КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

6. За суб’єктом, до якого застосовуються покарання, вони можуть бути класифіковані як загальні та спеціальні. Загальні покарання можуть бути призначені, як правило, будь-якій особі, що вчинила злочин (наприклад, штраф, позбавлення волі). До спеціальних відносять ті види покарань, які призначаються лише певному (більш вузькому) колу суб’єктів. До них належать такі покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК), позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 55 КК), службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК), тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК).

7. За можливістю визначення строку (меж дії в часі тих обмежень, що складають зміст покарання) всі види покарань діляться на строкові та безстрокові. До строкових належать такі види покарань, які зазначені у статтях 55—58, 60—63 КК і щодо яких у законі встановлені мінімальні та максимальні межі їх призначення, а у вироку суду визначається конкретний строк їх застосування до засудженого. Безстроковими є покарання, передбачені в статтях 53, 54, 59 та 64 КК. Особливе місце серед безстрокових видів покарань займає довічне позбавлення волі, оскільки це покарання хоч і триває в часі, проте ні в законі, ні у вироку суду строк його застосування до засудженого не встановлюється. Застосування таких безстрокових видів покарань, як штраф і конфіскація майна, навпаки, вичерпується самим фактом виконання вироку, тому ці види покарань прийнято називати одноактними.

8. Можливі класифікації покарань і за іншими ознаками, на підставі яких можуть бути виділені, наприклад, покарання, пов’язані і не пов’язані з позбавленням волі; застосовувані і не застосовувані до неповнолітніх; від відбування яких можливе або неприпустиме звільнення з випробуванням, умовно-дострокове звільнення або заміна невідбутої їх частини більш м’яким тощо. Слід враховувати, що як наведені, так і інші можливі класифікації покарань мають не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення, оскільки сприятимуть максимальній індивідуалізації покарання, правильному встановленню підстав, порядку і меж застосування покарань, виявленню тих особливостей призначення окремих видів покарань, які повинні враховуватися судом при їх застосуванні.

9. Система покарань та особливості застосування окремих їх видів до неповнолітніх регламентуються у Розділі XV Загальної частини КК (див. коментар до статей 98-102 КК).

Стаття 52. Основні та додаткові покарання

1. Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

2. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

3. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

4. За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.

5. Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 цього Кодексу.

1. У статті 52 КК всі види покарань, що входять до їх системи, поділяються за порядком призначення (способом застосування) на три групи: а) основні (ч. 1); б) додаткові (ч. 2) і в) покарання, що можуть бути призначені як основні, так і як додаткові (ч. 3).

2. Основними є покарання, які призначаються тільки самостійно і ні за яких умов не можуть приєднуватися як додаток до інших видів покарання. Закон (ч. 1 ст. 52 КК) відносить до них громадські роботи (ст. 56 КК); виправні роботи (ст. 57 КК); службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК); арешт (ст. 60 КК); обмеження волі (ст. 61 КК); тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК); позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК); довічне позбавлення волі (ст. 64 КК).

3. Додатковими є покарання, які самостійно (без поєднання з основним покаранням) призначені бути не можуть і лише приєднуються як додаток до основного покарання. Закон (ч. 2 ст. 52 КК) відносить до них позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК) та конфіскацію майна (ст. 59 КК).

4. У частині 3 ст. 52 КК виділяється група так званих змішаних покарань, які можуть бути призначені судом як основні, так і як додаткові. До них відносяться штраф (ст. 53 КК) та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК). Закон не встановлює якихось особливих правил їх застосування і порядок їх призначення залежить від того, як саме — як основне чи додаткове покарання — вони застосовуються судом за конкретний злочин. Тому правила, що визначають порядок призначення основних і додаткових покарань, цілком поширюються і на цю групу покарань.

5. Якщо в частинах 1—3 ст. 52 КК усі покарання поділяються на певні групи, то в ч. 4 цієї норми визначається значення цієї класифікації для порядку призначення кожній із зазначених груп покарань. Відповідно до ч. 4 ст. 52 КК за один злочин може бути призначене тільки одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК, а до останнього може бути приєднане одне або кілька додаткових покарань у випадках і порядку, передбачених КК. ,

6. Отже, у ч. 4 ст. 52 КК закон не тільки встановлює загальні правила призначення основних та додаткових покарань, а й зобов’язує суд враховувати при цьому положення тих норм Загальної частини КК, в яких сформульовані підстави, порядок та умови застосування окремих видів покарань, а також вказує на необхідність виходити з особливостей конструкції (побудови) конкретних санкцій статей Особливої частини КК, в яких ці види покарань безпосередньо передбачені.

7. Аналіз цих норм Загальної частини КК і санкцій статей Особливої частини КК свідчить, що порядок призначення (спосіб застосування) основних і додаткових покарань має свої особливості.

При призначенні основних покарань суд повинен враховувати такі особливості їх застосування:

1) основне покарання завжди передбачене в санкції статті Особливої частини КК;

2) основне покарання може бути передбачене в санкції: а) без поєднання з додатковим покаранням; б) у поєднанні з одним додатковим покаранням;

в) у поєднанні з кількома додатковими покараннями;

3) постановлення обвинувального вироку з призначенням покарання припускає (передбачає) обов’язкове призначення судом основного покарання;

4) призначення (обрання) судом основного покарання певного виду (наприклад, позбавлення волі чи виправні роботи) можливе лише за умови, якщо цей вид покарання безпосередньо передбачений в санкції тієї статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний. Виняток із цього загального правила припустимий лише у випадках, зазначених у ч. 1 ст. 58, у ч. 1 ст. 62, а також при застосуванні ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до статей 58, 62 та 69 КК);

5) за один злочин може бути призначене тільки одне основне покарання. При цьому воно може бути призначене: а) без приєднання до нього додаткового покарання; б) із приєднанням одного додаткового покарання; в) із приєднанням декількох додаткових покарань.

8. При призначенні додаткових покарань суд повинен враховувати такі особливості їх застосування:

1) додаткове покарання за будь-яких умов не може бути призначене самостійно (без основного) і завжди лише приєднується як додаток до основного;

2) додаткове покарання може бути: а) передбачене в санкції Особливої частини КК і призначене судом; б) передбачене в санкції, але не призначене судом (див. п. 9 коментарю до ст. 52 КК); в) не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, але призначене судом на підставі норм Загальної частини КК (див. коментар до статей 54 та 55 КК); г) не передбачене в санкції і не призначене судом;

3) за один злочин суд має право призначити як одне, так і декілька додаткових покарань одночасно або відповідно до санкції статті Особливої частини КК, у якій фігурують одне чи декілька додаткових покарань (наприклад, ч. 5 ст. 191, ч. З ст. 209 КК), або на підставі норм Загальної частини КК (див. коментар до статей 54, 55 КК);

4) усі види додаткових покарань за способом їх призначення можуть бути поділені на три групи: а) до першої входять штраф та конфіскація майна, які можуть бути призначені судом як додаткові покарання лише за умови, якщо вони прямо передбачені в санкції статті Особливої частини КК (див. коментар до ч. З ст. 53 та ч. 2 ст. 59 КК); б) до другої групи входить позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, яке, як додаткове покарання, може бути призначене судом і на підставі санкції статті Особливої частини КК, в якій воно передбачене (наприклад, статті 191, 286 КК), і на підставі норми Загальної частини КК (ст. 55 КК), якщо в санкції воно не передбачене (див. коментар до ч. 2 ст. 55 КК);