Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - Владимир Владко

Галя подiлилася своїми думками з Ван Луном i Соколом.

- Гадаю, тварини пристосувалися, - вiдповiв перший. - На Землi теж так, згадайте. Тигр боїться води, бобер не може жити без води, наприклад.

- Так то тигр, а то бобер, - заперечила Галя. - Цiлком рiзнi тварини.

- Нагадаю: обидва, як це сказати?.. А, ссавцi! Тодi можна iнший приклад. Бурий ведмiдь живе в лiсi, бiлий - у водi. Обидва ведмедi. Пристосувалися до умов.

Дiвчина була незадоволена з такої вiдповiдi. Певна рiч, умови багато значать, це вiрно. Але дiя iнфрарадiю, який, наче вогонь, обпiкає шкiру, якi вже тут умови!

Мiж тим, Сокiл пiдтримав Ван Луна. Вiн додав:

- Менi здається, ви маєте рацiю, Ван. Закон пристосування, добору дiє всюди, i тут, на Венерi, також. Тiльки, Галиночко, це не можна розумiти, як, скажiмо, просту звичку. Мовляв, потрапила якась тварина до певних умов, до нової для неї обстановки, - i пристосувалася. Це звучало б надто наївно, спрощено. У нових, незвичних для неї умовах тварина найчастiше просто гине, не встигнувши звикнути i пристосуватися. Пристосування до умов життя справа дуже довгого часу, багатьох поколiнь. З роду в рiд бiльшiсть тварин не витримувала якихось умов, гинула. Лишалися в живих тiльки наймiцнiшi окремi екземпляри. Вони давали потомство - iз нього також вимирала бiльшiсть. Так тривало тисячi й мiльйони рокiв. А внаслiдок такого жорстокого добору i залишилися тiльки тi тварини, тi види, якi пристосувалися до трудних умов. I тi, що лишилися, пристосованi, почувають себе за цих умов, за яких гинули мiльярди їхнiх предкiв, дуже непогано.

- Чого доброго, ви скажете ще, що тим вусатим потворам було навiть приємно в iнфрарадiєвiй печерi? - спитала недовiрливо Галя.

- Певен, що i зручно, i приємно, якщо вiдносно них можна вживати такi вислови, - пiдтвердив цiлком серйозно Сокiл. - I навiть бiльше того, Галиночко. Можливо, цi тварини на сучаснiй стадiї їх розвитку навiть потребують того, щоб тепло, яке випромiнює iнфрарадiй, постiйно пiдiгрiвало їх або їхнiх дитинчат. А коли б примусово перевести їх до iншої печери, без iнфрарадiю, без додаткового опалення, можливо, цi тварини, а особливо їхнi дитинчата, не витримали б нових для них умов, загинули б.

- Одному добре, iншому погано, - глибокодумно сформулював короткий висновок Ван Лун.

Галi Рижко лишалося тiльки прийняти таке пояснення: iншого ж не було. Та й Микола Петрович також пiдтвердив мiркування Сокола, хоча й розсмiявся добродушно, коли Ван Лун несподiвано почав з незадоволеним виглядом розвивати щойно зроблений ним висновок:

- Одному добре - це Вадимовi мiркувати. Iншому погано - це менi займатися тут тваринами.

- Але чому, Ван? Ви нiбито вдосталь полюєте...

- "Полюю"? Таке слово звучить тут як насмiшка. Тут, на Венерi, пiдкреслю. Де iнтереснi, красивi бронтозаври, iгуанодони, яких менi обiцяв Вадим? Де справжнi теплокровнi тварини, на яких приємно полювати?

- Ну, як на мою думку, то бронтозаврiв i iгуанодонiв навряд чи можна було б вважати красивими, Ван, - насмiшкувато зауважив Сокiл. - До того ж, вони аж нiяк i не теплокровнi.

- Все одно, - наполягав Ван Лун, - вони схожi на справжнiх тварин. Чому обманули, Вадиме? Бачу на Венерi тiльки всiляких комах, павукiв та черв'якiв. Дуже погана фауна! Якщо б знав таке ранiше...

- То не полетiли б, Ван? Лишилися б на Землi?

- Нi, такого не говорив. Проте взяв би з собою хiмiчнi порошки або рiдину для ваших комах. На них, дозволю собi зауважити, шкода витрачати чеснi кулi. Так!

- Втiм, товаришу Ван, хiба не стали в пригодi вашi кулi там, у печерi? - вставила Галя Рижко. - Хiба та потвора не страшнiша вiд тигра чи якогось iншого крупного хижака?

Ван Лун зневажливо махнув рукою:

- Дiвчина не здатна зрозумiти красоти полювання! Порiвнює: благородний тигр, смугаста блискавка, - i незграбна тварюка, що плазує на кошлатому черевi. Мисливцевi соромно слухати такi слова. Тигр - красень; тварюка в печерi - кошлата гидота з кривими лапами. Мисливцевi Ван Луну дуже неприємно, дуже погано...

А проте дисциплiнований Ван Лун акуратно виконував одержане ним розпорядження Риндiна i сумлiнно збирав колекцiї комах - представникiв своєрiдної фауни Венери, хоча й морщився виразно щоразу, демонструючи товаришам новi зразки. Його колекцiя була чи не багатшою вiд гербарiю Галини Рижко.

Втiм, не менш цiкавою була й третя колекцiя, яку старанно збирав Вадим Сокiл, - мiнералогiчнi зразки найрiзноманiтнiших порiд, щедро представлених у мiжгiр'ї, де лежав астроплан. Сокiл охоче пояснював Галинi:

- Справдi, менi пощастило! Навiть не треба шукати i вiдправлятися в розвiдки. Наше мiжгiр'я само по собi є величезним зiбранням всiляких порiд i було б просто соромно не зайнятися їх класифiкацiєю. Микола Петрович мав рацiю, як i завжди. Адже ж вiн одразу, пiсля першої ж таки вилазки, зробив висновок, що це мiжгiр'я виникло внаслiдок якоїсь великої сейсмiчної катастрофи. Нашарування кори Венери зсунулися, наче хтось спецiально для нас ножем зрiзав їх. Як у музеї - пiдходь i вивчай будову кори! А пам'ятаєте, як старий найточнiше визначив з першого погляду напрямок порiд-супутникiв ультразолота? Я, досвiдчений геолог, мiг тiльки позаздрити йому. Нi, в Миколи Петровича безумовно є якась гостра iнтуїцiя, яка допомагає йому розбиратися в найскладнiших питаннях швидше вiд нас усiх, разом узятих! Надзвичайно свiтла голова!

Галя й сама давно вже переконалася в цьому. Вона завжди, мов зачарована, слухала розповiдi i пояснення академiка, який умiв про все говорити просто i страшенно цiкаво. Для неї Микола Петрович був чимсь на взiрець доброго, лагiдного чарiвника, який розкривав перед нею невичерпнi багатства науки, показував шлях розв'язання найскладнiших i найзаплутанiших задач i загадок, що раз у раз поставали перед мандрiвниками. Перше-лiпше явище, першу-лiпшу подiю Микола Петрович умiв поставити на належне, немовби призначене їм мiсце в ланцюгу iнших явищ i подiй. I виходило, що в усьому тому не було нiчого загадкового або таємничого, що рiшуче все було пов'язане з попереднiми явищами i фактами, обумовлювалося ними - i навiть просто не могло не вiдбутися! Треба було завжди тiльки зрозумiти, врахувати, зважити. А тодi - передбачати, бути напоготовi до подальшого, хоча б воно i вiщувало новi й новi нiбито несподiванки. Це правило, це гасло академiка Риндiна нiде не могло бути бiльш дiйовим i вiрним, нiж в складних умовах їх життя на незнанiй планетi.

- А для того, щоб бути до всього готовими, треба прагнути кожної хвилини поповнювати свої знання, нiчого не пропускати, все враховувати i науково аналiзувати, - пiдкреслював завжди Микола Петрович.

Ще кiлька днiв тому академiк Риндiн сказав пiсля вечерi, коли мандрiвники за звичкою обмiнювалися перед сном своїми думками i враженнями:

- Ми, друзi мої, як на мою думку, маємо тепер всi пiдстави припускати, що ультразолото знаходиться десь зовсiм близько. Зразки порiд-супутникiв, а особливо тi, якi Вадим принiс сьогоднi, - всi цi зразки, починаючи з того, який був здобутий в день бiйки з дзьобастим павуком, свiдчать про близькiсть ультразолота. Немає лиха без добра! Ми вже не раз скаржилися i сумували з приводу того, що доля закинула нас до цього дикого мiжгiр'я з його скелями й урвищами. А мiж тим - саме тут нам найлегше вiдшукати ультразолото, бо природа Венери приготувала нам тут глибокi зрiзи порiд, чи не так, Вадиме? Пам'ятаєте, Галю, дитячу казочку про те, як колобок закотився за скриньку, лежить там i смiється: я тут, я близько, ану, вiдшукайте мене!.. От i наше ультразолото зараз ховається вiд нас, наче отакий чарiвний казковий колобок. Вадиме, на вашому мiсцi я не дозволяв би навiть ультразолоту смiятися з нас, а мерщiй вiдшукав би його!