КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

8. Не приводити у виконання вироки судів в частині конфіскації майна і стягнення штрафу, якщо до набрання чинності цим Кодексом конфісковане майно не було вилучене і реалізоване, а штраф не був стягнутий у разі, якщо за даний злочин цим Кодексом конфіскація майна і накладення штрафу не передбачені.

Пункт 8 передбачає ситуації, при яких особа: 1) була засуджена за вчинений злочин за КК 1960 р. до покарання у виді конфіскації майна або штрафу; 2) на 1 вересня 2001 р. конфісковане майно не було вилучене і реалізоване, а штраф не був стягнутий і 3) санкція нового КК 2001 р. за вчинений злочин не передбачає відповідно такі види покарання, як конфіскація майна і штраф. Тільки за наявності зазначених умов вироки судів у частині конфіскації майна і стягнення штрафу не підлягають виконанню з 1 вересня 2001 р.

9. З дня набрання чинності цим Кодексом не є особливо небезпечними рецидивістами особи, визнані такими відповідно до статті 26 Кримінального кодексу України 1960 року. Якщо ці особи продовжують відбувати призначене їм покарання, то вироки судів щодо них підлягають зміні в частині визнання їх особливо небезпечними рецидивістами. У разі потреби змінюється кваліфікація вчинених ними злочинів, а також зменшується покарання відповідно до частини третьої статті 74 цього Кодексу. Якщо особи, зазначені в першому реченні цього пункту, відбули призначене їм покарання, але мають незняту судимість, то погашення судимості у цих осіб здійснюється за правилами, передбаченими статтями 89 і 90 цього Кодексу.

Пункт 9 регулює питання, пов’язані з тим, що на відміну від КК 1960 р. новий КК 2001 р. відмовився від такої категорії злочинців, як особливо небезпечний рецидивіст.

Особи, які були визнані судом особливо небезпечними рецидивістами на підставі ст. 26 КК 1960 р., з 1 вересня 2001 р. визнаються, що не є такими:

1) якщо на 1 вересня 2001 р. зазначені особи продовжували відбувати призначене їм покарання (наприклад, відбували покарання у виді позбавлення волі в колоніях особливого режиму або в тюрмі), то вироки щодо них підлягають зміні в частині визнання їх особливо небезпечними рецидивістами;

2) якщо, наприклад, дії зазначених осіб були кваліфіковані за статтями (частинами статей) КК 1960 р. виключно за ознакою вчинення злочину особливо небезпечним рецидивістом (наприклад, крадіжка, вчинена особливо небезпечним рецидивістом — ч. 4 ст. 81 КК 1960 р.), то суд зобов’язаний змінити кваліфікацію (наприклад, кваліфікувати крадіжку за ч. З ст. 81 КК 1960 р. — крадіжка з проникненням у приміщення). Якщо потреби в зміні кваліфікації немає (наприклад, дії особи були кваліфіковані за ч. 4 ст. 81 КК 1960 р. за ознаками вчинення крадіжки у великих розмірах і особливо небезпечним рецидивістом), то суд зобов’язаний виключити із обвинувачення вказівку на ознаку вчинення злочину особливо небезпечним рецидивістом, змінивши лише формулу кваліфікації.

У випадку зміни кваліфікації на іншу статтю (частину статті) КК суд зобов’язаний зменшити призначене покарання за умов, передбачених ч. З ст. 74 КК 2001 р. (див. коментар до п. 5);

3) якщо на 1 вересня 2001 р. особи, що були визнані особливо небезпечними рецидивістами за КК 1960 р., відбули призначені їм покарання, але мають не зняту судимість (п. 8 ст. 55 КК 1960 р.), то погашення судимості у цих осіб здійснюється за загальними правилами, встановленими статтями 89 та 90 КК 2001 р., з урахуванням положення, передбаченого п. 11 розділу II (див. коментар до цього пункту).

10. Переглянути всі справи про злочини осіб, які вчинили розкрадання державного або колективного майна у великих чи особливо великих розмірах, передбачене частиною четвертою статті 81, частиною четвертою статті 82, частиною четвертою статті 84, частиною другою статті 86, статтею 86’ Кримінального кодексу України 1960 року, для вирішення питань про зміну кваліфікації дій цих осіб на відповідні частини і статті цього Кодексу (статті 185, 186, 187, 190, 191).

Міри покарання особам, які засуджені за розкрадання у великих чи особливо великих розмірах за статтями 81, 82, 83, 84, 86, 86” Кримінального кодексу України 1960 року і не відбули покарання, привести у відповідність із покараннями, встановленими санкціями статей 185, 186, 187, 190, 191 цього Кодексу у разі, якщо призначене судом покарання за відповідний злочин є більш суворим, ніж передбачене цим Кодексом.

Пункт 10 зобов’язує суди переглянути всі кримінальні справи про злочини осіб, які вчинили розкрадання державного або колективного майна у великих розмірах шляхом крадіжки (ч. 4 ст. 81), грабежу (ч. 4 ст. 82), привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем (ч. 4 ст. 84), розбою (ч. 2 ст. 86), а також розкрадання зазначеного майна, вчиненого в особливо великих розмірах (ст. 86’ КК 1960 р). Предметом зазначеного перегляду справ є вирішення питань про зміну кваліфікації дій осіб, які вчинили дані злочини, на відповідні частини і статті КК 2001 р. (статті 185, 186, 187, 190, 191). Це обумовлено, по-перше, тим, що КК 2001 р. за іншими критеріями визначає поняття вчинення крадіжки, грабежу, присвоєння тощо чужого майна у великому та особливо великому розмірах. Так, згідно з приміткою до ст. 81 КК 1960 р. розкрадання визнавалося вчиненим у великому і особливо великому розмірах, якщо вартість розкраденого майна становила суму, яка відповідно в сто і більше та в двісті п’ятдесят і більше разів перевищувала мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством України. Водночас частини 3 та 4 примітки до ст. 185 КК 2001 р. встановлюють, що у статтях 185-191 вчиненим у великих та особливо великих розмірах визнається злочин, вчинений на суму, яка відповідно в двісті п’ятдесят і більше та в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. По-друге, необхідність перегляду справ зумовлена зміною санкції статей КК 2001 р., що передбачають відповідальність за крадіжку, грабіж, розбій, присвоєння, розтрату та заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

У зв’язку із вищевикладеним суд може змінити в разі потреби кваліфікацію дій зазначених осіб, а може залишити кваліфікацію без змін, порівнюючи критерії визначення вчинення корисливих злочинів проти власності за КК 1960 р. та КК 2001 р.

Крім того, на підставі ч. З ст. 74 КК 2001 р. особам, які були засуджені за КК 1960 р. і не відбули повністю покарання, суд зобов’язаний зменшити покарання, якщо призначене судом покарання за відповідний злочин за КК 1960 р. є більш суворим, ніж максимальна межа санкції відповідної частини статті КК 2001 р.

11. Правила, встановлені Кримінальним кодексом України 1960 року щодо давності, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, погашення і зняття судимості, поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом, за винятком випадків, якщо цим Кодексом пом’якшується кримінальна відповідальність зазначених осіб.

Пункт 11 розвиває положення статей 4 та 5 КК 2001 р. щодо дії у часі та зворотної дії закону про кримінальну відповідальність.

Загальне правило полягає в тому, що на осіб, які вчинили злочини до 1 вересня 2001 р., поширюються правила, встановлені КК 1960 р. щодо давності притягнення до кримінальної відповідальності і давності виконання обвинувального вироку суду, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, погашення і зняття судимості. Виключення стосується лише випадків, якщо КК 2001 р. пом’якшує кримінальну відповідальність осіб, які вчинили злочини до 1 вересня 2001 р., тобто в такому разі відповідні положення КК 2001 р. мають зворотну дію в часі (наприклад, якщо КК 2001 р. передбачає для певної категорії осіб, що вчинили злочини, скорочені порівняно з КК 1960 р. строки давності чи погашення судимості або пом’якшені підстави умовно-дострокового звільнення від відбування покарання тощо).

12. У разі призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом за злочин, вчинений до набрання чинності цим Кодексом, суду слід керуватися вимогами статті 44 Кримінального кодексу України 1960 року.

Пункт 12 врегульовує ситуацію, коли особа вчинила злочин до 1 вересня 2001 р., а суд, розглядаючи справу під час дії КК 2001 р., дійшов висновку про необхідність призначити засудженому більш м’яке покарання, ніж передбачено в санкції статті КК, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У цьому разі суд повинен керуватися вимогами ст. 44 КК 1960 р., оскільки ст. 69 КК 2001 р. передбачає суворіші підстави для призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, тобто погіршує становище особи, яка вчинила злочин, порівняно зі ст. 44 КК 1960 р.

13. У разі призначення покарання за сукупністю злочинів, вчинених до набрання чинності цим Кодексом, застосовується стаття 42 Кримінального кодексу України 1960 року. Якщо хоча б один із злочинів, що входять у сукупність, вчинений після набрання чинності цим Кодексом, то застосовується стаття 70 або частина друга статті 103 цього Кодексу.