об’єктом — діяльність релігійної організації.

2. Об’єктивна сторона полягає в діях по незаконному перешкоджанню будь-яким способом здійсненню релігійного обряду, що призвели до настання суспільне небезпечних наслідків, указаних в диспозиції статті, що розглядається.

Злочин вважається закінченим з моменту зриву обряду або загрози такого зриву.

Під здійсненням (проведенням, виконанням) релігійного обряду у статтях 180 і 181 КК слід розуміти одноособове чи колективне відправлення релігійного культу чи ритуального обряду (ст. 35 Конституції України).

Під зривом релігійного обряду розуміється неможливість розпочати запланованого чи зупинка здійснюваного релігійного обряду.

Під загрозою зриву слід розуміти реальну небезпеку неможливості здійснення канонічного обряду певної релігії.

3. Суб’єктивна сторона — умисна форма вини: особа усвідомлює, що своїми діями ставить під загрозу здійснення релігійного обряду, передбачає, що в результаті цих дій обряд буде або може бути припинено (не розпочато) і бажає або свідомо допускає цей суспільне небезпечний наслідок.

Мотив злочину не впливає на кваліфікацію.

4. Суб’єкт злочину — як загальний — фізична особа, яка досягла 16-ти років, так і спеціальний — службова особа (у тому числі і керівник релігійної організації).

У частині 2 ст. 180 КК передбачена відповідальність за насильницьке здійснення релігійного обряду.

5. Безпосередній об’єкт злочину — право на добровільне (безперешкодне) здійснення релігійного обряду; додатковий обов’язковий об’єкт — здоров’я потерпілого; додатковий факультативний об’єкт — діяльність релігійної організації.

Потерпілим від цього злочину є священнослужитель тієї чи іншої релігійної організації.

6. Об’єктивна сторона — примушування священнослужителя до виконання релігійного обряду.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення примушування.

Під примушуванням розуміється протиправний вплив на потерпілого з метою здійснення священнослужителем насильницького релігійного обряду.

Спосіб примушування — фізичне чи психічне насильство над потерпілим.

Під фізичним насильством як ознакою об’єктивної сторони примушування священнослужителя слід розуміти фізичний вплив на останнього (завдання ударів, побоїв, тілесних ушкоджень) з метою подолання опору, який потерпілий чинить чи може чинити примушуванню здійснити обряд.

Під психічним насильством щодо священнослужителя слід розуміти застосування до потерпілого погрози фізичного насильства над ним чи близькою йому особою з метою примусити священнослужителя виконати релігійний обряд всупереч його волі.

Фізичне чи психічне насильство завжди передує здійсненню насильницького обряду, але може бути застосоване і під час проведення священнослужителем добровільного релігійного обряду.

Результат насильницьких дій злочинця, таких як, наприклад, спричинення тілесних ушкоджень, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів — примушування до проведення насильницького обряду і злочинів проти здоров’я особи.

7. Суб’єктивна сторона — прямий умисел: особа усвідомлює, що насильницьким шляхом примушує священнослужителя здійснювати обряд і бажає так діяти.

Мета і мотив злочину на кваліфікацію не впливають.

8. Суб’єкт злочину — як загальний, так і спеціальний — службова особа (в тому числі і керівник релігійної організації).

Стаття 181. Посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів

1. Організація або керівництво групою, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей або статевою розпустою, —

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, поєднані із втягуванням в діяльність групи неповнолітніх, -караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є релігійна діяльність особи щодо двох проявів свободи віросповідання: проповідування віровчень і здійснення релігійних обрядів. Додатковим обов’язковим об’єктом є здоров’я і життя особи або суспільна моральність, додатковим факультативним об’єктом може також бути діяльність релігійної організації.