КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Очевидно, що в таких випадках заподіяна злочинцю тяжка шкода хоча і є співмірною з великою небезпечністю посягання, але явно не відповідає сприятливій обстановці затримання злочинця, що склалася для потерпілого чи інших осіб.

Якщо суд визнає, що в діях потерпілого чи інших осіб є перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, у вироку слід зазначити, в чому саме воно полягає. Інакше кажучи, суд повинен у вироку навести обставини справи, які б свідчили про явну неспівмірність заподіяної тяжкої шкоди незначному ступеню небезпечності посягання або сприятливій обстановці затримання злочинця.

14. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, тягне відповідальність лише у двох випадках, спеціально передбачених у статтях 118 (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця) і 124 КК (умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця). Заподіяння злочинцю менш тяжкої шкоди, навіть при перевищенні заходів, необхідних для його затримання, не карається.

Якщо при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, йому умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть, дії винного за відсутності умислу на позбавлення життя підлягають кваліфікації за ст. 124 КК.

Про інші кримінально-правові наслідки перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, див. коментар до ст. 36 КК.

15. Затримання особи, що вчинила злочин, слід відрізняти від необхідної оборони за такими ознаками: 1) підставою для необхідної оборони є суспільне небезпечне посягання, безпосередньо спрямоване на заподіяння негайної і невідворотної істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, або іншій особі, а також суспільним інтересам чи інтересам держави; підставою для затримання злочинця є вчинення ним очевидного злочину в обстановці, яка потребує негайного доставлен-ня його до відповідних органів влади; 2) за необхідної оборони захист визнається своєчасним, якщо він був здійснений під час суспільне небезпечного посягання; затримання злочинця визнається своєчасним, якщо воно було здійснене під час вчинення злочину, який не є підставою необхідної оборони, або безпосередньо після вчинення злочину; 3) метою необхідної оборони є захист правоохоронюваних інтересів шляхом негайного відвернення чи припинення суспільне небезпечного посягання; метою затримання злочинця є доставлення його відповідним органам влади; 4) при необхідній обороні співмірним визнається захист, який відповідав небезпечності посягання та обстановці захисту; при затриманні злочинця співмірним визнається вимушено заподіяна шкода, яка відповідала небезпечності посягання та обстановці затримання злочинця.

Стаття 39. Крайня необхідність

1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

1. Відповідно до ст. 39 КК крайня необхідність — це правомірне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена.

Право на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності є субсидіарним (додатковим) правом. Ним особа може скористатися лише в тому випадку, якщо в даній обстановці заподіяння шкоди є вимушеним, крайнім, останнім засобом усунення небезпеки.

Очевидно, що в стані крайньої необхідності відбувається зіткнення двох правоохоронюваних інтересів: з одного боку, правоохоронюваному інтересу безпосередньо загрожує небезпека, а з іншого — особа перебуває в такому становищі, за якого єдиним засобом усунення цієї небезпеки є заподіяння шкоди так само правоохоронюваним інтересам, тобто відбувається сутичка «права з правом».

2. Стан крайньої необхідності виникає за наявності відповідної підстави, яка характеризується двома ознаками: 1) небезпекою, що безпосередьо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави і 2) обстановкою, яка не дає можливості усунути цю небезпеку іншими засобами, крім заподіяння шкоди таким же правоохоронюваним інтересам. Наявності однієї лише небезпеки ще недостатньо для виникнення стану крайньої необхідності. Цей стан тому і визнається станом крайньої необхідності, що викликається даною обстановкою, за якої особа вимушена удатися до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, як до останнього, крайнього засобу усунення небезпеки, що загрожує.

3. Перша ознака підстави крайньої необхідності — це наявність небезпеки, що може бути викликана різноманітними джерелами. Таким джерелом може бути, наприклад, недбале поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими, радіоактивними, легкозаймистими, їдкими речовинами та іншими предметами, яким властива внутрішня об’єктивна спроможність уражати людину, заподіювати їй смерть або тілесні ушкодження, руйнувати, ушкоджувати або знищувати майно чи інші цінності. Небезпеку можуть становити стихійні сили природи (повені, обвали, зсуви, зливи тощо), напади тварин та ін. Небезпека може викликатися також різноманітними процесами: технологічними, виробничими, патологічними (наприклад, тяжке поранення потерпілого, що загрожує смертю), фізіологічними, що відбуваються в організмі людини (голод або холод) і загрожують їй загибеллю та ін. Джерелом небезпеки може бути і діяльність (злочинна або незлочинна) людини (наприклад, домагання від касира видачі грошей під загрозою убивства). Нарешті, джерелом небезпеки при крайній необхідності може бути і будь-яке інше, крім злочину, правопорушення (наприклад, порушення водієм правил дорожнього руху, що створило аварійну ситуацію), а також невинна суспільне небезпечна поведінка людини (наприклад, що діє в стані неосудності, фактичної помилки).

4. Небезпека повинна загрожувати саме особистості чи охоронюваним законом правам особи, чи правоохоронюваним суспільним або державним інтересам (див. коментар до ст. 36 КК). Якщо небезпека загрожує правам або інтересам, що не охороняються законом, то оцінка її усунення за правилами ст. 39 КК виключається. Охоронюваними законом правами особи та правоохоронюваними інтересами, які можуть бути піддані небезпеці, є інтереси особи, якій загрожує небезпека (наприклад, її життя, здоров’я, тілесна недоторканність, особиста свобода, статева свобода жінки, майнові, житлові, політичні та інші охоронювані законом права); суспільні інтереси: безпека виробництва, громадський порядок, громадянська безпека тощо; інтереси держави: зовнішня безпека, обороноздатність держави, порядок управління, інтереси правосуддя, збереження державної таємниці, державне майно тощо. У зв’язку з тим, що в стані крайньої необхідності для усунення небезпеки заподіюється шкода об’єктам кримінально-правової охорони, небезпека повинна бути значною, тобто здатною спричинити значну, істотну шкоду правоохоронюваним інтересам.

Не створює стану крайньої необхідності провокація небезпеки особою, яка потім її ж і усуває (наприклад, особа руйнує будівлю для недопущення поширення полум’я, яке умисно було викликане цією ж особою). У таких випадках ця особа підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах, як за створення небезпеки, так і за заподіяну шкоду.

5. Небезпека повинна бути такою, що безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам, тобто такою, що здатна негайно заподіяти шкоду таким інтересам. Вона є наявною протягом періоду, коли виникла, існує і ще не скінчилася. Якщо така небезпека ще не виникла, або, навпаки, вже, наприклад, реалізувалася в заподіяній шкоді, то це виключає стан крайньої необхідності. Початковий момент виникнення небезпеки має місце, коли виникла загроза безпосереднього заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам (наприклад, існує безпосередня загроза затоплення, аварії, смерті тощо). Кінцевий момент існування такої небезпеки визначається або припиненням цієї загрози з будь-яких причин, або її реалізацією (наприклад, пожежа знищила майно або погашена, паводок спав, зсув припинився, аварія відвернена та ін.).