КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, —

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Як випливає з самої назви ст. 112 КК, безпосереднім основним

об’єктом цього злочину є відносини, що забезпечують нормальну діяльність усіх гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), а також політичних партій.

Обов’язковим додатковим об’єктом є життя людини — державного чи громадського діяча.

2. Об’єктивна сторона цього злочину законодавцем визначається як посягання на життя державного діяча чи керівника політичної партії.

Під посяганням розуміється вбивство або замах на вбивство. Тому цей злочин вважається закінченим не тільки при настанні смерті зазначених осіб, але й при наявності замаху на злочин, який кваліфікується безпосередньо за ст. 112 КК, без посилання на ст. 15 КК.

Перелік осіб, на життя яких вчинюється посягання, в ст. 112 КК є вичерпним і поширюватися не може. При цьому потрібно встановити, що посягання вчинене у зв’язку з державною або громадською діяльністю потерпілих.

3. Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, при якому суб’єкт усвідомлює, що потерпілим є державний діяч або керівник політичної партії і що посягання здійснюється у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, для того, щоб перешкодити цій діяльності або помститися за її виконання.

Вбивство перелічених осіб на ґрунті особистих взаємовідносин кваліфікується за статтями про злочини проти життя.

4. Суб’єкт — особа, яка досягла 14-ти років.

Стаття 113. Диверсія

Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, —

карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом диверсії є внутрішня безпека України, її економічна основа. Додатковими об’єктами можуть бути: життя, здоров’я людей, екологічна безпека.

Предметом диверсії є підприємства, установи, шляхи сполучення, нафто-

і газопроводи, тварини, рослини тощо.

2. Об’єктивна сторона диверсії виявляється: 1) у вчиненні вибухів, підпалів, або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння їм тілесних ушкоджень чи іншої шкоди здоров’ю, зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; 2) вчиненні дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій.

3. Масове знищення людей або заподіяння шкоди їх здоров’ю виявляється в заподіянні смерті або шкоди здоров’ю значної кількості громадян. Суб’єкт вдається до загальнонебезпечних способів (вибухів, підпалів, затоплення, організацій аварій транспортних засобів тощо).

Зруйнування та пошкодження підприємств, споруд, шляхів і засобів сполучення, засобів зв’язку або іншого державного чи суспільного майна полягає як у повному їх знищенні, так і частковому пошкодженні в будь-який спосіб.

Масове отруєння людей, як і поширення епідемій, є злочинною діяльністю, спрямованою на спричинення смерті чи шкоди здоров’ю значної, частіше невизначеної, кількості осіб. Способи здійснення можуть бути різними (отруєння продуктів харчування, джерел води, зараження хвороботворними мікроорганізмами їжі тощо).

Поширенням епізоотій охоплюються випадки розповсюдження заразливих хвороб серед тварин. Способи при цьому можуть бути різними (зараження збудниками заразних захворювань кормів, спільне утримання хворих і здорових тварин та ін.).

Епіфітотія — широке розповсюдження інфекційної хвороби рослин, що охоплює господарство, район, область чи країну (наприклад, іржа і головня хлібних злаків, фітофтороз картоплі та інші шкідливі хвороби).

Цим зумовлене віднесення диверсії до усічених складів і визнання її закінченою з моменту здійснення вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на досягнення зазначених у законі небезпечних наслідків, тобто незалежно від фактичного спричинення смерті, тілесних ушкоджень, зруйнування або пошкодження об’єктів, радіоактивного забруднення та настання інших наслідків.

4. Суб’єктивна сторона диверсії характеризується виною у формі прямого умислу, що поєднаний з метою ослаблення держави, тобто заподіяння шкоди її економічній системі; обороноздатності, внутрішній безпеці тощо. Саме ця мета відрізняє диверсію від інших злочинів, пов’язаних із знищен-,

ням чи пошкодженням майна, заподіянням шкоди життю, здоров’ю, економічних та інших злочинів.

5. Суб’єкт — особа, яка досягла 14-ти років.

Стаття 114. Шпигунство

1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства, —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

1. Безпосереднім об’єктом шпигунства є зовнішня безпека України, її суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека.

2. Предметом цього злочину є відомості, що містять державну таємницю, вичерпний перелік яких міститься в Законі України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. (ВВР. - 1999. - № 49. - Ст. 428). Згідно з цим законом державною таємницею визнається певний вид таємної інформації, що охоплює відомості в сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Ці відомості мають гриф секретності, який визначає її ступінь. Спеціальним уповноваженим органом державної влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

3. З об’єктивної сторони шпигунство може виявлятися у двох формах:

1) передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) збиранні таких же відомостей з метою передачі іноземній державі, її організаціям або їх представникам.

Передача зазначених відомостей має місце у випадках, коли особа володіє ними і повідомляє (вручає) їх іноземній державі або її представнику (агенту). Способи передачі можуть бути різними (усно, письмово, безпосереднє ознайомлення з будь-якими матеріалами, передача по радіо, телефону, з використанням тайників, кур’єрів та ін.). Для відповідальності не має значення передаються першоджерела (наприклад, оригінали документів, креслення, зразки пального), їх копії чи лише відомості про них (зліпки, макети, опис технічних систем, будь-яких об’єктів та ін.). Тому будь-які дії, виявлені як у формі передачі в буквальному розумінні цього слова, так і у створенні умов для ознайомлення агента іншої держави з ними, підпадають під поняття передачі.

Збирання відомостей, що становлять державну таємницю, — це будь-які випадки здобуття таких відомостей (наприклад, викрадення, особисте спостереження, фотографування, підслуховування телефонних розмов та ін.). Нерідко для отримання таких відомостей використовується найскладніша сучасна техніка (спеціально обладнані літаки, кораблі або автомашини, спеціально встановлені на суші чи на морі прилади для отримання розвідувальної інформації та ін.).

Для відповідальності за ст. 114 КК важливо встановити, що відомості, які становлять державну таємницю, були передані чи збиралися для передачі саме іноземним державам, іноземним організаціям або їх представникам.

Закінченим шпигунство вважається з моменту початку збирання зазначених відомостей або з моменту їх передачі.