КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Так, було визнано неправильним засудження за злочин, що розглядається, Т., який завдав П. удару рукою в обличчя. П. від цього удару упав, ударився головою об тротуар, одержавши перелом кісток черепа. Внаслідок великого крововиливу в мозок потерпілий помер. Як було встановлено, смерть П. сталася не від удару, завданого Т., а внаслідок травми голови, одержаної від падіння на тротуар. У справі не встановлено доказів, які б свідчили, що Т., завдаючи удару П. в обличчя, мав умисел заподіяти йому тяжке тілесне ушкодження. Дії Т. були перекваліфіковані на вбивство через необережність (Рад. право. — 1971. — № 11. — С. 109).

Частина 2 ст. 121 КК не охоплює випадки, коли винний в умисному тяжкому тілесному ушкодженні не передбачав можливості настання смерті і за обставинами справи не повинен був і не міг її передбачити. Випадкове спричинення смерті не може бути поставлене йому у вину.

30. ПВСУ в постанові від 7 лютого 2003 р. роз’яснив, що для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю (п. 22 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи»).

31. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

32. Для кваліфікації дій кількох осіб за цією ознакою ч. 2 ст. 121 КК, якщо тільки одним із завданих ударів заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, необхідно встановити, що у винних був єдиний умисел і вони допомагали один одному у досягненні мети.

33. Оскільки ч. 2 ст. 121 КК передбачає щодо смерті потерпілого необережну вину, замах на тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, є неможливим.

34. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК, слід відрізняти від вбивства через необережність (ст. 119 КК), за якого винний, не маючи умислу ні на спричинення смерті, ні на завдання тяжких тілесних ушкоджень, спричиняє смерть з необережності.

Так, ВСУ визнав неправильним засудження П. за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Встановлено, що П. ударив під час сварки потерпілого С. кулаком в живіт, внаслідок чого той упав і, ударившись головою об асфальт, номер. Суд дійшов висновку, що у справі відсутні докази того, що П., завдаючи потерпілому удару, мав умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Його дії були кваліфіковані як вбивство через необережність (Рад. право. — 1971. - № 9. - С. 105).

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, —

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій, —

караються позбавленням волі від трьох до п’яти років.

1. З об’єктивної сторони злочин характеризується: 1) дією або бездіяльністю, спрямованими на заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження; 2) наслідками у виді спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причинним зв’язком між зазначеними діянням та наслідками.

2. Тілесним ушкодженням середньої тяжкості є таке ушкодження, яке не заподіює здоров’ю шкоди, небезпечної для життя в момент заподіяння, не потягло за собою інших наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але разом із тим спричинило тривале порушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров’я.

3. Тривалий розлад здоров’я у більшості випадків виявляється в порушенні функцій будь-якого органу, до якого Правила відносять послаблення функцій органів зору, слуху, язика (мовлення), руки, ноги та ін. Повна втрата органа або позбавлення його назавжди здатності функціонувати є тяжким тілесним ушкодженням і за ст. 122 КК кваліфікуватися не може. Разом з тим склад злочину, що розглядається, може мати місце й у випадках повної, але тимчасової втрати органом його функцій. До тривалого розладу здоров’я в розумінні ст. 122 КК слід відносити також випадки, коли заподіяна здоров’ю шкода не була пов’язана з порушенням функцій будь-якого органа, але викликала втрату працездатності (наприклад, інфекційне захворювання).

4. Стаття 122 КК застосовується лише за умови, що розлад здоров’я був тривалим, яким, згідно з Правилами, визнається розлад здоров’я строком понад три тижні (більше ніж 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.

5. Правила вимагають, щоб судово-медичний експерт, оцінюючи характер і тривалість захворювання або порушення функцій, пов’язаних з ушкодженням, виходив з об’єктивних медичних даних, встановлених у процесі проведення експертизи. Якщо тривалість захворювання, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру заподіяного тілесного ушкодження і не підтверджується об’єктивними даними, судово-медичний експерт визначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості виходячи із звичних термінів. Тому сам по собі листок непрацездатності без урахування характеру ушкодження не може свідчити про тяжкість тілесного ушкодження, оскільки він може бути необґрунтовано продовжений, або, навпаки, на прохання потерпілого передчасно закритий, а тому не відбиваючи справжньої тривалості захворювання.

6. Моментом закінчення злочину є заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження.

7. З суб’єктивної сторони злочин, що розглядається, може бути вчинений ,3 прямим або непрямим умислом.

Відповідальність за ст. 122 КК настає також і у випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров’ю і фактично було заподіяне тілесне ушкодження середньої тяжкості.

Відсутність умислу виключає застосування ст. 122 КК.

Так, у сварці, що виникла на ґрунті особистих стосунків, Б. на подвір’ї свого будинку ударив потерпілого Н. рукою по обличчю, від чого той упав на купу каменів і одержав тілесне ушкодження середньої тяжкості. Скасовуючи вирок, яким Б. був засуджений за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, ВСУ зазначив, що тілесні ушкодження не були безпосереднім результатом удару в обличчя, якого Б. завдав Н., а сталися внаслідок падіння останнього і удару головою об тверді предмети. Таких наслідків Б. хоча й не передбачав, але повинен був і міг за обставинами справи передбачити, внаслідок чого його дії були перекваліфіковані на необережне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження (Практика… — С. 135—136).

8. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого і щодо якого має місце необережна вина, повинно тягти відповідальність за сукупністю злочинів — за статтями 119 та 122 КК.

9. Суб’єктом злочину є осудна особа, якій виповнилося 14 років.

10. Кваліфікуючою ознакою злочину згідно з ч. 2 ст. 122 КК є заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (наприклад, звільнити житлову площу тощо).

Стаття 123. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, —

карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

1. Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання визнається законодавцем як вчинене при пом’якшуючих обставинах. Відповідальність у цих випадках пом’якшується з урахуванням особливого психічного стану винного, обумовленого поведінкою самого потерпілого.