Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - Владимир Владко

Припустiмо, нам треба повернути праворуч. Якщо б ми знаходилися в човнi, звичайному рiчковому човнi, то для цього досить було б мiцнiше натиснути на лiве весло - i човен, пiдштовхнутий злiва, поверне направо. Примiрно так i з нашими маленькими ракетними двигунами, вони нiби замiнюють нам весла. Якщо ми хочемо повернути ракетний корабель направо, то приводимо в дiю лiвий двигун. Вiн пiдштовхує лiву частину корабля - i повертає його направо. Дуже просто!

Значно складнiше влаштований самий ракетний двигун. Тут конструктори зiткнулися з дуже високою температурою вибухiв атомiту. Вона досягає 4000 градусiв. Такої температури неспроможнi були витримати жоднi старi вогнетривкi матерiали, вони плавилися - i двигун виходив з ладу. Тому довелось створити нову жаростiйку речовину, особливу пористу керамiку. З неї i зробленi камери згоряння двигунiв.

Атомiт просочується крiзь найдрiбнiшi пори в керамiчних стiнках камери i при цьому додатково охолоджує їх. Всерединi камер вiн вибухає з величезною силою i виштовхує з сопла ракети назовнi продукти вибуху у виглядi слiпучо сяючих газiв iз швидкiстю близько 12 кiлометрiв на секунду. Ось що таке атомiт!

...Я дуже втомилась вiд докладних технiчних описiв! Мабуть, я ще чимало пропустила, i тi, хто читатиме колись мiй щоденник, ще чого доброго скажуть, що їм не все тут зрозумiло. Але я не можу краще розповiсти про астроплан i його обладнання, я й так старалася з усiх сил. Попрошу Миколу Петровича передивитися цi сторiнки, може, я десь наплутала...

А поки що розкажу про iнше. Як я вже писала, астроплан знову лiг на правильний курс. Виявилось, що вiд удару метеорита вiн вiдхилився на кiлька градусiв усередину вiд його напiвелiптичної орбiти. Адже тут не можна говорити - на пiвдень чи на пiвнiч, на схiд чи на захiд. У нас немає сторiн свiту. Весь час величезне слiпуче Сонце заливає нас своїм гарячим промiнням злiва, з одного боку, не змiнюючи свого положення на небозводi, чорному, як вугiлля. Далеко позаду од нас ми бачимо нашу любиму Землю, вона весь час зменшується в розмiрах i тепер уже перетворилась на спокiйну далеку зеленувату планету. Менi дуже хотiлось побачити фази Землi - адже вона також, як i Мiсяць, проходить через рiзнi фази. Але для цього треба було б летiти навколо Землi. А нам вона здається весь час майже повним диском, хоча Микола Петрович i каже, що цей диск мусить потроху ущерблятися, бо ми переганяємо Землю в її русi по орбiтi. Але я цього не помiчала, хоч як приглядалась.

I пiвнiчне, i пiвденне небо, вживаючи земнi вислови, завжди перед нами. Повертаючи дзеркала перископа, ми можемо бачити на небi перше-лiпше сузiр'я в будь-який час: адже нас не вiдгороджує вiд половини неба обрiй Землi. А сузiр'я ми бачимо з такою яснiстю, з якою їх не доводилось бачити жодному астрономовi з Землi. I це зрозумiло: адже нам не заважає земна атмосфера. Тому ми зробили безлiч цiкавих фотознiмкiв зоряного неба. Цим займалась я сама як фотооператор астроплана "Венера-1".

Проте в нас є один ворог, з яким на Землi не доводиться зустрiчатись, принаймнi так щiльно, як доводиться нам. Це - космiчне промiння, яке пронизує майже все на своєму шляху i йде звiдкись з глибин Всесвiту. Вадим Сергiйович встановив, що головний потiк космiчного промiння йде з боку крабовидної туманностi Тельця, але вiн не певний, що немає ще й iнших напрямiв. Цей потiк дедалi посилюється i нинi спричиняє безлiч неприємностей для нас.

Вадим Сергiйович провадив свої дослiдження з самого початку подорожi. Микола Петрович каже, що цi дослiдження - найважливiше його завдання на першому етапi шляху корабля, бо експедицiя мусить пролити свiтло на природу i походження загадкового космiчного промiння. Спочатку це промiння день у день ставало активнiшим. А тепер, кiлька днiв тому, воно досягло якогось максимуму. Сокiл сказав тодi:

- Образно висловлюючись, ми летимо серед потоку космiчного промiння, який аж нiяк не слабшає. Нiколи не гадав, Що воно може досягти такої iнтенсивностi!..

Ван Лун жартiвливо озвався:

- Шкодую, нема парасольки вiд такого дощу. Може, треба винайти?..

Вiн iнодi дуже смiшно говорить, професор Ван Лун. I по-нашому, i не зовсiм по-нашому. I жартує з таким серйозним виглядом, що не вiдразу зрозумiєш. Але менi вiн страшенно подобається, такий розумний, завжди серйозний i стриманий, не скаже зайвого слова.

Так-от, Ван Лун пожартував вiдносно парасольки, якою можна було б прикритися вiд космiчного промiння; йому i на думку тодi не спадало, як нам доведеться ще згадувати його слова...

Насамперед, космiчне промiння позбавило нас радiозв'язку з Землею i вiдрiзало астроплан вiд земних постiв керування. Сталося саме те, чого побоювався Микола Петрович, i тепер нам доводиться уважно стежити за курсом корабля i, якщо треба, то вже самим виправляти його.

Я вже писала, що кiлька днiв тому радiозв'язок з Землею рiзко погiршав. Чiткий i ясний до того голос диктора Землi почав тонути в трiскотiннi i шумах електричних розрядiв. У мене було таке враження, нiби десь поблизу вдарила мiцна гроза, яка заважає нам чути радiопередачу з Землi. Спочатку це були окремi потрiскування й удари - як вiд гуркотiння грому. Потiм у репродукторi здiйнявся суцiльний гуркiт, голосу диктора вже не можна було чути, вiн немов з трудом пробивався крiзь хвилi того гуркоту.

Микола Петрович спробував слухати без репродуктора, через навушники, але довелося кинути i їх. Голос диктора зник зовсiм, заглушений розрядами.

З останнiх уривчастих фраз, якi долинули до нас, було зрозумiло, що й на Землi перестали чути нашу передачу. Тiльки там не було отих набридливих розрядiв, а просто сигнали астроплана почали слабшати, затухати - i зникли зрештою зовсiм. Ну, та це зрозумiло, адже ж наша радiостанцiя вiдносно слабенька, її потужнiсть не йде нi в яке порiвняння з потужнiстю земних передавачiв. I нашi сигнали просто заглушилися, вони не змогли пройти крiзь потiк космiчного промiння. А земнi сигнали, можливо, i проходили, але цiлком перекручувалися космiчним промiнням, i їх не можна було розiбрати.

Так чи iнакше, радiозв'язок з Землею зник. Добре, що хоч продовжували справно працювати нашi радiолокатори, встановленi в носовiй частинi корабля для виявлення зустрiчних метеоритiв. На їх чутливих зеленуватих сяючих екранах кожен, навiть найдрiбнiший далекий ще метеорит раптом викликає скривлення яскравої лiнiї, яка перетинає екран. I тодi зразу ж таки автоматично починає дiяти той чи iнший ракетний двигун на крилах астроплана, корабель трохи повертає вбiк, скривлення лiнiї на екранi зникає, i астроплан знову, так само автоматично, лягає на правильний курс, обiйшовши метеорит. Нi, зустрiчних метеоритiв ми аж нiяк не боїмося, доки працює цей надзвичайний радiолокацiйний пристрiй, чутливiший вiд якого завгодно телескопа i дiючий, як каже Вадим Сергiйович, "швидше думки".