КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

в) третю групу представляє позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, яке може бути призначене тільки на підставі ст. 54 КК, тобто норми Загальної частини КК, оскільки в жодній із санкцій статей Особливої частини КК це додаткове покарання не фігурує.

9. Порядок призначення додаткового покарання залежить і від особливостей конструкції санкції статті Особливої частини КК. В одних із цих санкцій додаткове покарання передбачене як обов’язкове (наприклад, ч. 2 ст. 191, ч. З ст. 364 КК), а в інших — як факультативне (наприклад, ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 233 КК).

У першому випадку питання про необхідність призначення додаткового покарання вирішене у самому законі (санкції), який покладає на суд обов’язок його призначити. При застосуванні таких санкцій відмова від призначення зазначеного в них обов’язкового додаткового покарання допускається лише за наявності підстав, передбачених у ст. 69 КК. Рішення суду про відмову від призначення такого додаткового покарання повинно бути в такому випадку обов’язково мотивоване у вироку, в якому робиться посилання на ч. 2 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).

У другому випадку питання про доцільність призначення факультативного додаткового покарання вирішується за розсудом суду з урахуванням обставин конкретної справи, даних про особу винного і з обов’язковим мотивуванням у вироку прийнятого судом рішення.

10. Відповідно до ч. 5 ст. 52 КК ухилення засудженого від покарання, призначеного обвинувальним вироком суду, що набрав чинності, визнається злочином проти правосуддя і має наслідком відповідальність за статтями 389 та 390 КК. У цих нормах установлена відповідальність за ухилення від покарань, передбачених статтями 53, 55, 56, 57, 61 та 63 КК. Причому відповідальність за ухилення від сплати штрафу (ст. 53 КК) і від позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК) настає за ч. 1 ст. 389 КК незалежно від того, призначені ці покарання як основні чи як додаткові.

Якщо ухилення від відбування таких видів покарань, як арешт (ст. 60 КК), позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) та довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) містять ознаки втечі засудженого з місця відбування цих покарань, відповідальність настає за ст. 393 КК (див. коментар до статей 389, 390 та 393 КК).

Умисне невиконання службовою особою вироку суду, що набрав чинності, яким призначене покарання, має наслідком відповідальність за ст. 382 КК (див. коментар до ст. 382 КК).

Стаття 53. Штраф

1. Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу.

2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

3. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

4. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

1. У частині 1 ст. 53 КК штраф визначається як грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Отже, за своїм змістом штраф є таким видом покарання, який виражається в стягненні із засудженого за вироком суду в прибуток держави певної грошової суми. Штраф належить до числа так званих загальних (універсальних) покарань, застосування якого не обмежене в законі ні колом суб’єктів, ні характером вчиненого злочину. Покарання, що розглядається, є безстроковим (одноактним) і найбільш м’яким (найменш суворим) із усіх його видів, передбачених у ст. 51 КК.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 53 КК покарання у виді штрафу призначається судом не у твердій сумі, а у ставках неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установленого законодавством України на момент постановлення судом вироку.

У частині 2 ст. 53 КК мінімальний і максимальний розмір штрафу встановлені в межах від тридцяти до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Проте за окремі злочини в санкціях відповідних статей Особливої частини КК може бути передбачений і більш високий максимальний розмір штрафу (наприклад, ч. 2 ст. 204, ст. 209’, ч. 2 ст. 212, статті 218, 220, ч. 1 ст. 289, ч. 1 ст. 306 КК).

Конкретний розмір штрафу, що підлягає стягненню з засудженого, призначається судом у кожному конкретному випадку в межах санкції статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 53 КК) і визначається відповідно до ч. 2 ст. 53 КК з урахуванням двох критеріїв: а) тяжкості вчиненого злочину та б) майнового стану винного.

3. Штраф належить до так званих змішаних видів покарань, оскільки може бути призначений судом як основне і як додаткове покарання (ч. З ст. 52 КК). Проте і як основне, і як додаткове покарання штраф відповідно до ч. 4 ст. 52, частин 1 та 3 ст. 53 КК може бути призначений судом лише за умови, якщо це покарання безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини, за якою засуджується винний. Такий порядок застосування штрафу поширюється і на випадки його призначення як додаткового покарання на підставі ст. 77 КК, коли засуджений одночасно звільняється від відбування основного покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК (ВВСУ. - 2003. - № 1. - С. 28). Виняток із цього правила припустимий лише при призначенні штрафу у виді основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).

4. При призначенні штрафу як основного або додаткового покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) та вироків (ст. 71 КК) особливість його застосування полягає в тому, що штраф складанню з іншими видами покарань не підлягає і у всіх таких випадках виконується самостійно (див. коментар до частин 3 та 4 ст. 72 КК).

5. Закон передбачає й інші, спеціальні випадки застосування покарання у виді штрафу: а) при заміні виправних робіт на підставі ч. З ст. 57 КК; б) при заміні покарання або невідбутої його частини на підставі закону про амністію (ст. 86 КК) або акта про помилування (ст. 87 КК). Проте в цих випадках мова йде не про призначення покарання у виді штрафу за вироком суду, а про заміну раніше призначеного вироком суду покарання штрафом. Наприклад, у ситуації, передбаченій в ч. З ст. 57 КК, особа засуджується вироком суду до виправних робіт, але після постановлення вироку стає непрацездатною, що і є причиною заміни призначених їй виправних робіт штрафом у порядку, передбаченому ст. 410 КПК.

6. Водночас слід мати на увазі, що покарання у виді штрафу не може бути застосоване судом при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким на підставі ст. 82 та ч. 4 ст. 83 КК, оскільки в зазначених випадках заміна запроваджується лише такими видами покарань, які мають строковий характер, до яких штраф не належить (див. коментар до статей 82 та 83 КК). Оскільки штраф є покаранням одноактним, не передбачена законом і можливість умовно-дострокового (ч. 1 ст. 81 КК) та дострокового (частини 1 та 2 ст. 82 КК) звільнення від його відбування, незалежно від того, призначений штраф як основне або додаткове покарання (див. коментар до статей 81 та 82 КК).

7. Особа, засуджена до покарання у виді штрафу, може бути звільнена від його сплати на підставі ст. 84 КК у порядку, передбаченому ст. 408 КПК (див. коментар до ст. 84 КК).

8. Вирок суду про призначення покарання у виді штрафу підлягає виконанню Державною виконавчою службою у відповідності до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. (ВВР. — 1999. — № 24. — Ст. 207). Призначивши покарання у виді штрафу, суд пропонує засудженому добровільно сплатити його в місячний строк і попереджає про стягнення штрафу в примусовому порядку у випадку його несплати. При несплаті штрафу у встановлений строк стягнення звертається на майно засудженого, за винятком тієї його частини, що не підлягає конфіскації. За відсутності майна або його недостатності для погашення суми штрафу, стягнення звертається на заробітну плату чи інші прибутки засудженого (статті 11, 12 «Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не зв’язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених» від 22 червня 1984 р. (ВВР УРСР. - 1984. - № 27. - Ст. 551).

9. Якщо буде встановлено, що засуджений не має можливості сплатити призначений йому штраф, то відповідно до ч. 4 ст. 53 КК суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських (ст. 56 КК) або виправних (ст. 57 КК) робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один неоподатковуваний мінімум доходів громадян або один місяць виправних робіт за чотири таких мінімуми. Така заміна відбувається в порядку, передбаченому ст. 410 КПК і припустима лише у випадку, якщо неможливість сплати штрафу обумовлена об’єктивними причинами: відсутністю роботи, заробітної плати, грошових заощаджень, інших прибутків, загибеллю або пошкодженням майна, на яке може бути звернене стягнення, тощо.