КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

9. Питання про те, чи є шкода істотною, якщо вона полягає у заподіянні суспільне небезпечних наслідків нематеріального (фізичного, морального) характеру вирішується органами досудового слідства та судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. При вирішенні цього питання необхідно враховувати ступінь негативного впливу протиправного діяння на нормальну діяльність органів влади та управління, роботу підприємств, установ та організацій, характер завданої ним нематеріальної шкоди, кількість потерпілих громадян, тяжкість заподіяної ним фізичної, моральної шкоди тощо.

10. Судова практика визнає істотною таку шкоду, яка полягає в обмеженні основних конституційних (виборчих, трудових, житлових) прав і свобод особи, у підриві престижу та авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування, у порушенні громадської безпеки та громадського порядку, у створенні обстановки та умов, що утруднюють підприємствам, установам та організаціям виконання їх основних функцій, тощо (Збірник… — С. 248). Істотною практика визнає і шкоду, що настає у разі використання службовою особою свого службового становища для: а) сприяння чи потурання вчиненню злочину іншими особами; б) вчинення поряд зі службовим, іншого злочину; в) приховування злочину, раніше вчиненого нею самою чи іншими особами. Шкода також є істотною, якщо внаслідок порушення службовою особою своїх службових обов’язків злочин вчиняється іншими особами (наприклад, внаслідок недбалості керівника, підлеглі йому особи незаконно заволодівають майном підприємства).

11. Якщо матеріальний збиток поєднується із заподіянням наслідків нематеріального характеру, то шкода може бути істотною навіть за умови, якщо сума матеріального збитку сама по собі не перевищує ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак і матеріальний збиток, і супутні йому наслідки нематеріального характеру можуть оцінюватися як заподіяння злочином істотної шкоди лише за умови, якщо ці наслідки враховуються в цілому, у їх нерозривній єдності, а не окремо (ізольовано) один від одного. У таких ситуаціях дуже важливо обґрунтувати та мотивувати у вироку думку суду про те, за якими ознаками і з урахуванням яких обставин він дійшов висновку, що заподіяна злочином шкода є дійсно істотною.

12. Заподіяння істотної шкоди служить одним із критеріїв відмежування службових злочинів від дисциплінарних (службових) проступків. Якщо істотна шкода як результат відповідних порушень за службою свідчить (за інших необхідних умов) про наявність такого злочину, то її відсутність дає підстави розглядати вчинене або як незакінчений службовий злочин (за наявності прямого умислу на заподіяння такої шкоди), або як дисциплінарний проступок. Так, за справою 3., обвинуваченого у службовому зловживанні за порушення проектно-кошторисної та фінансової дисципліни, судом було зазначено, що у випадку відсутності істотної шкоди дії службової особи не можуть кваліфікуватися як зловживання службовим становищем і у зв’язку з цим порушення, допущені 3., можуть розглядатися лише як службовий проступок (Практика… — С. 153—154).

13. У чотирьох статтях (ч. 2 ст. 364, ч. З ст. 365, ч. 2 ст. 366 та ч. 2 ст. 367 КК) як на кваліфікуючу ознаку, що обтяжує відповідальність, вказано на настання тяжких наслідків. Використані в законі поняття «істотна шкода» та «тяжкі наслідки» мають однакову юридичну природу, оскільки збігаються за своїм змістом та характером. Однак вони відрізняються одне від одного за ступенем тяжкості — за обсягом заподіяної злочином шкоди. Тяжкі наслідки також можуть виявлятися у заподіянні злочином як матеріальних збитків, так і нематеріальної шкоди.

14. Якщо тяжкі наслідки полягають у заподіянні матеріальних збитків (у вигляді прямих реальних збитків чи упущеної вигоди), то згідно з п. 4 примітки до ст. 364 КК сума таких збитків повинна у двісті п’ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян, встановлений законодавством України на момент вчинення особою злочину (див. п. 8 коментарю до Розділу XVII).

15. Тяжкими судова практика визнає і такі наслідки службових злочинів, як великі аварії, що призвели до загибелі людей, тривала зупинка транспорту або виробничих процесів, дезорганізація діяльності органів влади чи місцевого самоврядування, розвал роботи підприємств, який призвів до їх банкрутства, зрив виконання важливих державних замовлень, заподіяння смерті або тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній людині, приховування службовою особою тяжких чи особливо тяжких злочинів тощо (Збірник… — С. 249-250).

16. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони службових злочинів з матеріальним складом є причинний зв’язок між допущеним службовою особою порушенням службових обов’язків та наслідками, що внаслідок цього настали (Практика… — С. 159—160). Для її наявності необхідно встановити, які службові обов’язки, покладені на службову особу, були нею порушені; чи передувало це порушення настанню істотної шкоди або тяжких наслідків; чи створювало воно реальну можливість заподіяння цих наслідків; чи виявилося необхідною умовою їх настання і чи викликало з неминучістю їх настання у даному конкретному випадку.

17. Суб’єктивна сторона службових злочинів може виявлятися як в умисній, так і в необережній формах вини. Вина у таких злочинах із формальним складом, як службове підроблення без кваліфікуючих ознак (ч. 1 ст. 366 КК), одержання (ст. 368 КК), давання (ст. 369 КК) та провокація (ст. 370 КК) хабара можлива тільки у формі прямого умислу.

18. У злочинах із матеріальним складом, передбачених статтями 364, 365, ч. 2 ст. 366 та ст. 367 КК, вина визначається психічним ставленням винного до самого діяння та наслідків, що настали внаслідок його вчинення. У трьох із цих злочинів діяння може бути вчинене тільки умисно, оскільки у ст. 364 КК вказується на умисне використання службового становища;

у ст. 365 КК — на умисне вчинення дій, які явно, тобто очевидно для всіх і перш за все для самого винного, виходять за межі наданих повноважень; а у ч. 2 ст. 366 КК — на завгдомо неправдивий характер відомостей, що вносяться службовою особою до офіційних документів. При вчиненні недбалості (ст. 367 КК) діяння може бути як умисним (наприклад, коли винний свідомо не виконує покладені на нього службові обов’язки), так і необережним (наприклад, коли винний неналежним чином виконує службові обов’язки внаслідок невірної оцінки тієї ситуації, що склалася). Психічне ставлення службової особи до наслідків вчиненого нею службового злочину може характеризуватися як умисною, так і необережною формами вини. Для окремих із службових злочинів (статті 364, 368 та 370 КК) обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є відповідні мотиви та цілі.

19. Суб’єктом службових злочинів, крім давання хабара (ст. 369 КК), може бути тільки службова особа. Отже, особа, яка вчиняє такий злочин, є спеціальним суб’єктом. Згідно з п. 1 примітки до ст. 364 КК до числа службових закон відносить чотири категорії осіб, які постійно чи тимчасово: а) здійснюють функції представників влади; б) обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків;

в) обіймають у тих же організаціях посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарських обов’язків; г) виконують зазначені обов’язки за спеціальним повноваженням.

20. До представників влади закон відносить перш за все працівників державних органів та їх апарату, наділених правом у межах своєї компетенції пред’являти вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання юридичними та фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. Отже, представник влади це, як правило, працівник, який перебуває на службі у державних органах, діє від їх імені та за їх дорученням і у межах своєї компетенції здійснює функції цих органів. Зазначені особи наділяються владними повноваженнями, що знаходить своє вираження у пред’явленні вимог та прийнятті рішень, обов’язкових до виконання юридичними чи фізичними особами, незалежно від їх підвідомчості чи підлеглості, а іноді й у застосуванні примусових заходів впливу, які забезпечують виконання цих вимог та відповідальність осіб, які ухиляються від їх виконання. До них відносяться, зокрема, народні депутати України, депутати місцевих рад, керівники державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад Служби безпеки, працівники кримінальної та податкової міліції, державні інспектори та контролери, лісничі, військові коменданти та начальники гарнізонів, військові патрулі, вартові на посту та інші військовослужбовці при виконанні ними обов’язків з охорони громадського порядку, у тому числі й військовослужбовці конвойної служби та охорони місць позбавлення волі та ін.