Таємниця двох океанів - Адамов Григорий Борисович

— Будемо краще дивитися за тим, що робиться у нас тут, під носом. В усякому разі, я тримаю Головний штаб у курсі всього, що стосується підводного човна. — І, помовчавши, поволі, немов з величезним тягарем на плечах, підвівся. — Значить, ми домовилися про порядок майбутніх робіт. Не забудьте, Арсене Давидовичу, про мої застереження. І уважно слідкуйте за всім, що діється навколо вас. На всіх нас, і партійних і непартійних, лежить величезна відповідальність.

Зоолог встав і, мовчки вклонившись, попрямував до виходу. Капітан провів ученого довгим уважним поглядом.

Так непорушно простояв він кілька хвилин, дивлячись кудись вдалину. Потім, заклавши, за домашньою звичкою, руки за спину, під розстебнутий кітель, він почав поволі, з похиленою головою, ходити по каюті.

Легке, ледве відчутне, майже непомітне тремтіння йшло від корпусу корабля, передаючись тілу капітана, і мозок звично й машинально фіксував: дві десятих ходу. Судно зрідка ледве гойдалося, і мозок несвідомо відмічав: щось велике пронеслося попереду. Капітан довго ходив по каюті, то прискорюючи, то уповільнюючи кроки. Нарешті, зупинившись і провівши рукою по волоссю, капітан зітхнув і опустився в крісло перед столом. Із потайного ящика стола він вийняв невелику картотеку, поставив перед собою, перебрав укладені в ній високі, із цупкого, товстого паперу картки і витяг одну з них. На картці вгорі великими чорними літерами було надруковано:

І під цим написано:

ГОРЄЛОВ ФЕДІР МИХАЙЛОВИЧ

Далі, зверху вниз, йшли короткі надруковані рядки і поряд з ними, від руки, чорнилом — відповіді.

Капітан заглибився в читання, не пропускаючи жодного рядка, жодної відповіді.

1. Прізвище, ім'я, по батькові — Горєлов Федір Михайлович.

2. Посада — головний механік.

3. Вік — 32 роки.

4. Партійність — кандидат у члени Комуністичної партії Радянського Союзу з 19… року.

Капітан зупинився, подумав, узяв тонко заструганий червоний олівець і написав на полях картки проти цього рядка: «5 років».

Потім продовжував читати:

5. Національність — росіянин.

6. Звання — військовий інженер 2-го рангу.

7. Освіта — закінчив Авіабудівельний інститут по класу моторобудування, потім Військово-інженерну академію (по спеціальності ракетних двигунів).

8. Попередня робота — інженер заводу № 189, начальник проектного бюро; одночасно — доцент Інституту стратосферних польотів.

9. Чи був під судом або слідством, чи мав стягнення? — Ні.

10. Чи мав нагороди, які, за що? — Орден «Знак Пошани» за відмінне виконання завдань під час першого відрядження за кордон.

Червоним олівцем капітан поставив збоку знак оклику.

11. Чи володіє іноземними мовами? — Вільно англійською, французькою і німецькою, трохи японською.

12. Чи бував за кордоном? Де, коли і з якого приводу? — В Японії, за відрядженням відомства, вперше — з 19… по 19… p., вдруге — в 19… р. і втретє — в 19… р.

Капітан знову зупинився і довго думав з олівцем у руці. Потім відмітив на полях: «1) 5 років тому», «2) 2 роки тому», «3) рік тому».

13. Чи має родичів за кордоном? Де, хто, ступінь споріднення? — Так. В Японії. Троюрідний дядько та ного дочка. Микола Петрович Абросимов, Ганна Миколаївна Абросимова.

Капітан поставив збоку червоним олівцем два знаки оклику.

14 Чи має наукові праці? Які саме?: — Так. Див. доданий список.

15. Підпис.

Широким, розгонистим розчерком стояв підпис: «Ф. Горєлов».

Дійшовши до кінця, капітан відкинувся на спинку крісла і надовго, з напівзаплющеними очима, замислився. Потім потягнув до себе великий блокнот з надрукованим зверху бланком: «Командир підводного човна «Піонер». Твердим, чітким почерком він почав писати:

«Радіограма. Цілком таємно. Москва. Політуправління Військово-Морських Сил СРСР. Прошу терміново вияснити й повідомити мене про подробиці перебування головного механіка підводного човна «Піонер» Горєлова в Японії під час його службових відряджень. Також про його поведінку там, взаємини з родичами, які перебувають в Японії, — Миколою Петровичем Абросимовим, дочкою останнього — Ганною Миколаївною — та іншими, які виявляться там. Командир підводного човна «Піонер» — капітан 1-го рангу Всронцов».

Написавши радіограму, капітан дістав з того ж ящика книгу шифрів, і незабаром радіограма перетворилася в кілька одноманітних цифрових рядків.

На телефонний виклик у каюту ввійшов старший радист Плетньов і зупинився біля дверей, щільно зачинивши їх за собою.

Картотека та книга вже були сховані й замкнені в ящику стола.

— Цілком таємно, Вікторе Абрамовичу, — сказав капітан, подаючи йому складений вчетверо аркуш. — Негайно!

– Єсть цілком таємно, негайно! — прозвучала відповідь.

У глибокій задумі капітан лишився один перед своїм письмовим столом.

Розділ XI

БІЛЯ ВОГНЯНОЇ ЗЕМЛІ

Вода, пронизана яскравим жовтим світлом, спадала швидко, наче її вбирали стіни й підлога камери. Шелавін, Скворешня та Матвєєв, нав'ючені гідрофізичними приладами й апаратами, обережно розвантажували їх з себе в кутку на підлогу. Зоолог, Горєлов, Цой, Марат і Павлик знімали з плечей екскурсійні мішки та спорядження. Тут же був і комісар, який вирішив сьогодні взяти участь у прогулянці, щоб трохи розім'ятися.

Голоси молоді звучали збуджено й весело.

— Надзвичайно цікава банка! — голосно говорив Цой. — Чи не так, Арсене Давидовичу? Яка величезна кількість нових видів, родів і навіть родин? Яка сила антарктичних тварин! Це вже на п'ятдесят четвертому градусі північної широти! Як?

— Дуже цікаво, Цой, — із задоволенням підтвердив зоолог. — Дуже цікаво! Коли ми тільки впораємося з матеріалом, яким нас так щедро обдарувала банка Бьордвууд?

— Цой зовсім був схожий на божевільного! — сміявся Марат. — Наче його тільки що випустили з божевільні. Він кидався на всі боки, хапав усе, що траплялося під руки. Сміх один, їй-богу!.. Вибачайте, паскудна друкарська помилка…

— А ти? А ти сам? — наскакував на Марата півничком Павлик, знімаючи свій мішок і кладучи його біля стіни, поряд з іншими. — Хто в мене вирвав з рук чудового морського їжака? Наскочив, як розбійник, і вихопив. Арсене Давидовичу, слово честі, це моя здобич! Я вам покажу потім цього їжака — круглий, фіолетовий, з червоними кінчиками на голках.

— Неправда! — кричав Марат, розмахуючи перед собою своїм мішком. — Ти навіть не приторкався до нього!

— Еге ж, не приторкався! Я підсовував під нього руку, щоб не пошкодити, а ти всією п'ятірнею — хап!

Мішок у руках Марата шалено зарухався і трохи розкрився. В отворі майнуло на мить шось червоно-синє, і в ту ж хвилину блискавично рука Павлика вихопила з мішка прекрасного морського їжака. Під загальний регіт з переможним криком Павлик кинувся до Горелова. Той чекав уже Павлика з розкритими обіймами, щоб оборонити від Марата, який наздоганяв його. Але Марат виявився спритнішим у водній стихії, і, раніше ніж Павлик встиг зробити два кроки, що відділяли його від рятівних обіймів Горєлова, їжак знову опинився у Марата.

Павлик зупинився з порожніми руками. Це сталось так несподівано, що нагадувало фокус. Всі сміялися, а Павлик з розгубленим виглядом повторював:

— От розбійник! Ви бачите, який розбійник!

Потім раптом схопив, не дивлячись, один з мішків, які лежали ззаду, за нижній його край і з реготом обрушив його на шолом Марата. Мішок від удару розкрився, і живий райдужний потік різнокольорових риб, морських зірок, коралів, раків, офіур, водоростей, морських лілій, морських їжаків, голотурій полився навколо приголомшеного Марата, утворюючи навколо нього щось подібне до завіси, яка іскрилася, звивалася, плигала. Загальний регіт тепер гримів, невгаваючи. Павлик з вереском танцював перед Маратом, як червоношкірий біля жертви, прив'язаної до стовпа тортур.