Таємниця двох океанів - Адамов Григорий Борисович

Стриманий, підтягнутий, завжди наче вилощений, старший лейтенант Богров після вибуху зразу втратив усі ці наполегливо культивовані ним якості. Скинувши білосніжний кітель, закачавши рукава сорочки, з пов'язкою на шиї, чимсь порізаній під час аварії, весело насвистуючи, приказуючи й жартуючи, він працював біля машин та апаратів то з однією, то з другою бригадою саме там, де це було найпотрібніше. Через два-три дні старший лейтенант став загальним улюбленцем, і бригади змагалися, вигадуючи всілякі приводи, аби тільки залучити його до роботи у своєму складі.

Кілька разів на день спускався в машинний відділ капітан, поволі проходив по всіх відсіках та камерах, придивлявся до роботи, прислухався до дзвінких ударів молотків, скрипу й вищання інструментів, шипіння електродів, і в очах працюючих людей його задоволена посмішка неначе додавала світла до електричних ламп. Іноді в цій атмосфері кипучої натхненної праці капітан раптом не витримував і, скинувши з себе кітель, приєднувався на годину-другу до бригади, що знемагала над якоюсь особливо важкою роботою. З неприхованим почуттям жалю він відривався від неї, щоб закінчити огляд і встигнути ще провідати поранених у госпітальному відсіку. Насамперед він підходив до койки нерухомого, з льодяними компресами на голові лейтенанта Кравцова й довго, з якимсь німим запитанням дивився на його смертельно-бліде, з заплющеними очима обличчя. Щоразу капітан тихо допитувався у зоолога, чи виживе лейтенант, чи прийде він до пам'яті. Зоолог з жалем хитав головою.

— У лейтенанта, очевидно, легкий струс мозку, він потребує абсолютного спокою, і якщо хвороба нічим не ускладниться, хворий, можливо, через кілька днів опритомніє.

— А як Крутицький? — питав капітан, підходячи до койки водолаза.

— Його стан кращий, — відповів зоолог. — Він хоча й непритомний, але сьогодні-завтра, мабуть, прийде до пам'яті.

— А рана в животі заживе?

— Крововилив у черевну порожнину припинився, але боюсь нагноєння.

Сідлер та Щербина сьогодні вже приймали їжу, і їхнє здоров'я не викликало ніяких побоювань. Поговоривши з ними, капітан повернувся в свою каюту.

Склавши зведення про закінчені роботи та про хід ремонту, він узяв судновий журнал і, як завжди, коли йому доводилося брати в руки цей журнал, знову розкрив його на тій сторінці, на якій лейтенант Кравцов зробив свої останні записи у фатальну ніч вибуху.

Що могли означати ці декілька рядків про якусь аварію дюз, для ліквідації якої лейтенант видав Горєлову пропуск на вихід із підводного човна? Чому лейтенант видав Горєлову пропуск без його, капітана, відома? Щоправда, деяка легковажність та безтурботність властиві характеру лейтенанта. Але все ж… У пропуску вказується серйозна причина його вчинку. Чи дійсно справа почалась із закупорки дюз пемзою та попелом, як про це свідчить збережена копія в книзі пропусків? Цю причину міг підказати лейтенантові тільки Горєлов. Розкривши книгу пропусків, капітан знову уважно й допитливо вчитувався в кожний рядок копії, в кожне її слово. Як поспішно, криво, недбало, як явно схвильовано біжать ці рядки на білому папері! Як відрізняється цей почерк від звичайного чіткого почерку лейтенанта! Що схвилювало його в той момент, коли він виписував пропуск? Ось на копії виділяються нарочито підкреслені слова: «Терміново! Пропустити негайно для прочистки дюз…» Можливо, закупорка дюз дійсно викликала скупчення гримучого газу, і Горєлов, не встигнувши прочистити їх, загинув від вибуху. Загинув, як герой, на своєму посту… Як герой?.. Але тоді чому ж сигналізатори не повідомили в центральний пост про скупчення газів у газопровідних трубах? Чому автомати самі не припинили доступу газам у труби, як тільки тиск у них перевищив норму? Чому і сигналізація, і автоматика одночасно і ще до вибуху відмовились працювати? Це не могло бути простою випадковістю. Значить, хтось зіпсував їх заздалегідь. Хто ж міг це зробити якраз на вахті Горєлова, крім нього самого? Отже, це він навмисне! Свідомо учинив вибух! Це він збив з пантелику довірливого лейтенанта, нагнав на нього паніку й примусив терміново, забувши про наказ, видати пропуск на вихід із підводного човна… Бідний обдурений лейтенант… «Терміново!» «Негайно!» Так пишуть, так, можна сказати, кричать тільки під час несподіваної, грізної небезпеки, що швидко насувається, коли потрібна ініціатива, блискавичне рішення, коли не можна думати про формальності, ховатися за параграф наказу, кликати на допомогу. І хіба міг він думати, що його обдурюють, хіба він міг підозрювати в зраді головного механіка підводного човна? Але чому, вже видавши пропуск, лейтенант не викликав зараз же капітана? Адже Горєлову потрібно було принаймні п'ять-сім хвилин, щоб вийти з підводного човна.

Ні, це вже не просто легковажність — це нічим не виправдана, злочинна безтурботність! Як смів він, лейтенант радянського військового флоту, дозволити собі таку недисциплінованість, таке нехтування основних правил служби на військовому кораблі в таких виняткових обставинах?!

Опустившись в крісло, із схиленою на груди головою, капітан довго сидів, заглибившись у тяжкі, болісні думки… Нарешті, він потягнув до себе аркуш чистого паперу й написав наказ по кораблю. В наказі було запропоновано комісарові Сьоміну негайно почати слідство в справі вибуху, що стався на кораблі двадцять дев'ятого липня, о четвертій годині п'ятнадцять хвилин, та про зникнення безвісти головного механіка Горєлова; опитування команди розпочати негайно; членів команди, потерпілих під час вибуху, допитувати в міру одужування кожного з них, з дозволу лікаря, професора Лордкіпанідзе; обслідування місця вибуху (газопровідна камера та дюзи) провести, як тільки обставини це дозволять. Про хід слідства доповідати йому, капітанові, щоденно.

В цей же день, коли цілком вияснився обсяг робіт по ремонту і капітан у наказі встановив точний графік їх виконання, в другому номері газети «За 23 серпня!», яка дістала додаткову жартівливу назву: «Голос комісара», з'явилась коротка замітка Марата. Від імені бригади електриків Марат викликав бригаду акустиків на соціалістичне змагання, на боротьбу за якнайшвидше виконання наказу капітана, за скорочення строків ремонту. Бригада електриків у розширеному складі взяла на себе зобов'язання: закінчити ремонт сітки і щита управління на двадцяту годину пятого серпня, відкрити вихід із підводного човна в той самий день до двадцяти годин, відновити систему сигналізації і зв'язку на двадцять четверту годину сьомого серпня, упорядкувати автоматику на дванадцяту годину десятого серпня і так далі щодо всіх робіт, покладених на бригаду. Загалом, виходила економія у часі проти встановлених капітаном строків близько двадцяти процентів.

Другого ж дня газета сповістила всіх, що бригада акустиків з професором Лордкіпанідзе, який частково включився в неї, приймає виклик електриків і за новим, нею самою складеним графіком скорочує час своїх робіт на двадцять п'ять процентів. Тут же газета повідомляла, що, вітаючи почин електриків, водолази укладають договір про соціалістичне змагання з радистами.

Атмосфера у відсіках корабля ставала дуже напруженою. Робота, здавалось, набувала характеру безперервної запеклої атаки на ворога. Перерву на обід та відпочинок команда скоротила до сорока хвилин, а сніданок та вечеря відбувалися мало не на ходу. Зведення про хід робіт у бригадах, що змагалися, вислухувались з таким же напруженим хвилюванням, як телеграми з полів бою, з бойових фронтів. І щоразу під вигуки «ура» й туш патефона, який на честь переможців заводив комісар Сьомін перед мікрофоном, і переможці і переможені з ще більшим завзяттям накидались на нову роботу.

П'ятого серпня, за п'ять хвилин до строку, перед зачиненими ще дверима у вихідній камері зібралися капітан Воронцов, старший лейтенант Богров, виконуючий обов'язки головного механіка Козирєв, водолази Скворешня та Матвєєв, оточені майже всім екіпажем підводного човна. Всі стояли схвильовані, бліді, в повному мовчанні: мав відбутися перший зовнішній огляд корабля, треба було розв'язати найважливіше, найболючіше питання — в якому стані кормова частина підводного човна? Чи уціліли дюзи? Чи судилося «Піонерові» повернути собі колишню жвавість рухів, чи він приречений на параліч, на мертвотну нерухомість свого повного життя і сил організму?