Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке) - Джеймс Крюс

Крюс Джеймс

Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)

Джеймс КРЮС

МIЙ ПРАДIДУСЬ I Я,

або ж

ВЕЛИКИЙ ХЛОПЧАК I МАЛИЙ ХЛОПЧАК

Вельми повчальнi й кориснi пригоди,

розказанi Шкiрянiй Лизбет

у рибальськiй коморi на островi Гельголандi,

прикрашенi вiршами мого дiдуся i моїми

i старанно викладенi на паперi для дiтей будь-якого вiку

______________________________________________________________________

Автор цих двох повiстей -- видатний дитячий письменник iз ФРН, лауреат Мiжнародної премiї iм. Г.К.Андерсена. Його юний герой на прiзвисько Хлопчак, спiлкуючись iз прадiдусем, пiзнає багатство i складнiсть навколишнього свiту. ______________________________________________________________________

Переклад з нiмецької Лiсняка Юрiя Яковича

ЗМIСТ

ДЕНЬ ПЕРШИЙ

Кульгавий Йонатан

Жiноча абетка

Чоловiча абетка

"Сi" та "Йо", або Чудовi днi Неаполя

Розумна панi Януцiс

ДЕНЬ ДРУГИЙ

Байбачок Максик

Глофпофтамп!

Абетка звiрiв

Морська яхта

ДЕНЬ ТРЕТIЙ

Старе дерево в далекiй долинi

Долина Сiмземель

Хить-хить-хатки

Цiсар Целестiн

Химерний шпак

ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ

Веселий капiтан порту

Хатка мишенятка

Стоножич i жук-скарабей

Чаклун Корiлло

ДЕНЬ П'ЯТИЙ

Оповiдка про трьох оповiдачiв

Замок Десьтак

Королiвство Нiде

ДЕНЬ ШОСТИЙ

Прiзвиська пана Зiнгера

Старий дивак

Жук-поет

ДЕНЬ СЬОМИЙ

Павiльйон iз порцеляни

Повчальна абетка

Лiсова абетка

Прадiдусева абетка ______________________________________________________________________

ДЕНЬ ПЕРШИЙ,

у який я познайомлю вас iз своїми сестричками Аннекен

та Йоганнекен, горiшньою бабусею, прадiдусем та собою.

Цього дня показано, як складаються абетковi вiршi,

й наведено два приклади.

Висловлено також кориснi вiдомостi про абетку,

про те, як ми говоримо, та про швидку допомогу

зламаному пiдборовi.

Мiй прадiдусь був дуже розумний. Доживши до шiстдесяти п'яти рокiв, вiн витяг на берег човна й вершi, якими все життя ловив морських ракiв-омарiв, i заходився майструвати. Вiн майстрував для дiтей дзиги й вiршi, а це, погодьтеся, дуже розумне дiло.

Коли менi було десять рокiв, прадiдусевi було вже вiсiмдесят чотири. Але вiн iще майстрував -- правда, частiше вiршi, нiж дзиги.

Жив вiн на островi Гельголандi, нагорi, у своєї дочки, а моєї бабусi. Я називав її горiшньою бабусею, бо дiм її стояв високо, на скелях Гельголанду.

Другу свою бабусю, що жила внизу, на березi бiля пiднiжжя скель, я називав долiшньою бабусею, але про неї мова буде згодом. Зараз я розповiдатиму про горiшню бабусю, що в неї жив прадiдусь. Вони мали свiй будинок на Трафальгарськiй вулицi, нагорi. Але прадiдусь майже щодня з ранку до вечора порався в рибальськiй коморi, що стояла навпроти будинку по другий бiк вулицi. Я навiдував його там, коли тiльки мiг. Ми майстрували вдвох, але не дзиги, а вiршi..

Якось мої сестрички Аннекен i Йоганнекен захворiли на кiр. Звiсно, це прикра хвороба, але температура в них швидко спала, нiчого не болiло, i вони були навiть радi, що хворiють. До школи ходити не треба, можна цiлий день гратись у ляльки, а до того ж iще й сусiди та родичi приносять усякi ласощi.

Та найбiльшу вигоду з того кору мав я. Адже це заразна хвороба, тож мене вирядили геть iз дому. Послали на Трафальгарську вулицю до горiшньої бабусi та прадiдуся.

-- Здоров, Хлопчак! -- гукнув прадiдусь, коли я прийшов з усiм своїм манаттям. -- Що, хочеш помiняти судно?

-- Так, капiтане! -- вiдповiв я й пiднiс лiву руку до плетеної шапочки. Хлопчак, або Хлопчачок, -- це так мене прозивають.

-- Салютують правою рукою, -- сказав прадiдусь. -- Крiм того, я не капiтан. Капiтан стоїть онде на дверях! -- i показав на горiшню бабусю, але та тiльки невдоволено похитала головою й буркнула: "Казна-що".

Моя горiшня бабуся, що жила нагорi, на скелях острова, була дуже поважна жiнка. А вiдколи її чоловiк, мiй дiд, купив справжнього катера з мотором i почав плавати на ньому з острова до материка й назад, вона стала ще поважнiша.

-- Той катер скоро нас iз торбами пустить, -- сказала вона, коли ми якось по обiдi сидiли в кухнi. -- Досi, поки мали тiльки шлюпку, щороку вистачало мотка мотузки, кiлькох дощок, двох вiдер фарби та латки-другої на вiтрило. А тепер стiльки всього треба, господи, щомiсяця витрачаємо цiлий капiтал!

-- Зате ж i заробляємо вп'ятеро бiльше, -- засмiявся прадiдусь.

-- Заробляємо? -- закричала горiшня бабуся. -- Ти це називаєш заробляти? Та я кожну марку, що вiн приносить, мушу зразу потратити на харчi! Цiкаво менi знати, хто їх поїдає на катерi, отi гори провiзiї! Ними б можна прогодувати сiмдесятьох сiмох голодних домовикiв!

-- Ой лихо, -- шепнув менi прадiдусь. -- Як вона почала про домовикiв, то не змовкне до страшного суду. Тiкаймо!

Вiн пiдвiвся й сказав:

-- Я йду до майстернi, Маргарето, i малого вiзьму з собою.

-- Авжеж, хочете вшитись i зоставити мене саму з моїми клопотами! -- вигукнула бабуся. -- Чисто по-чоловiчому! I хлопця до цього привчаєте, щоб iз нього виросло таке саме ледащо, як i ви.

Я нiколи не втручався в суперечки старших. Я тiльки сказав: "Бувайте, бабусю!" -- i вслiд за прадiдусем вислизнув iз кухнi.

-- Коли захочете кави з гарячими булочками, вертайтесь о четвертiй!-- пролунало нам навздогiн. -- Бо я до ваших Содома й Гоморри анi ногою!

-- А що таке Содом i Гоморра?

-- То були такi двоє мiст, де весь час панував розгардiяш. Про це можна прочитати в бiблiї.

-- А чого це бабуся раптом згадала тi Содом i Гоморру? -допитувався я.

-- Та то ж вона мою майстерню так називає. Ну, надягай шапку. Зараз пiдемо через вулицю.

На островi завжди вiяв вiтер, а в Трафальгарську вулицю вiн удирався просто з моря. Восени, коли над островом завивали пiвнiчно-схiднi вiтри, на вулицях так дуло, що малому хлопцевi, як-от я, можна було зiпертись на вiтер, мов на стiну, i не впасти.

Правда, того дня -- хоча вже був кiнець вересня -- погода була непогана. Та все ж поки я, ступнувши чотири кроки, перетнув вулицю й разом iз прадiдусем увiйшов до рибальської комори, щоки мої вiд вiтру встигли почервонiти.

Я зразу кинувся до драбини й подерся нагору, до прадiдусевої майстернi, де стояла токарня. Але прадiдусь гукнув:

-- Назад, Хлопчак! Ми будемо внизу.

-- Та я тiльки вiзьму одну чи двi дзиги -- погратись! -- вiдповiв я й подерся драбиною далi.

-- Стережися! Там, нагорi, Шкiряна Лiзбет!

-- Шкiряна Лiзбет? -- злякано скрикнув я. I помаленьку почав спускатись.

-- Ти ж знаєш, що наша рибальська шлюпка лежить на березi, -сказав прадiдусь. -- А коли шлюпка не на водi, Шкiряну Лiзбет заносять до комори. Адже так?

-- А справдi! -- погодився я й швиденько спустився з останнiх щаблiв.

Шкiряна Лiзбет була, власне, не якась там лиха жiнка. То була шкiряна лялька з людину завбiльшки; колись прадiдусь заплатив за неї в Гамбурзi на ярмарку великi грошi. Вона вже багато-багато рокiв лежала в невеличкiй каютi нашої рибальської шлюпки, що, звичайно, так i називалася -- "Шкiряна Лiзбет". Та лялька була нiби талiсманом, що захищав шлюпку, i тому її дуже шанували. Але дорослi часто розказували нам, дiтям, такi страхи про неї, що ми трохи побоювалися її. Тiльки прадiдусь нiяких страхiв не розповiдав. Вiн казав: "То все дурнi вигадки. Просто шкiряна лялька, та й годi. I крапка!"

I все ж, коли я полiз на драбину, вiн захотiв трохи наполохати мене. Але я добре знав чому: прадiдусь хотiв заманити мене у вершiвню. Бо як я вже заб'юсь нагору, в токарню, витягти мене звiдти не так легко. Тож я пiшов за ним до вершiвнi, де стояли круглi й чотирикутнi кошики з дерева та мотузяної сiтки, що тодi сягали менi до грудей. То й були вершi, в якi ловлять омарiв, їх опускають на довгих мотузках на морське дно й лишають там на цiлу нiч. Мотузки прив'язують до довгої линви, внизаної корковими поплавцями, i по тiй линвi вранцi знаходять, бо вона плаває на поверхнi, схожа на величезний разок намиста iз кминових перепiчок. На кiнцi в неї -- великий поплавець iз барвистим прапорцем. Мiй прадiдусь за свiй вiк зробив дуже багато верш. Вiн часто й лагодив їх, коли якi пошкодить буря. Майстерня, де вiн їх робив чи лагодив, називалась вершiвнею; ото там ми з ним i розмiстилися вигiдненько.

-- Сiдай на корки! -- мовив прадiдусь.

Я сiв на стосик довгастих коркових пластин, iз яких вирiзають кминовi перепiчки для линви з вершами. Прадiдусь узяв у руки одну таку пластину, що стояла коло стiни, вийняв короткого широкого ножа й почав вирiзати поплавцi та кидати в кошик для бiлизни.

-- Я обiцяв Крiшоновi Кульзi повний кошик поплавцiв, -- сказав вiн. -- А заразом можна розмовляти й навiть, коли хочеш, вiршувати!

-- Так, так, давайте звiршуємо щось! -- зрадiв я.

-- Спершу я розкажу тобi одну оповiдку. А тодi для розваги трохи повiршуємо. Ну як, хочеш послухати оповiдку?

Ще б пак я не хотiв! Прадiдусь умiв дуже гарно розповiдати. Вiн спочатку спитав мене, як по-справжньому звуть Крiшона Кульгу. Але я того не вiдав. Майже всiх на нашому невеликому островi я знав тiльки на прiзвисько.

-- Насправдi Крiшона Кульгу звуть Крiстiан Бродерс. Але всю їхню родину вже рокiв зо сто прозивають Кульгами. I знаєш чому?