Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) (на украинском языке) - Владимир Бабула

Джунглi увесь час рiдшали, аж доки змiнились низьким чагарником. Долина рiки несподiвано розширилась. Втiкачi досягли мiсцевостi, яка нагадувала болота пермського перiоду. Рослини тут мали зовсiм iнший вигляд, анiж у джунглях. Переважали два види: високi стрункi дерева з лускатою корою i язикоподiбним листям жовто-зеленого кольору i густi кущi з немiцними стовбурами i правильними вiялами вузького приплюснутого листя, як у наших хвощiв.

Велике жовте сонце неприємно припiкало. Оранжеве наближалось до обрiю, - якраз у тому мiсцi, куди прямував човен з двома втiкачами.

Щоб яскраве промiння не слiпило очей, Краус надiв великi темнi окуляри, а Мак-Гардi прикривав очi рукою. Пильними поглядами оглядали вони мiсцевiсть перед собою.

Раптом вода поблизу човна вкрилася брижами. Мак-Гардi енергiйним рухом весел зупинив човен, напружено вдивляючись у воду.

- Крокодил! - вигукнув Краус, коли над водою з'явилась широка плеската голова з роззявленою пащею.

Критолобець дивовижної форми був вражений несподiваною зустрiччю так само, як i мандрiвники. Вiн прудко рвонувся вперед i зник. Тiльки скаламучена вода та iнколи плюскiт хвоста показували, куди вiн пливе. Вiн тiкав до поваленого стовбура, на якому вигрiвався ще один, щонайменше метрiв зо два завдовжки, ящiр.

Над болотом пролунав барабанний дрiб рушниць. Пiдстрелений плазун широко роззявив пащу, озброєну дрiбними зубами, повiльно зсунувся з стовбура у воду, випинаючи жовте черево з фiолетовими плямами.

Над заростями хвощiв закружляло кiлька довгоногих птахiв з мiцними дзьобами. Тоскно каркаючи, вони зникли з очей.

- Греби швидше, час уже вибратись з цього проклятого болота! - похмуро сказав Краус. - В горах буде безпечнiше.

Пропливли кiлька великих поворотiв, а болото все не кiнчалось. Здавалося, гори безперервно вiдступають i звiльняють мiсце безмежним болотам. Навiть вiтер не сприяв подорожнiм. Вiн непомiтно змiнив напрям i тепер рiзко дув просто в обличчя, засипаючи очi пiском з нагiр'я. Велике жовте сонце згасло, все небо вкрили багрянi хмари - передвiсники негоди.

Нарештi перед очима знесилених втiкачiв з'явилось гирло улоговини, його фантастичнi хвилястi стiни в тьмяному багряному освiтленнi справили на Крауса i Мак-Гардi гнiтюче враження; їм мимохiть здавалось, нiби вони запливли в бурхливе море, яке за знаком чарiвної палички враз закам'янiло. В каньйонi вiтер ущух, зате ще з бiльшою силою завивав угорi, в розколинах i складках лавових потокiв.

Що ближче пiд'їжджали втiкачi до гiр, то дикiшим ставав каньйон. То тут, то там звисали широкi каскади закам'янiлої лави, утворюючи дугоподiбнi мiстки над струмком.

Перед одним з таких мiсткiв човен зупинився.

- Тут цiлковитий штиль, а мiсця вистачить i для "Ластiвки", - сказав Краус. - Тут їй не заподiє шкоди i найсильнiша буря. На сьогоднiшню нiч переправимо її сюди, а завтра буде видно.

Мак-Гардi мовчки витягнув з кишенi шнур з маленькою свинцевою гирею, опустив її на дно.

- Глибина понад три метри, цього вистачило б навiть для "Променя", сказав вiн з полегкiстю. - Однак треба ще вимiряти глибину болота.

- Вимiряємо, повертаючись, коли вщухне вiтер.

***

Вiд рiзкого удару в стiнку лiтака Грубер опритомнiв.

З хвилину вiн тупо дивився перед собою. Потiм вiдчув пекучий бiль у кiнцiвках.

"Чи не зламав я часом руки й ноги?" Грубер спробував пiдвестись i тiльки тепер усвiдомив, що зв'язаний. Вiн безпорадно перевалився з боку на бiк, злякано озирнувся. Кабiна лiтака тонула в багряному присмерку. В нiй не було нiкого.

- Краус!.. Мак-Гардi!.. - розпачливо закричав Грубер - Мак-Гардi, Краус!

Нi звуку. Тiльки внизу пiд лiтаком плюскотiли хвилi мiж поплавками та здалеку долiтало завивання вiтру.

Зв'язаний несамовито рвонувся i притиснув вухо до стiни.

"Йде дощ..." - подумав вiн збентежено, почувши монотонний шум. Сковзнув поглядом по протилежному вiкну. На склi не було жодної краплинки. Тiльки криваве небо загрозливо зазирало до кабiни.

- Краус, Мак-Гардi, де ви?.. - з жахом вирвалося в нього. - Чому втекли?.. Невже ви хочете, щоб я тут загинув, як звiрина?

Грубер напружив усi свої сили, щоб розiрвати пута. Та вони тiльки ще глибше врiзались йому в тiло.

- Мерзотники!.. Негiдники!.. - кричав вiн, качаючись по пiдлозi.

Тiльки наштовхнувшись головою на нiжку крiсла, Грубер опам'ятався. Потроху почав усвiдомлювати, що шаленством нiчого не вдiєш.

Грубер довго лежав нерухомо, набираючись сили. Потiм обережно обмацав мотузки на колiнах. Вони були не так туго затягнутi, як здавалось, i досить легко зсунулись униз. Таким же чином вдалося звiльнити й руки.

Кiнцiвки так затерпли, що Грубер насилу доповз до крiсла пiлота.

- Заховали й важiль управлiння, щоб я не мiг рушити з мiсця! прохрипiв вiн, глянувши на пульт. - Зраджу їх, зраджу! Все про них скажу, все!

Тремтячою рукою Грубер увiмкнув радiостанцiю, настроїв її на частоту, що використовувалась для зв'язку мiж групами. Клацнув тумблером приймача, щоб перевiрити настройку.

- ...Ваша правда, товаришу Навратiл, - почувся знайомий баритон Фратева. - Загалом це не так уже й погано. Люлька, правда, чадить таки добренько, але небезпека нам поки що не загрожує. Важко вгадати, чи вулкан згасає, чи вiдпочиває мiж вибухами. Хвилину тому ми вдало приземлились поблизу кратера. Розжареної лави нема й слiду; в розколинах видно тiльки язики полум'я та пасма диму. Грунт пiд ногами спокiйний. Вибуху поки що боятись нема чого.

- Спробуйте встановити, скiльки часу минуло вiд останнього вибуху, попросив Навратiл.

- Я вже це зробив. Лавовий потiк старiший, анiж долина пiд сопкою, бо звисає над западиною у схилi. Те, що вибух вулкана стався досить давно, пiдтверджує також вивiтрення твердої лави бiля кратера.

- Цим ви мене не дуже втiшили. Згадайте про Везувiй. Його теж вважали згаслим. I що довше тривав перiод його спокою, то сильнiший був потiм вибух.

- Ну, що ж - то скажемо, що нашим сусiдою є брат пiдступного Везувiя. Але навiть i в такому разi поки що можемо бути спокiйнi. Наскiльки я знаю, Везувiй попереджає про майбутнiй вибух землетрусом, а грунт пiд нашими ногами анi ворухнеться... Не можу поручитись, але переконаний, що наша Люлька тiльки-тiльки прокидається вiд сну, щоб трiшечки затягнутись i пустити димку...

- Обережнiсть нiколи не завадить, - вiдповiв Навратiл. - Вулкани мають свої примхи, можливо, й Люлька готує нам сюрприз. Звiрятись на вулкан не варто... В якому напрямку кратер найбiльше вiдкритий? Я побоююсь грязевих потокiв: вони течуть швидше i тому небезпечнiше за лавовi. Я не хотiв би, щоб наше селище на Накритому столi перетворилось на другу Помпею.

- Хвилиночку, зараз подивлюсь...

Запала пауза, - в динамiку чулось лише гудiння мотора вертольота, але ось знову заговорив Фратев: