Двiйники Стьопи Лознiкова (на украинском языке) - Владимир Владко

З майстерень принесли копiї купальних трусiв, також цiлком однаковi. Начальник iнформацiї задоволено вiдкашлявся. Вiн дав останнi вказiвки:

- Увага! Зараз ви вирушите в експедицiю. Ви будете просуватися до селища людей по двоє, з iнтервалами у п'ять-шiсть хвилин. Таким чином, ви увiллєтеся до селища, не привертаючи до себе нiякої уваги, i змiшаєтеся з iншими людьми. Ваше завдання: зiбрати всю можливу iнформацiю про побут цих iстот, яких, очевидно, потiм доведеться знищити, якщо вони будуть опиратися вам. Розмовляти з людьми ви, звичайно, не зможете, бо не знаєте їхньої мови. Ви мусите покладатися тiльки на вмiння тонко й правильно поводитися, як i належить високоорганiзованим iстотам нашої планети, розумовий i культурний рiвень яких незмiрно вищий вiд так званих людей. I запам'ятайте ще: будь-яке ускладнення, суперечка з людьми може привести до провалу цiлої експедицiї, бо в разi поранення чи смертi когось з вас - ви це добре знаєте! розвiдник, як i кожен iнший Молюск, набуває свого звичного, первiсного вигляду. Не забувайте про це - i вперед, хоробрi Великi Молюски!

Розвiдники, вiдсалютувавши, по двоє виходили з корабля. Начальник iнформацiї провiв їх поглядом i повернувся до Капiтана. Вiн доповiв:

- Експедицiя розвiдникiв-копiй вирушила, Капiтане.

- Гаразд, - вiдповiв той, - Накажiть викинути оригiнал з корабля, як i всi iншi зразки. Потреби в ньому вже не буде. Ввiмкнiть iндикатор!

Це був широкий екран, на якому слабо свiтилося мiнiатюрне зображення навколишнього пейзажу, прийняте ззовнi. Видно було, як повiльно пересувалися яскраво-червонi цятки, попарно, одна за одною. Це були розвiдники, що вирушили в свою експедицiю.

Капiтан стежив за ними. Вiн був збуджений бiльше, нiж звичайно пiд час такого сорту експедицiй, це доводили глибокi зморшки, що раз у раз збиралися над його круглими очима.

Зображення на широкому екранi весь час змiнювалося. Яскраво-червонi цятки входили уже в селище. На кiлька секунд перша пара чомусь затрималася, потiм рушила далi.

- Вони вже дiйшли до цих людей, ви бачите, Номер Три? Iнакше б вони не затримувалися. Ах, як шкода, що iндикатор показує тiльки розвiдникiв! пробурмотiв Капiтан.

Ось уже й друга пара розвiдникiв наблизилася до селища. Ще через кiлька хвилин - третя. А потiм усi розвiдники з'єдналися в одну групу...

- Це порушує iнструкцiю, Номер Чотири! Що там трапилося з ними? вигукнув Капiтан.

Ще мить - i одна з яскраво-червоних цяток згасла.

- Що, що таке?.. - вражено сказав Капiтан.

Згасла i друга цятка. Потiм третя. Офiцери мовчки перезирнулися. Це означало, що розвiдники опинилися в якомусь дуже важкому становищi, вони пораненi, може, це була навiть смерть когось з них.

Капiтан повiльно випростався. З хвилину вiн мiркував, а потiм рiшуче сказав:

- Наказую: пiдняти вхiднi трапи! Основнiй групi розвiдникiв i бiйцiв зайняти становище оборони. Механiкам готуватися до зворотного старту корабля! Я побоююсь нападу, офiцери!

Вiн ще раз поглянув на екран. Решта цяток метушилася, кидалася навсiбiч, немов шукала порятунку в безладнiй втечi. Капiтан одвернувся вiд екрана, наче втративши до нього цiкавiсть:

- Ми мусимо вiдлiтати назад, - глухо сказав вiн. - Ми, Великi Молюски, мусимо вiдступати!.. Яка ганьба!..

5

"Дорогий мiй друже Андрiю!

Думаю, що коли до тебе надiйде цей лист, ти в основному вже знатимеш, як i що трапилось у далекому сибiрському селищi Грiзному, де я ось уже другий мiсяць керую геолого-розвiдувальною партiєю. Телеграми кореспондентiв газет, мабуть, розповiли тобi про неймовiрну, дивну i навiть страшну подiю, яка, слово честi, не вкладалася б у рамки правдоподiбностi, коли б... коли б я сам не брав у нiй найактивнiшої участi. Власне кажучи, я й пишу тобi тому, що менi хочеться привести до ладу свої думки... Ну, а коли пiсля цього листа ти захочеш приїхати й написати добрячого нариса про цю справу, - я до твоїх послуг. Приїжджай: менi здається, що цей лист не вичерпає теми, особливо для такого досвiдченого журналiста, як ти.

Так от, у моїй партiї працюють переважно студенти. Три днi тому, коли у нас був вихiдний, двоє симпатичних хлопцiв, Стьопа Лознiков i Петро Селiн, запропонували менi вирушити на рибалку. Я погодився. I ми вирушили кiлометра за два, на лiсову галявину, де рiчка утворювала велику заводь. Ну, скажу я тобi, i клювала ж там рибка!

Бiльше як пiвдня ми провели на рiчцi. I вже надвечiр, коли я збирався поїхати (хлопцi лишалися там на нiч), ми побачили на небi великий метеорит. Вiн пролетiв з захiдного боку i впав, мабуть, не так далеко вiд нашої галявини. Видовище було дуже красиве, i супроводжувалося воно також дужим гуркотом, схожим на громовi перекоти. Забавно, що мiй Стьопа тут-таки припустив (правда, жартiвливо!), що це не метеорит, а космiчний корабель з якоїсь iншої планети. Дивний збiг обставин!

Ми ще раз викупалися разом з моєю вiвчаркою Джоєм (ти, мабуть, ще пам'ятаєш його?), i я залишив хлопцiв на березi, взявши категоричну обiцянку, що вони повернуться вранцi, до початку роботи. Я поїхав на своєму велосипедi майже вночi, а Джой залишився з хлопцями.

Рано-вранцi я вийшов з хати, виглядаючи Стьопу й Петра. Працi в нашiй партiї було досхочу, i кожнiй парi рук було що робити. Але хлопцi чомусь затримувалися, i я, чесно кажучи, навiть почав сердитися. У сусiдньому дворi бригада рибалок готувала сiтки й снастi - збиралися на рiчку.

I раптом я помiтив, як з-за дерев лiсу вийшло двоє хлопцiв. Сумнiву не було, це поверталися Стьопа i Петро. Але чому вони голi, тiльки в трусах?.. I де їхнi вудочки й iншi речi?.. Я гукнув:

- У чому рiч, хлопцi? Збожеволiли ви, чи що? Адже вас засмiють колгоспники!

Дивно, але вони не вiдповiдали. Я дивився на них - i менi здалося, що я марю.

До мене наближалися двоє Стьоп Лознiкових - обидва невисокi на зрiст, обидва пiдстриженi бобриком i зодягненi тiльки в купальнi труси. I обидва Стьопи, що йшли разом, дивилися на мене якимсь дивним поглядом, немов вивчали мене, - ну, наче б вони бачили мене вперше! Це було так дико i безглуздо, що менi хотiлося вщипнути себе, як це буває ввi снi, чи що. Ти тiльки уяви собi, Андрiю: ясний безхмарний лiтнiй ранок, все цiлком реальне, десь гавкає собака, долинають голоси колгоспникiв - i два Стьопи, що не вiдрiзняються один вiд одного буквально нiчим!

Я онiмiв вiд здивування. А обидва Стьопи рiвно й упевнено йшли дорогою - i, здавалось, не збиралися спинятися бiля мене.

Здається, я крикнув:

- Заждiть! Зачекайте!

А вони йшли собi, не звертаючи на мене нiякiсiнької уваги. На мить я помiтив, як вони дивляться на мене, - i зрозумiв, що тут щось не гаразд. Розумiєш, вони обидва дивилися на мене зовсiм не так, як дивляться взагалi люди, ну, не по-людськи! їхнi блискучi очi не моргали, вони втупилися в мене гострим поглядом, який в той же час аж нiчого не висловлював. I май на увазi, вони нiчого не говорили. Анi звуку!