КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

10. Частина 2 ст. 177 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно (див. коментар до ч. 1 ст. 32 КК) або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, під яким згідно з приміткою до цієї статті розуміється розмір, що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При визначенні цих розмірів слід також враховувати положення п. 22.5 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

11. У частині 3 ст. 176 КК передбачена відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені спеціальним суб’єктом — службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи (наприклад, мало місце примушування до співавторства у винаході, розробці корисної моделі, промислового зразку, створеного підлеглим; виключення підлеглого з кола співавторів тощо). Про поняття службової особи див. коментар до ст. 364 КК.

Стаття 178. Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків

Пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку —

карається штрафом до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від одного до трьох років.

Суспільна небезпечність злочинів, передбачених у статтях 178—181 КК, полягає в їх посяганні на свободу совісті як однієї з основних природних свобод людини.

Право на свободу совісті та віросповідання передбачене нормами Конституції — Основного Закону України (ст. 35), чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України (Конвенція про захист прав людини та основних свобод, ст. 9), законами України (Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», ст. 3).

1. Основним безпосереднім об’єктом пошкодження релігійних споруд чи культових будинків є безперешкодне проведення громадянами України, іноземцями та особами без громадянства заходів релігійного характеру (обрядів та зібрань), а додатковим обов’язковим об’єктом — відносини власності.

Предмет злочину — релігійна споруда чи культовий будинок, якими є будова обрядового призначення, яка, як правило, має внутрішнє приміщення. Віднесення будови до релігійної споруди чи культового будинку як предмета злочину здійснюється шляхом проведення релігієзнавчої експертизи.

2. Злочин, що розглядається, відносять до злочинів з матеріальним складом, його об’єктивна сторона — будь-яке діяння, що призвело до пошкодження чи зруйнування релігійної споруди чи культового будинку як наслідку суспільне небезпечного посягання.

Спосіб вчинення злочину (механічний, фізичний, хімічний тощо) та розмір матеріальної шкоди, яку спричинив злочин, на кваліфікацію не впливають.

У разі вчинення пошкодження чи зруйнування загальнонебезпечним способом, або якщо це спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, відповідальність настає за сукупністю злочинів — за ст. 178 і ч. 2 ст. 194 чи ст. 196 КК.

Наслідками суспільно-небезпечного діяння особи є: 1) пошкодження релігійної споруди чи культового будинку; 2) зруйнування релігійної споруди чи культового будинку.

Під пошкодженням у ст. 178 КК розуміється приведення споруди (будівлі) до її часткової непридатності, тобто якщо зберігається можливість її відновлення як релігійної (відновлення властивостей будови віросповідаль-ного призначення).

Зруйнування — це стан споруди, за якого неможливе її цільове використання через приведення її до повної непридатності — втрата будівлею якості предмета культового призначення.

Об’єктивна сторона має місце лише у випадку, коли саме в результаті суспільне небезпечного діяння винного настав хоча б один із наслідків, передбачених диспозицією ст. 178 КК.

Пошкодження чи зруйнування пам’ятки історії або культури, що використовується як приміщення культового призначення, тягне за собою додаткову кваліфікацію за відповідною частиною ст. 298 КК.

Для встановлення, чи була пошкоджена (зруйнована) релігійна споруда або культовий будинок, проводиться відповідна експертиза.

Місцем скоєння злочину шляхом суспільне небезпечного діяння як правило є місце знаходження споруди або будинку.

Час вчинення злочину не впливає на його кваліфікацію, але якщо злочин був розпочатий під час здійснення релігійного обряду чи суспільне небезпечні наслідки настали до здійснення обряду, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 178 і ч. 1 ст. 180 КК України.

3. Суб’єктивна сторона злочину — умисна або змішана форма вини: прямий умисел щодо діяння та умисел або необережність щодо наслідків діяння.

При умислі винний усвідомлює, що безпосередньо чи опосередковано впливає на предмет злочину, передбачає, що в результаті його діяння релігійна споруда чи культовий будинок буде ушкоджено або зруйновано і бажає або свідомо допускає настання такого наслідку.

Якщо при пошкодженні чи зруйнуванні релігійної споруди або культового будинку загальнонебезпечним способом особа бажала або свідомо допускала настання тяжких наслідків, вчинене потрібно кваліфікувати також за ч. 2 ст. 194 КК і за відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за злочини проти життя та здоров’я людини. Так, за наявності умислу до позбавлення життя людини при підпалюванні релігійної споруди, винний відповідає за ст. 178, ч. 2 ст. 194 і відповідним пунктом та частиною ст. 115 КК.

Мотив злочину не впливає на його кваліфікацію, але наявність хуліганського мотиву вимагає додаткової кваліфікації за ст. 296 КК як хуліганства, що призвело до пошкодження релігійної споруди чи культового будинку. Встановлення антирелігійного чи релігійного мотиву вчинення злочину свідчить про прямий умисел на вчинення злочину проти свободи совісті і за наявності об’єктивних ознак потребує додаткової кваліфікації за статтями 179 чи 180 КК.

Злочин може мати різну мету вчинення — помсту, «спасіння» тощо. Злочинець може не мати на меті перешкоджання здійсненню релігійного обряду шляхом вчинення суспільне небезпечного діяння, але наявність такої мети свідчить про прямий умисел на вчинення злочину, передбаченого ст. 180 КК, а осквернення релігійної святині — ст. 179 КК і потребує додаткової кваліфікації як замах на перешкоджання здійсненню релігійного обряду або як осквернення релігійної святині.

Наявність мети — ослаблення внутрішньої безпеки держави — свідчить про вчинення злочину проти основ національної безпеки України — диверсії (ст. 113 КК).

При змішаній формі вини особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає, що в результаті її дії чи бездіяльності буде пошкоджена чи зруйнована релігійна споруда чи культовий будинок, але легковажно розраховує на відвернення таких наслідків, або не передбачає настання цих наслідків, хоча повинна і могла їх передбачити.

4. Суб’єкт злочину — приватна особа, яка досягла 16-ти років. Якщо пошкодження чи руйнування сталося в результаті діяння, вчиненого службовою особою, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю злочину, передбаченого ст. 178, і злочину, передбаченого розділом XVII Особливої частини КК — «Злочини в сфері службової діяльності» — статті 364, 365 чи 367 КК.

Стаття 179. Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь

Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь — караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

У частині 1 ст. 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва). У частині 9 ст. 17 Закону передбачено заборону самовільного захоплення культових будівель чи привласнення культового майна.

1. Безпосередній об’єкт злочину — право на безперешкодне поклоніння (вшанування) святиням, додатковий обов’язковий об’єкт — відносини власності, додатковий факультативний об’єкт — діяльність релігійної організації.

Предмет злочину — релігійна святиня — споруда чи культовий будинок, інші предмети матеріального світу, шановані в певній релігії (релігійній організації), які є у державній власності чи у власності релігійної організації, а також місце поклоніння певної релігії.

Віднесення шанованого віруючими предмета, споруди чи місця поклоніння певної релігії до релігійної святині як предмета злочину здійснюється шляхом проведення релігієзнавчої експертизи.

2. Об’єктивна сторона — утримання чи осквернення релігійної святині, а також її знищення шляхом вчинення дій будь-яким способом.

Утримання — самовільне протиправне залишення в своєму користуванні релігійної святині. Утримання буде незаконним і в тому разі, коли отримання в користування відбулося на законних підставах, але для подальшого утримання такі підстави відсутні.