КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

22. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 121 КК, характеризується умисною виною. Умисел при цьому може бути як прямим, так і непрямим. Винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров’ю потерпілого і бажає або свідомо припускає її настання.

У судовій практиці трапляються випадки, коли необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень помилково кваліфікується як вчинене умисно.

Так, було визнане неправильним засудження за умисне тяжке тілесне ушкодження Є., який ударив потерпілого в обличчя, внаслідок чого той упав і, ударившись головою об асфальт, одержав перелом кісток черепа і струс головного мозку. ВСУ відзначив, що Є., завдаючи удару в обличчя, не передбачав таких наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити, тобто діяв не умисно, а з необережності, і кваліфікував його дії як необережне тяжке тілесне ушкодження (Рад. право. — 1971. — № 3. — С. 102-103).

У справі Р., засудженого за умисне тяжке тілесне ушкодження, було встановлено, що він, з’ясовуючи в барі стосунки зі своєю колишньою дружиною К., коли вона нила вино з келиха, ударив її по руці з метою вибити у неї з рук келих. Від цього удару келих розбився і його осколками було травмовано обличчя потерпілої, зокрема око, що призвело до стійкої втрати працездатності. Розглянувши цю справу, ВСУ дійшов висновку, що, завдаючи удару по руці К., в якій був келих з вином, Р. не передбачав, що осколок розбитого келиха може потрапити в око потерпілої, хоча міг і повинен був передбачити такі наслідки. У зв’язку з цим дії Р. були перекваліфіковані на необережне тяжке тілесне ушкодження (Рад. право. — 1991. — № 1. — С. 82—83).

Відповідальність за ст. 121 КК настає й у тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров’ю, а фактично було спричинено тяжке тілесне ушкодження.

У разі, якщо прямий умисел винного був спрямований на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, а фактично було спричинене більш легке тілесне ушкодження, відповідальність повинна наставати за замах на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

23. Мотив і мета заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження можуть бути різними, їх з’ясування сприяє правильному визначенню ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину та індивідуалізації покарання. На кваліфікацію цього злочину мета вливає лише в разі, коли умисне тяжке тілесне ушкодження вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб, що передбачено ч. 2 ст. 121 КК.

Встановлення мотиву і мети умисного тяжкого тілесного ушкодження також є необхідним для відмежування цього злочину від інших. Так, зокрема, умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків кваліфікується за ч. З ст. 345 КК, умисне заподіяння захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги — за ч, 3 ст. 398 КК тощо.

. 24. Кваліфікуючими ознаками умисного тяжкого тілесного ушкодження, передбаченими ч. 2 ст. 121 КК, є вчинення його: 1) способом, що має характер особливого мучення; 2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого або інших осіб; 4) на замовлення; 5) умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

25. Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження способом, що має характер особливого мучення, спричиняє потерпілому особливо сильні страждання, свідчить про особливу жорстокість, нелюдськість винного. Для складу злочину, що розглядається, необхідно встановити наявність однієї чи кількох ознак тяжкого тілесного ушкодження, передбачених ч. 1 ст. 121 КК, і, крім того, визнати, що спосіб заподіяння такого тілесного ушкодження був поєднаний з особливим мученням потерпілого. Інакше кажучи, особливе мучення само по собі не є видом тяжкого тілесного ушкодження і може тягти відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК лише за наявності однієї з ознак, перелічених в ч. 1 даної статті.

Згідно з Правилами під мученнями слід розуміти дії, що заподіяли потерпілому страждання шляхом тривалого позбавлення їжі, пиття, тепла, залишення його в шкідливих для здоров’я умовах та інші подібні дії. Сюди ж відносяться дії, пов’язані з багаторазовим або тривалим спричиненням особливого болю (щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, застосування термічних факторів тощо).

Так, у справі 3. та Л. було встановлено, що вони на грунті неприязних стосунків з М., перебуваючи в стані сп’яніння, протягом двох годин жорстоко били потерпілого руками, ногами, ціпком, внаслідок чого М. були заподіяні численні ушкодження обличчя, голови, грудної клітки, живота, а також численні переломи ребер з ушкодженням внутрішніх органів. Скарга адвоката з клопотанням виключити з обвинувачення вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що має характер особливого мучення, була відхилена Верховним Судом України, оскільки завдані ушкодження за своїм характером і кількістю викликали у потерпілого відчуття сильного фізичного болю, особливі фізичні страждання (Судебная практика… — С. 157—159).

Слід враховувати, що особливе мучення викликає не просто болісні відчуття, які мають місце майже при кожному тяжкому тілесному ушкодженні, а спричиняє сильний фізичний біль і страждання.

Для наявності складу злочину, що розглядається, необхідно, щоб прямим або непрямим умислом винного охоплювалося не тільки те, що він заподіює потерпілому тяжке тілесне ушкодження, а й те, що воно здійснюється способом, який має характер особливого мучення.

Судово-медичний експерт не кваліфікує ушкодження як вчинене способом, що має характер особливого мучення. Вирішення цього питання відноситься до компетенції слідчо-прокурорських і судових органів.

26. Вчинення тяжкого тілесного ушкодження групою осіб згідно з ч. 1 ст. 28 КК має місце у випадках, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. Як вчинення розглядуваного злочину групою осіб, слід також розглядати умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене за попередньою змовою групою осіб та організованою групою (див. коментар до ст. 28 КК).

27. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб має місце, якщо особа вчиняє злочин, прагнучи викликати почуття страху перед винним або іншими особами. Залякування інших осіб може бути вчинене щодо близьких родичів потерпілого, друзів, інших осіб, у яких, на думку винного, спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження викличе почуття страху.

28. Вчинення розглядуваного злочину на замовлення має місце у випадках, коли умисне тяжке тілесне ушкодження здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується заподіяти потерпілому тяжке тілесне ушкодження, а замовник — вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру (див. також п. 42 коментарю до ст. 115 КК).

29. Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого припускає, що заподіяне йому тілесне ушкодження було тяжким, тобто підпадало під одну з ознак, зазначених у ч. 1 ст. 121 КК, і було причиною його смерті.

Для застосування ч. 2 ст. 121 КК в цих випадках обов’язковим є встановлення необхідного причинного зв’язку між тяжким тілесним ушкодженням і смертю, що сталася. В разі, коли зв’язок між заподіяним потерпілому тяжким тілесним ушкодженням і смертю є випадковим, відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК за цією ознакою наставати не може. Так, якщо настання смерті особи, якій було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, було обумовлене зовнішніми обставинами (наприклад, випадковим забрудненням рани), то смерть не може бути поставлена у вину особі, винній в заподіянні тяжкого тілесного ушкодження.

Судова практика вважає, що ч. 2 ст. 121 КК може бути застосована і в тому разі, коли смертельний наслідок, який перебував у причинному зв’язку з умисним тілесним ушкодженням, не був усунений лікарським втручанням, хоча й міг бути ним усунений, зокрема через несвоєчасне надання медичної допомоги, відсутність необхідних препаратів чи обладнання, лікарську помилку тощо.

Для застосування ч. 2 ст. 121 КК в цих випадках необхідним є також встановлення вини як до заподіяння тяжкого ушкодження, так і до смерті потерпілого. Щодо тяжкого тілесного ушкодження обов’язково повинна мати місце умисна вина у виді прямого чи непрямого умислу. Якщо смерть потерпілого була наслідком тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного з необережності, відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК наставати не може.

Так, було визнано неправильним засудження за злочин, що розглядається, Т., який завдав П. удару рукою в обличчя. П. від цього удару упав, ударився головою об тротуар, одержавши перелом кісток черепа. Внаслідок великого крововиливу в мозок потерпілий помер. Як було встановлено, смерть П. сталася не від удару, завданого Т., а внаслідок травми голови, одержаної від падіння на тротуар. У справі не встановлено доказів, які б свідчили, що Т., завдаючи удару П. в обличчя, мав умисел заподіяти йому тяжке тілесне ушкодження. Дії Т. були перекваліфіковані на вбивство через необережність (Рад. право. — 1971. — № 11. — С. 109).