Ексгумація міста - Світлана Поваляєва

Тепер швидкість дорівнює нерухомості. Жовте море позавагомості з червоними рибами. Плямами. На дні біліють уламки унітазів з мармуру. Під одним з них - фіолетовий краб займається пранаямою і не цікавиться барвами. (Ідіотські словосполучення:

«займатися коханням», «займатися пранаямою»,

«займатися літочисленням», «займатися своєю раною»… Вся справа у слові «займатися» - перейматися чи бути незайманим - бути чи не бути відтраханим власним мозком - цими Авгієвими Стайнями). Так чи інакше, єдине, що зрозуміло, перебіг подій - річ стовідсотково штучна. Не пристосована до незчисленних реалій життя і безумовно підступна штучка. Щоденне щодення щоденника у цьому фіг допоможе. Писати романи легко. Читати - борони Боже!

Стоп-кадр. Поцілунок із заплющеними очима, в зіницях яких крупний план препарує зайві (чи задні?) думки. На дальньому плані знайоме кужелення диму, силуетом біля чийогось профілю маячня чиєїсь руки, що підбирає підсвітлені знизу сталки густого волосся. Музика червонувата, маренго, PORTІSHEAD, Едіт Піаф. Зображення трохи тремтить. Зсунулося. Понеслося. Камера гуляє. У кадр постійно вдирається Граф. Вельми непопсовий персонаж з вельми попсовим і розповсюдженим на терені совдепії поганялом. Він не розлучається зі скляним (тепер це майже антикваріат, раритет, принаймні) баяном. Вісім кубів рідини кольору темного пива. З телевізора: «Мінєт слалом голівка що плаває подвійне лезо найкраще для чоловіків…» (на початку століття «Жилет» продукував небез печ ні леза. Це було стильно, як усе вічне, це було ре тродля-мудаків. Ретродекаданс. Реально збільшився відсоток самогубців серед населення (у готелях і на могилах, приміром, Єсєніна). Як наслідок - тотальна електрифікація і повна дезорієнтація у виборі дезодорантів перед голінням і після нього…) Для деяких людей час має перманентну властивість зникати і невблаганно поновлюватися. При цьому втрачаються лише незначні деталі декорацій. Ніби в мексиканському телесеріалі: можна пропустити тридцять дві серії й у тридцять третій все буде майже так, як у третій…

У якийсь із моментів їхнього життя жила собі дівчинка, котра не могла не малювати, а малювати не вміла. І малювала лише очі. Переважно ліве око.

Щоразу - інакшим стилем. Простежувалися у цих фраґментарних і завершених зображеннях, шкіцах і полотнах олією усі можливі напрямки, течії і школи, які лише існували в історії живопису. Виходило це випадково. Залежно від настрою чи психічного стану. Або побутових обставин. Не через бажання оволодіти техніками чи прагнення урізноманітнити зображуване.

Якось вони повели цю дівчинку до психолога.

Жінка-психолог займалася з нормальними людьми голотропною терапією (чи переймалася цією психотропією), а з вагітними жінками - ребефінгом уповільненої дії. Психолог подивилася на нього, на неї, і сказала: «У вас параноя».

Країна Муз. Країна Блюз.Музи у протигазах. Блюзи у респіраторах.Публіка в гідрокостюмах. Доміно на ораторах,Які виконують з трибун ораторіїІ закидують натовп айстрамиІ жоржинами. Гаудеамус! Ґлорія!Галелуйя! З Першим вересня! З ластамиІ плексигласовими окулярамиПропливемо до першого снігуГлибоководні скати зустрічають фанфарамиПершу експедицію дослідників криги(А по тому і фарами, і дротами, і моніторамиз кардіограмами після електрошоку)З Першим вересня! З першими коридорами,Медвяні корсари осені 2222 року!

Але дівчинка не допливла до зими. Можливо, через шкідливу каламуть плексигласу. Можливо, через ласти, що склеїлися. Ймовірно, через те, що во на була приречена, як і переважна більшість японсь ких дітей того історичного відтинку. Щоправда, на відміну від своєї сусідки по палаті, яка не зробила і тисячі паперових японських журавликів, ця дівчинка намалювала 2220 лівих очей, серед яких були навіть очні яблука у розтині з усіма можливими анатомічними подробицями. Але це її не врятувало, і 2221 малюнок випав з дитячих рук…

Що сталося з намальованими очима і паперовими журавликами ніхто не знає достеменно. У одному з чисельних варіантів Євангелія від Андрія Самозваного згадується божевільня, стіни якої були замість шпалер обклеєні аркушиками й поло т нами із зображеннями лівого ока людини, а зі стелі на червоних ниточках звисало чи то 743, чи 535 паперових журавликів. У літописі ж Романа Чудотворця натомість сказано, що у дев’яностих роках двадцятого століття зійшов на землю небачений навіть за часів до Різдва Христо вого осінній падолист, який знищив всі мистецькі здобутки людства, зафіксовані на папері чи за допомогою такого. Можливо, існувала тиха божевільня для метеликів, а потім її розчинив у своєму кривавому золоті грандіозний падолист, хтозна… Принаймні уривки з вищеозначених текстів збереглися у вигляді палімпсестів на череп’яній таблиці, яка кілька тисячоліть виконувала роль надгробку на могилі невідомого мандрівника Танона Володимировича Великомученського-Бомгарова у місті кораблів і міражів Маковієві.

Океан усвідомлення б’ється щосили у шибу Свідомість побігла по цигарки і вже не повернеться Вранці на столі залишається величезна мушля І на драглистому склі візерунок з кристалів солі Весна вже лишає усюди сліди босих ніг Вітер розчісує ребрами чорних дерев повітря Нерпи акваріумні полюють на риб-телескопів Крила метеликів пробиваються з-під землі…

Повз - прозорими акваріумними рибами, анемічними й безтямними пропливають сірі люди, ховають від вітру голови…

На прадавньому татарському цвинтарі вони сиділи всередині патефона, а небо крутилося платівкою, чіпляло волосся… Іржава голка піднімального крана викликувала звуки хоралу з труб пароплавів, які вишикувалися далеко внизу уздовж причалу - терлися лобами об берег, немов потопельники вічного кайфу… … І тоді вона довірилася ельфові на вушко: «Я кохаю…»

_____________________

Бурштинова кішка зіщулилася у кам‘яних долонях прадавніх будинків - дивиться відчужено і пристрасно.

Ковтає слину.

Потвори причаїлися по кутках - сховалися від зливи.

Розіпнені чорні легені чорної пастки вікна плюються блідими фіранками патологічної музики.

Нарциси, біліші за морську піну і перлистий ясмин набули кольору крові, що запеклася в кутику схолоднілих вуст.

Запах чекання розчинився в кімнаті.

Він увійшов через вікно. Спливав пряними пахощами зіпрілого кленового листя, сигар та мадери. Фрак тапера стікав дощем, а вогкі кишені напахували ароматами білого вина й мімози. Сів на підвіконня. Безкровні руки священнодіяли очужіло, набивали люльку чорного дерева з рельєфними зображеннями китайських мавп. Він не мав обличчя, а Маску Червоної Смерті розгвезьгав дощ.

Печатка чорненого срібла притягувала погляд.

Я пошкодувала, що перед катом не прикинулася вже страченою, бо - Дівчинко… Я шукаю Морелу. (Я легкокрилий дух самоспалення. Я-СамотністьЩо-Стоїть-Руки-В-Боки…).

Едгар Алан По зник. В кімнаті пішов мовчазний дощ. Квіти загинули. Їхні трупи з’їв вітер - ніби у Володимирському вмить згасли усі свічки.

ТОПОГРАФІЯ

ПОБІЖНОГО РАНДЕВУ

Від хмари відокремилася фіолетова смуга й опустилася на списи далеких похмурих ялин. Вітер напнув вітрила білизни, і з обох боків балкона небо пішло піною. Чергова пляшка - порожня, але з подихом долі і краплями пива - полетіла за борт і влучила: десь глибоко на дні завищала собака.

Попередні кілька десятків пляшок глухо й опукло розбилися.

За спиною - три повороти: праворуч, ліворуч, праворуч, - до напису на стіні попелом UNDERSTAND? … Тоді, о п’ятій ранку сама собою зірвалася зі стелі схожа на акваріум люстра. Уповільнена мить - ефект рапіду - і безгучна підлога засіяна склом і порцеляною. І погойдується дріт - проростає зі стелі, мов кульбаба крізь асфальт - ніби щойно позбавився не надто важкого шибеника.

По тому вислизнуло в раковину кругле люстерце і сріблясті уламки забили стік…

Вітер дихав тихим дощем, гуляв коридорами, торкав штори…

Коли ВІН примчав, в будинку раптом зник електричний струм, а ВОНА сиділа на столі в чорній широкій сукні незвично коротковолоса, з незвично відкритою беззахисною шиєю…

ВІН виламав шмат цементної плоті балкона - не навмисне, але ЇЙ здалося, що зараз все довкола почне тріскати і валитися, як від землетрусу. І тоді, поки ВОНА вгамовувала опіки поцілунків на тілі і безтямно дивилася на зачинені двері, поновився струм - засичав на електричній плиті чайник, ВІН в очікуванні ліфту писав цигаркою на стіні UNDERST(тут, мабуть, затягнувся і струсив попіл)AND? … і цигарка ще якийсь час дотлівала самотньо на підлозі, а ВОНА так і не побачила, як ВІН вийшов з під’їзду…

Коли сомнамбулічно повернулася з балкона до кухні, помітила ніж на підлозі. Ніж сам вискочив зі склянки з виделками, ледь ВОНА її торкнулася й, описавши дугу, хижо увіп’явся лезом в підлогу поміж пальців лівої ноги, і так стирчав ще якусь мить, аж тут пролунав дверний дзвоник… То був ВІН. Отже, ВІН був щойно тут, це не примарилося…