Люлька пирата (на украинском языке) - Александр Иванченко

Таким був меморандум аргентинських юристiв у вiдповiдь на архiвну довiдку англiйцiв.

У Лондонi, однак, з цим не погодились. Британському уряду було вигiдно поселити Девiса на Фолклендах (живий нащадок першовiдкривача), i вiн дешево продав йому безлюдний на той час Нью-Айленд.

У Джека i Агнес тут народились Еннi i Редмонд. I ось тепер, коли довгожданi онуки виросли, у сiм'ю Девiсiв прийшло нове горе.

Вiд матерi Редмонд i Еннi чули розповiдi про Велику землю, про той, невiдомий юним Девiсам свiт, де живуть тисячi й мiльйони таких же, як вони, дiтей. Мати навчила їх грамоти, i вони зачитувалися тими небагатьма книгами, якi Агнес привезла з собою на острiв. Життя на Нью-Айлендi стало для них нестерпним. Вони вимагали вiд батька i дiда залишити остобiсiлий їм острiв i поїхати куди завгодно, аби там були люди. Але слухати їх дiд не хотiв, а вiн був головний у сiм'ї.

Двiчi на рiк до Девiсiв приходив рефрижератор з Монтевiдео, забирав вовну i м'ясо, натомiсть лишав замовленi товари i пошту комплекти журналу "Iлюстрованi лондонськi новини". Редмонд i Еннi вирiшили на цьому суднi втекти в Уругвай. Однак у них нiчого не вийшло. Пiдвела Еннi, закохавшись у матроса, який спокусив її i зразу ж став над нею насмiхатися. Розгнiваний батько дiвчини прогнав з острова всю команду.

Через дев'ять мiсяцiв Еннi народила дочку i заспокоїлась, зате Редмонд нi за що не хотiв лишатися на островi. Виїхати йому не дозволили, i вiн перерiзав собi вени.

Коли я зустрiвся з Джоном, йому було сто три роки, Джеку сiмдесят чотири. Редмонд - єдиний продовжувач прiзвища. Поселившись на Нью-Айлендi, Джон думав про онукiв, про майбутнє поколiння Девiсiв. Саме прагнення зберегти рiд Девiсiв, а не тiльки турбота про старого Джека, дало йому сили диявольською працею освоїти суворий субантарктичний острiв. Тепер втратити Редмонда для нього означало втратити все, заради чого вiн жив i трудився.

Вiдчайдушний вчинок онука примусив старого переоцiнити, переосмислити все, що досi видавалося йому безперечним. Пам'ятаю, на прощання вiн сказав менi:

- Я був нерозумний, Алеку, забрав свою сiм'ю iз свiту людей, щоб заховатись вiд їхнього безумства, але люди повиннi жити серед людей, життя без життя не буває. Так, Алеку, я це зрозумiв. - Вiн подав менi глиняну iндiанську люльку - люльку Джеремi: - Вiзьми, Алеку, ти подарував нам свою кров i тепер маєш право на цю люльку...

По вибоїнах його зморщок текли сльози - сльози змерзлого старого. Вицвiлi вiд довгих рокiв бiлястi очi дивилися з похмурою тугою.

...Люлька пiрата - одна з найдорожчих моїх релiквiй. Беручи її в руки, я знову бачу себе на Фолклендах, у Девiсiв. Чи там вони ще, не знаю. Старий казав, що виїдуть.

До людей...