КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

3. Позбавлення життя членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи — це умисне вбивство всіх або окремих членів групи, вчинене у зв’язку з належністю потерпілого до такої групи, спричинене такою належністю. Такий само зв’язок характеризує заподіяння членам такої групи тяжких тілесних ушкоджень. Про ознаки умисного вбивства і тяжких тілесних ушкоджень див. коментар до статей 115 та 121 КК, які в цих випадках кваліфікації злочину додатково не застосовуються.

4. Створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне або часткове їг фізичне знищення, може полягати у позбавленні групи продуктів харчування чи інших життєво важливих засобів існування, обмеженні або позбавленні медичної допомоги, створенні небезпечних для життя екологічних умов, насильницькому переселенні в непридатні для проживання місця тощо.

5. Скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі — це насильницька стерилізація, кастрація або контрацепція, заборона шлюбних союзів між членами однієї групи, примушування до аборту або створення життєвих умов, які сприяють збільшенню кількості вимушених абортів тощо.

6. Насильницька передача дітей з однієї групи в іншу означає їх передачу в іншу національну, етнічну, расову чи релігійну групу, вчинену всупереч волі батьків або осіб, які їх замінюють, і поєднану із застосуванням фізичного або психічного насильства.

7. Кваліфікація геноциду не залежить від того, вчинений він у мирний чи . у воєнний час.

8. Цей злочин вважається закінченим’, у перших двох формах — із моменту настання наслідків у вигляді відповідно біологічної смерті та тяжких тілесних ушкоджень, а в інших формах — коли вчинені зазначені діяння. Однак у будь-якому випадку розв’язання цього питання не залежить від того, чи настали фактично наслідки у вигляді знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи як такої.

9. Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 2 ст. 442 КК, характеризують альтернативні дії: 1) публічні заклики до геноциду, 2) виготовлення матеріалів із закликами до геноциду, 3) розповсюдження таких матеріалів.

Публічними визнаються заклики, які повідомляються багатьом особам у їх присутності або із застосуванням технічних засобів масового інформування (наприклад, виступ по радіо чи телебаченню).

Під матеріалами слід розуміти будь-які матеріальні носії інформації: друковану і рукописну продукцію, аудіо- і відеокасети, дискети, лазерні диски тощо,

Поняттям ^виготовленням охоплюються первинне створення матеріалів, внесення змін до них, а також їх розмноження для розповсюдження.

Розповсюдження матеріалів — будь-яке їх відчуження іншим особам або розміщення для самостійного ознайомлення з ними (наприклад, розклеювання листівок і плакатів, розміщення в Інтернеті).

10. Цей злочин вважається закінченим, коли вчинена будь-яка із зазначених у ч. 2 ст. 442 КК дій.

11. Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи. Для виготовлення матеріалів обов’язкова мета їх розповсюдження.

12. Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Стаття 443. Посягання на життя представника іноземної держави

Вбивство або замах на вбивство представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, з метою впливу на характер їхньої діяльності або на діяльність держав чи організацій, які вони представляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень —

карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Безпосередній об’єкт цього злочину — нормальні міжнародні відносини, що необхідні для співробітництва між державами. Додатковим обов’язковим об’єктом є життя людини.

2. Потерпілим від цього злочину може бути лише представник іноземної держави або інша особа, яка має міжнародний захист.

Такий захист передбачений міжнародним правом, зокрема «Конвенцією про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів» від 14 грудня 1973 р. Відповідно до цієї Конвенції особами, що користуються міжнародним захистом, визнаються: 1) глава держави, у тому числі кожний член колегіального органу, який виконує функції глави держави згідно з конституцією відповідної держави, глава уряду чи міністр закордонних справ, який перебуває в іноземній державі, а також члени його сім’ї, які його супроводжують; 2) будь-який представник чи службова особа держави, чи будь-яка службова особа, чи інший агент міжурядової міжнародної організації, який на той час, коли проти нього, його офіційних приміщень, його житлового приміщення чи його транспортних засобів було вчинено злочин, має право згідно з міжнародним правом на спеціальний захист від будь-якого нападу на його особу, свободу і гідність, а також члени його сім’ї, що проживають з ним.

Для встановлення кола осіб, які мають міжнародний захист, також мають значення: «Конвенція про привілеї та імунітети 00Н» від 13 лютого 1946 р., «Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи» від 2 вересня 1949 р., «Віденська конвенція про дипломатичні зносини» від 18 квітня 1961 р., «Віденська конвенція про консульські зносини» від 24 квітня 1963 р., «Конвенція про спеціальні місії» від 16 грудня 1969 р., «Конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру» від 14 березня 1975 р., «Конвенція про охорону персоналу Організації Об’єднаних Націй та пов’язаного з нею персоналу» від 15 грудня 1994 р. та інші міжнародно-правові документи.

3. Об’єктивну сторону цього злочину утворять вбивство або замах на вбивство представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист.

Про ознаки умисного вбивства див. коментар до ст. 115 КК, яка при кваліфікації цього злочину додатково не застосовується.

4. Злочин вважається закінченим, коли вчинено замах на вбивство представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист. Наприклад, таким є момент здійснення з метою вбивства пострілу із вогнепальної зброї, який був невлучним; дій з використанням вибухового пристрою, який не спрацював, тощо. Тобто йдеться про дії, безпосередньо спрямовані на позбавлення життя зазначеної особи. Про поняття «замах на злочин» див. ст. 15 КК і коментар до неї.

5. Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується умислом і альтернативною метою: 1) впливу на характер діяльності особи, яка має міжнародний захист; 2) впливу на діяльність держави чи організацій, які особа представляє; 3) провокації війни; 4) провокації міжнародних ускладнень (зриву міждержавних переговорів, розірвання дипломатичних чи консульських стосунків або окремих угод тощо). За відсутності такої мети діяння особи кваліфікується як злочин проти життя особи, передбачений ст. 115 КК (закінчений або незакінчений).

6. Суб’єктом цього злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

Стаття 444. Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист

1. Напад на службові або житлові приміщення осіб, які мають міжнародний захист, а також викрадення або позбавлення волі цих осіб з метою впливу на характер їхньої діяльності або на діяльність держав чи організацій, що вони представляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень —

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Погроза вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, — карається виправними роботами на строк до двох років або арештом

на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років,

або позбавленням волі на строк до двох років.

1. Безпосередній об’єкт цього злочину — нормальні міжнародні відносини, що необхідні для співробітництва між державами. Додатковими об’єктами можуть бути власність або здоров’я, воля чи недоторканність людини.

2. Потерпілими від цього злочину можуть бути особи, які мають міжнародний захист. Вони визначаються аналогічно ст. 443 КК (див. коментар до цієї статті).

3. Предмет злочину — службові і жилі приміщення осіб, які мають міжнародний захист. Перелік основних міжнародно-правових документів про такий захист наведений в коментарі до ст. 443 КК.

Службовими приміщеннями визнаються окремі будинки чи їх частини, в яких здійснюється службова діяльність осіб, зазначених у ст. 444 КК. Як правило, такі приміщення офіційно позначені: мають прапор, табличку тощо. Наприклад, це може бути будинок посольства, консульства, представництва іншої держави чи міжнародної організації тощо. Для визнання службових приміщень предметом цього злочину не має значення, кому належить право власності на них, а також за яким розпорядком здійснюється службова діяльність зазначених осіб та її тривалість.