24:33:42 - Лариса Денисенко

Мати в своєму намаганнi облаштувати (скорше - створити!) моє подружнє життя не була пасивною. Весь час вона намагалася мене з кимось познайомити. То були страшнi випробування долi. Мати шкодувала, що свiт її, пенсiонерки, складається з будинку, де вона мешкала (однак це не завадило їй змусити мене познайомитися з одним з сусiдiв), магазинiв та ринку, куди вона ходила, подруг, в яких були замiжнi доньки i жодного сина вiдповiдного вiку (знайомити мене з чоловiками доньок своїх подруг вона не наважувалася, хоча думки такi в неї були), а також курсiв з езотерики, де вона пiзнавала користь камiння, а заразом якось i вiднайшла менi залицяльника - професора.

Професору було за п'ятдесят. Вiн був удiвцем. Його свiтогляд та черево були неосяжними. Вiн взяв за звичку зустрiчати мене з роботи, називав цю подiю "ВIП-вiзництво". Я боялася, що менi не буде про що з ним говорити, бо в мене не було великого досвiду спiлкування з генiальними вдовими математиками вiку мого батька, та й взагалi пiшла на це знайомство тiльки заради спокою матерi. В перший день я зрозумiла, що говорити менi з професором не обов'язково, вiн сам чудово говорить. Якщо вам конче необхiдно знизити свою самооцiнку та вiдчувати свою нульовiсть, вам треба зустрiтися з професором. Вiн розповiдав менi про свої математичнi дослiди так, наче я в минулому роцi отримала Нобелiвську премiю, вiн дивився менi у вiчi, тримав iнколи за колiно та вiщав! Зi мною таке було вперше, коли вiн починав говорити - в мене починали болiти очi. Ще вiн був тонкою людиною, що вiдразу вiдчувала енергетику будь-якого знаку Зодiаку, мене вiн звав Левицею. Менi було не шкода. Може, вiн все своє дитинство мрiяв бути приборкувачем хижакiв?

Собою вiн надзвичайно хизувався, хоча це могло бути й милуванням, якщо є якась суттєва рiзниця мiж цими проявами. Вiн закидував мене посиланнями на своє iм'я та працi в Iнтернетi, а я все боялася, що зараз вiн почне обговорювати зi мною свої статтi, але то були марнi побоювання, вiн чудово проводив цi обговорення i без мене. Менi було лячно виглядати в його очах дурепою, бо я взагалi не любила почуватися дурепою, i то було стресом, добре, що я швидко зрозумiла, що моя необiзнанiсть в математицi, рiвно як i коли б я була королевою цифр, для професора не має жодного значення. Натомiсть професор пригощав мене буженiною власноручного приготування. Приносив до машини серветки, порцеляновi тарiлки та годував мене з виделки. "За здоров'я професора - ам!" Це виглядало саме так, без натяку на еротику, хоча невiдомо, про що в той час думав професор. А ще, оскiльки вiн творив вдома i не був прив'язаний до офiсу, вiн вiдшукував та купував менi дуже кориснi речi (я таке називала "побутовим глупством"): гумовi рукавички, кругленькi лампочки, маленькi лантухи з кримськими травами для хорошого сну i таке iнше. Професор був людиною делiкатною, не мацав мої цицьки та не торкався моїх сiдниць - взагалi не вiв розмов про секс та бажання. Може, вiн i хотiв про все це поговорити або все це зробити, але в свiтi iснувала купа iнших тем, щодо яких професор мав власну думку i висловлював її протягом чотирьох шонайменше годин. Хоча, може вiн оргазмував вiд того, як лунав його голос, та, частково, вiд мого колiна пiд рукою.

Веселiшим видалося моє знайомство з сусiдом. Мати сказала про сусiда таке: "В нього цiкаве життя. Уяви собi: вiн постiйно вдома говорить рiзними мовами по телефону. Дуже емоцiйно! Особливо менi подобається, коли вiн спiлкується iспанською. Пiсля цього хочеться жити! Двiчi на мiсяць вiн зникає на кiлька днiв, а одного дня повертається поночi з оберемком квiтiв. Сiдає за iнструмент та грає, грає. I все один. Без жiнок. Така порядна людина, не водить до себе нiкого". Сусiдовi було 43 роки. Не знаю, яким чином пов'язана поряднiсть чоловiка з тим, що вiн приносить додому квiти i при цьому не водить жiнок, але моя мати вмiла таке пов'язувати. Хоча з сусiдою менi було цiкаво познайомитися принаймнi через те, що вiн жив у квартирi, в якiй ранiше мешкав Аристарх Вiкентьєвич, поверхом нижче вiд нас; якщо на цю людину не пошкодувати одне слово, то цим словом, напевне, буде - падлюка. А ще Аристарх Вiкентьєвич терпiти не мiг, коли хтось музикував, принаймнi менi в дитинствi вiн обiцяв вiдцюкнути пальцi, якщо я буду продовжувати грати "Етюди для маленьких вiртуозiв" щодня. Аристарх Вiкентьєвич згодом або десь переїхав, або помер, з ним не можна було знати допевне, i в його хатi оселився чоловiк нiчних квiткових оберемкiв. Менi було цiкаво: цей музика - вiн йому хто, невже родич? I як йому грається в Аристарховiй хатi? Привиди ще не змучили?

Менi завжди приємно згадувати про своє дитинство, особливо

з огляду на аристарховi знущання. Щороку я розважалася тим, що малювала на картонцi страшнючу пику, розмальовувала її чорною, синьою та коричневою фарбами, потiм вирiзала її ножицями, обережно примощувала до волосiнi, яку вишукувала в батьковiй рибалковiй коробцi, та й викидала з вiкна. До вологого скла вiкна Аристарха пика притулялася дуже швидко та надiйно. Треба було переконатися, що пика притиснулася до вiкна саме своєю розфарбованою частиною (я не вiдразу дотумкала, що треба розмальовувати пику з обох бокiв!), тому я вилазила на пiдвiконня, звiшувалася назовнi (моя права нога, ступнею якої я чiплялася за батарею, слугувала менi страховкою), щоб перевiрити, чи все йде як слiд. В тому випадку, коли пику було притиснуто правильно, я брала курячого бога - камiнця з дiркою - просовувала крiзь цю дiрку волосiнь, та викидала камiнець у вiкно, стукала в Аристархове вiконце. Тодi Аристарх, який мав звичку читати за столом перед вiкном, здiймав очi, бачив пику та верещав як навiжений хорист. А я хутко втягувала пику в своє вiкно i заходилася вiд реготу. В це важко повiрити, але i Аристарх Вiкентьєвич, i я зберегли свою душевну рiвновагу.

Сусiдовi я принесла чай. Про цей привiд потурбувалася мати. Колись вони з сусiдою їхали в лiфтi, мати зробила зацiкавлений вигляд i спитала: "Чим це так приємно пахне? Мабуть, то у вас у сумцi екзотичний сорт чаю!" В сусiда не було сумки, але вiн був чемною людиною i щось вiдповiв. "А ви любите чай?" Сусiда чай любив, принаймнi мати зробила такий висновок з його мовчання. "О, знаєте, в мене донька колекцiонує чаї. Вона от-от має приїхати iз закордону i привезе оригiнальнi сорти, в неї такий вишуканий смак, а тодi ми вас обов'язково будемо частувати". Про деяких чоловiкiв народна мудрiсть каже таке: "Краще йому дати, нiж пояснювати, чому ти давати не хочеш". Тобто позбудешся тiльки в такий спосiб. Я не знаю, як щодо чоловiкiв, але щодо моєї матерi це прислiв'я працює. Я була вимушена "от-от приїхати", зайти до супермаркету i купити якусь "Пащу дракона" з волошками, соняшниковим насiнням та герберами.

"Привiт", - сказала я сусiдовi. Мати хотiла бути переконаною в тому, що вiн є вдома, тому задзвонила менi якраз в ту нiч, коли сусiда саме повернувся з квiтами та грав на роялi. Не знаю, як вiн ставився до нiчних гостей, але дверi вiдчинив. "Привiт" - сказав сусiда. Вiн був дорого, хоча i демократично вдягнутий. Свiтлi джинси, шикарна сорочка, все було такої якостi, що нiяких сумнiвiв в тому, що це дорогий одяг, не виникало. В його руках був келих з шампанським. "Любите шампанське?" - запитав вiн, чим нагадав менi мою мати. "Нi, - чесно сказала я. - Я принесла вам чай". - "О, - сказав вiн. - Дуже люб'язно. I так доречно. Заварювати зараз?" "На нiч, мабуть, шкiдливо. Це ви грали Моцарта?" - "Нi, iмпровiзував". - "Це ж треба, який збiг. Я теж зараз намагаюся iмпровiзувати, але у вас це, треба визнати, виходить краще. До речi, Аристарх вам хто?" - "Хто?" - "От i менi цiкаво, хто". - "Та нi, не в тому розумiннi хто. Я маю на увазi, про кого ви запитали?" - "Про Аристарха. Вiн тут ранiше жив, до вас. Рокiв двадцять тому вiн обiцяв менi трохи вкоротити пальцi". - "Тепер менi все зрозумiло! То ви йому заборгували i вирiшили погодитися на пальцевкорочення саме сьогоднi вночi?" Господи, дякую тобi за те, що ти вигадав для людей почуття гумору. Це, мабуть, для того, щоб ми не кусалися. Вiдразу все простiшає.

За п'ять хвилин ми вже дружньо патякали про рiзнi речi: про Аристарха, син якого продав йому цю квартиру, про музику, про активнiсть моєї матерi, про пасивнiсть його матерi, про Вiдень, який ми обидва обожнювали заразом iз Клiмтом, штруделями та кавою. Вiн вибачився за те, що його, власне, не хвилюють жiнки, але це нiяк зi мною не пов'язано. Я сказала, що натомiсть мене хвилюють чоловiки, але його це не повинно хвилювати, бо з ним це, може, i пов'язано, але не настiльки, що я буду ґвалтувати його на кришцi роялю. Дотепер ми обмiнюємося з ним звiстками, а iнколи ходимо в гостi одне до одного. Наш пароль: "Чаю або шампанського?" Чай - в гостi до мене, шампанське - до нього. "Мамо, батьку, а в мене є одна новина! Власне, я збираюся вийти замiж. Ма, вiн нормально заробляє, йому за сорок, i я до нього фактично переїхала, тому йому не треба залишати в моїй хатi нiяких зарядникiв для мобiльникiв". Батько сказав, що треба вiдкоркувати щось, що всi ми п'ємо. "По коньячку?" - "По коньячку!" - "Доню, а вiн симпатичний? А коли ми йдемо до вас знайомитися? А ви думали про дiтей?" Я зауважила, що про дiтей я зараз думаю постiйно, особливо про сина. Мати дивилася на мене недовiрливо: "А ти добре подумала?" Мама хвилювалася, чи не виявлю я свiй гидотний характер i чи не кину нареченого. Я подумала, що маю її чимось потiшити. "В нього є будинок в Америцi". Тепер я знала, що мати буде почуватися щасливою зо два тижнi поспiль.