КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

3. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п’яти до десяти відсотків.

1. Із змісту статті випливає, що особливість громадських та виправних робіт при застосуванні до неповнолітніх полягає в двох моментах: 1) ці види покарань можуть бути призначені тільки неповнолітнім від 16-ти до 18-ти років; 2) значно зменшена тривалість (строк) цих покарань порівняно з тими, що передбачені в статтях 56, 57 КК: громадські роботи можуть бути призначені на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і тривалість їх не може перевищувати двох годин на день, а строк виправних робіт встановлюється від двох місяців до одного року, при цьому відрахування в доход держави призначається судом у розмірі від п’яти до десяти відсотків.

2. Неповнолітні, засуджені до громадських або виправних робіт, вважаються такими, що не мають судимості після виконання цих покарань (див. п. 1 ч. 2 ст. 108 КК).

Стаття 101. Арешт

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постанов-лення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.

1. Особливості цього виду покарання щодо неповнолітнього полягають у такому: 1) арешт може бути призначений тільки неповнолітнім, які досягли на момент постановлення вироку 16-ти років; 2) за своїм змістом арешт полягає у триманні неповнолітнього в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах (див. статті 100, 101 ВТК); 3) тривалість арешту обмежена строком від п’ятнадцяти до сорока діб.

2. Умови відбування арешту неповнолітніми визначаються кримінально-виконавчим законодавством.

3. Неповнолітні, які відбули арешт, визнаються такими, що не мають судимості (див. п. 1 ч. 2 ст. 108 КК).

Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк

1. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а у випадках, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті, — більше п’ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

2. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

3. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, — на строк до п’ятнадцяти років.

1. Позбавлення волі на певний строк як найбільш суворе покарання повинне призначатися неповнолітньому тільки за умови, що на підставі оцінки особи і всіх обставин справи суд дійшов висновку про те, що всі інші, більш м’які види покарань, не дають змоги досягти мети кримінального покарання.

Позбавлення волі відповідно до ч. 2 ст. 102 КК взагалі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК).

2. Особливості позбавлення волі при призначенні його неповнолітньому полягають у тому, що: 1) КК визначає нижчі (ніж передбачені у ст. 63 КК) межі максимальних строків позбавлення волі. Відповідно до ч. 1 ст. 102 КК позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину 18-річного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років. Лише у випадку, передбаченому в п. 5 ч. З ст. 102 КК, позбавлення волі неповнолітньому може бути більше десяти, але не більше п’ятнадцяти років; 2) залежно від категорії злочину, за який засуджений неповнолітній (див. ст. 12 КК), позбавлення волі може бути призначене:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років (щодо поняття повторності див. коментар до ст. 32 КК);

2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин — не більше десяти років;

5) за вчинення особливо тяжкого злочину, пов’язаного з умисним позбавленням життя людини — на строк до п’ятнадцяти років (п. 5 ч. З ст. 102 КК).

3. Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах, максимально пристосованих для цих осіб (ст. 18 ВТК).

Стаття 103. Призначення покарання

1. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

2. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п’ятнадцяти років.

1. Особливості призначення покарання неповнолітнім викликані насамперед тим, що стосовно цих осіб на перше місце висувається мета виправлення. Тому ч. 1 ст. 103 КК встановлює, що крім загальних засад призначення покарання (див. коментар до статей 65-67 КК), суд при призначенні покарання неповнолітньому повинен враховувати певні особливості: 1) умови його життя та виховання; 2) вплив дорослих; 3) рівень розвитку; 4) інші особливості особи неповнолітнього.

2. Врахування вікових особливостей неповнолітнього вимагає встановлення не тільки того, що особа формально досягла віку кримінальної відповідальності, а й з’ясування всіх індивідуальних психофізичних властивостей неповнолітніх певного віку. У зв’язку з цим практика йде шляхом виключення кримінальної відповідальності та покарання щодо тих неповнолітніх, які хоч і досягли віку, з якого встановлена кримінальна відповідальність, проте відстають (не у зв’язку з психічним захворюванням) у розумовому розвитку від того рівня, що є типовим для цього віку і визначає можливість усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого. Саме тому загальні засади призначення покарання щодо неповнолітніх застосовуються з урахуванням специфіки рівня їхнього вікового психофізичного розвитку.

Можливість відносно легко (порівняно з дорослими) змінювати спрямованість формування особи підлітка пояснює і загальний напрямок у призначенні їм покарання — його пом’якшення. Саме це визначає вчинення злочину неповнолітнім обставиною, що пом’якшує покарання (п. З ч. 1 ст. 66 КК).

Практика однозначно йде шляхом найчастішого застосування до неповнолітніх пільгових інститутів кримінального права, наприклад, призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).

3. Призначення неповнолітньому покарання за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків ґрунтується на положеннях, закріплених у статтях 70 та 71 КК з урахуванням особливостей, передбачених у статтях 99-102 КК (див. коментар до цих статей). Особливістю призначення неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків позбавлення волі відповідно до ч. 2 ст. 103 КК є те, що покарання у цьому випадку не може перевищувати п’ятнадцяти років позбавлення волі.

Стаття 104. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбавлення волі.

3. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

4. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов’язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

1. Щодо поняття звільнення від відбування покарання з випробуванням див. коментар до ч. 1 ст. 74 КК.

2. Для застосування цього виду звільнення неповнолітнього від відбування покарання необхідно враховувати: 1) загальні підстави, умови та правові наслідки, передбачені у статтях 75-78 КК (див. коментар до цих статей);

2) особливості, передбачені в частинах 2-4 статті 104 КК.

3. Ці особливості полягають у такому: 1) звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх можливе при засудженні їх тільки до одного виду покарання — позбавлення волі; 2) іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років; 3) у випадку звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на конкретну особу, з її згоди або на її прохання, обов’язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи.

4. У разі вчинення неповнолітнім нового злочину протягом іспитового строку йому призначається покарання за правилами, передбаченими у статтях 71-72 КК, з дотриманням обмежень, передбачених ч. 2 ст. 103 КК (див. коментар до ст. 103 КК).