Таємниця двох океанів - Адамов Григорий Борисович

— Чорт візьми! Що ж це означає? Невже підводний вибух? — півголосом промовив лейтенант, даючи підводному човну задній хід і зараз же повністю зупиняючи роботу дюз.

В центральну рубку поспішно ввійшов капітан і похитнувся від різкої зупинки руху корабля.

— Що сталося, товаришу лейтенант? — запитав він ще в дверях.

— За донесенням приладів, товаришу командир, попереду щось незрозуміле і, в усякому разі, загрозливе! Тому я зупинив підводного човна до ваших розпоряджень. Капітан бачив на екрані хмару, що швидко насувалася. Глухі удари продовжували доноситися зовні. Вони супроводжувались гулом із рупора гідрофону. Корабель мотало на місці без упину.

— Добре зробили, — схвалив дії лейтенанта капітан. — Яка відстань до джерела звуків? Їх напрямок? — продовжував він уривчасто запитувати, тримаючись за стіл і пильно розглядаючи млу, яка клубочилася на екрані, і величезні табуни тварин, що мчали перед нею.

— Тридцять вісім миль! Прямо по носу! — швидко відповів лейтенант, глянувши на прилади біля гідрофону.

— Викличте Арсена Давидовича сюди. Тут дуже багато цікавого для нього, — сказав капітан і нахилився над картою; він провів на ній кілька ліній, глянув на прилади і зробив короткий підрахунок. — Що таке? — випростався він раптом, і обличчя його одразу стало жорстким, кам'яним. — Адже це означає, що звуки доносяться з нашої стоянки. З нашої глибоководної станції!

В цю мить до центрального поста квапливо ввійшли зоолог і старший лейтенант Богров. Почувши останні слова капітана, старший лейтенант швидко оцінив становище.

— Немає ніякого сумніву, товаришу командир, — сказав він: — удари доносяться з району нашої стоянки. Все це дуже схоже на підводне виверження вулкана з хмарою піднятого з дна мулу, попелу, роздрібленого туфу.

— Так, так… — підтвердив лейтенант Кравцов. — Це перше, що і мені спало на думку.

Капітан з сумнівом похитав головою й задумався. Зоолог мовчки, не відриваючись, дивився на екран.

Перші загони збожеволілих жителів моря наближалися до підводного човна, уже в двадцяти кілометрах від нього зустрінуті ультразвуковими прожекторами, які переносили їх відображення на нижню смугу екрана.

Попереду всіх, ближче до поверхні, стрілою летіли гостроморді дельфіни. Тепер їм було не до гри. Лише зрідка вони злітали вгору, робили стрибок над водою, щоб поповнити запас повітря в легенях, і знову швидко мчали вперед. Слідом за ними, не відстаючи, мчали такі чудові плавці, як золота макрель, боніти, меч-риби, баракуди, акули, кілька крупних кальмарів. Витягнувши на зразок труби всі десять щупальців, кальмари мчали задом наперед, всмоктуючи в себе воду передніми воронками і викидаючи потім величезної сили струмені назад. Табун кашалотів, з тридцять штук, розкидаючи головами, немов таранами, оточуючу їх дрібноту, молотив її потім позад себе своїми могутніми хвостами. За цими хижаками і володарями глибин, на якійсь відстані, гуртами або поодинці з усіх сил неслася решта переляканих тварин, і гуркіт кожного удару немовби додавав їм нових сил і нової швидкості. Їх останні ряди поступово затягувалися грозовим фронтом хмари, яка доганяла їх. Розвідники, які вже далеко проникли в глибину цієї хмари, посилали звідти на екран неясні обриси великої кількості тіл загиблих тварин, що пливли догори черевом або вертілися на всі боки під впливом невидимих струменів, течій і підводних хвиль, які несподівано виникли тут.

Капітан підняв, нарешті, голову, прийнявши, мабуть, якесь рішення.

— Нам за всяку ціну необхідно дізнатися, що там робиться, — звернувся він до тих, хто був у центральному посту. — Джерело звуків лишається на тому самому місці. Ми повинні, отже, наблизитися до нього ще бодай на десять кілометрів — на дистанцію, з якої можна буде безпечно для корабля скористатися допомогою наших розвідників… Дайте три десятих ходу вперед, Юрію Павловичу, — наказав він лейтенантові Кравцову.

В качці, що не припинялася, корабель зрушив з місця і незабаром увійшов у гущу тварин, які панічно мчали. Ще кілька хвилин, і мла, що клубочилася, заповнила весь круговий екран і його купол. Незчисленними масами проносилися на екрані трупи риб, морських їжаків, морських зірок, голотурій, офіур, морських лілій, крабів, рачків, медуз і сифонофор. Серед них у величезній кількості траплялися спотворені, розірвані тіла глибоководних горгоній і морського пір'я, пучки водоростей, зірваних і захоплених надзвичайною силою розбурханих вод.

«Піонер» повільно пробирався під безперервний гул ударів серед цього хаосу смерті і руйнування. З кожним кілометром мла ставала густішою, непроникнішою для інфрачервоних приймачів обох розвідників. Коли розвідники були вже на відстані всього лише двох кілометрів від попередньої стоянки «Піонера», удари зненацька припинилися. Всі притихли, напружено прислухаючись і вичікуючи, але тиша продовжувала лишатися непорушною. З кожною хвилиною все більше світліли обличчя людей, все спокійніше билися їхні серця.

Тишу порушив лейтенант Кравцов.

— Я нарахував сто сорок два удари, — сказав він, звертаючись до капітана. — Перший стався рівно о вісімнадцятій годині.

— Гаразд, — відповів йому капітан. — Не забудьте записати це до журналу.

Розвідники тим часом все ближче підходили до попередньої стоянки корабля.

— Опустіть правобортовий розвідник ближче до дна, — наказав капітан. — Примусьте його гарненько обслідувати грунт.

Лейтенант Кравцов поставив правий штурвал на нову позицію.

Права верхня смуга екрана почала все дужче і дужче чорніти, і неясні тіні, що проходили по ній, стали ледве помітними. Нарешті, чорнота настільки згустилася, що все розтануло в ній і злилося в сліпій одноманітності. Качка на невидимих підводних хвилях тим часом поступово затихала, і корабель спокійно йшов, майже не виявляючи руху.

Лейтенант не знімав тепер рук з штурвала, обережно спрямовуючи розвідник то в той, то в інший бік. Всі уважно дивилися на екран, намагаючись впіймати хоч яку-небудь слабу тінь чи ознаку руху. Але на загальному чорному фоні екрана не виділялося нічого, що могло б помітити людське око. Було ясно, що інфрачервоні розвідники в цій муті з мулу зовсім безпомічні.

— Підняти розвідник на поверхню! — подав команду капітан. — Іти під ультразвуковими прожекторами!

– Єсть підняти розвідник на поверхню! — повторив лейтенант Кравцов, повертаючи лівий штурвал.

— Шість десятих ходу вперед!

– Єсть шість десятих ходу вперед! — відчеканив лейтенант, натиснувши послідовно кілька клавішів на нижній клавіатурі щита управління і переводячи червоний важільок над дужкою на три поділки.

З подвоєною швидкістю «Піонер» ринувся уперед. Через п'ятнадцять хвилин ультразвукові промені прожекторів проникли в район колишньої стоянки підводного човна. Нижня смуга екрана набрала свого звичайного голубуватого кольору, — правда, дещо густішого. За наказом капітана, швидкість ходу підводного човна була знову зменшена до трьох десятих, і прожектори почали ретельно вивчати дно океану. На екрані з'явився зовсім незнайомий пейзаж. Там, де раніше дно вкривали зарослі морських лілій, горгоній, морського пір'я, що світилося, глибоководних коралів, там, де раніше нечутно кипіло в темряві мовчазне своєрідне підводне життя, — там тепер простилався одноманітний, мертвий покров з мулу, на якому височіли часом невеликі горби або окремі напівзасипані і поламані китиці згаслого морського пір'я.

Нахмуривши густі волохаті брови і затиснувши в кулаку бороду, зоолог мовчки дивився на цю нерадісну і неживу пустелю.

— Якщо тут був вибух вулкана, — промовив він нарешті, — то де ж лава? Де пемза і попіл? Чому зовнішні термометри не показують підвищення температури води? І, нарешті, де кратер?

— Он кратер! І не один, а кілька! — сказав старший лейтенант, показуючи на темні, з ледве помітними обрисами плями, що виступали вдалині на екрані.

— Дивіться, дивіться! Їх тут багато! — вигукнув лейтенант Кравцов.

І справді, в міру просування корабля вперед на екрані з'являлося все більше й більше плям. В міру наближення до переднього плану їхні обриси ставали трохи чіткішими, але все-таки хмари мулу, який ще не осів, заважали роботі ультразвукових прожекторів. Однак було досить чітко видно, що краї цих плям являли собою майже рівну окружність і що до центра плями чорнота ставала густішою, як у воронці або колодязі. Незабаром вся передня частина екрана покрилася плямами, які проходили по екрану то густо, часом зливаючись і утворюючи величезні, з рваними, неправильними краями котловани, то немов горох по голубому полотну екрана.